16-9/90-04-3391 про визнання за ним права власності на самочинне будівництво - Текст документа

В травні 2004 року приватне підприємство "ВIК-АС" пред'явило в суді позов до Затоківської селищної ради про визнання за ним права власності на самочинне будівництво спального корпусу № 1 літ."Ю", їдальні літ. "Я", будинку відпочинку літ. "3", будинку охорони літ "Ч", навісу літ. "1Б", підсобної будівлі літ. "1А", вбиральні літ. "1В", мансарди літ. "Ю 1" душу літ. "Щ", вбиральні літ. "а", "б", "г", "е", "ж" бази відпочинку "Сова", розташованої за адресою: с.м.т.Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, Лиманський курортний район.

Про зобов'язаня Білгород-Дністровське МБТI здійснити державну реєстрацію права власності приватного підприємства "ВIК-АС" на нерухомі об'єкти цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Сова".

В обгрунтування позовних вимог зазначало, що 17.07.2002 року між приватним підприємством "ВIК-АС" та Затоківською селищною радою було укладено договір оренди земельної ділянки будинку відпочинку "Софіївка" з правом зведення будівель та споруд, які і було побудовано.

25.12.2002 рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради будинок відпочинку "Софіївка" було перейменовано в будинок відпочинку "Сова".

09.11.2000 військова частина А - 1731 уклала договір оренди № 998 нерухомого майна бази відпочинку "Софіївка".

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2006 (суддя Желєзна С.П.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 (судді: Мирошниченко М.А. -головуючий, Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) рішення залишено без змін.

Відмовляючи в позові та залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з того, що позовні вимоги необгрунтовані та такі, що не містяться на законних підставах.

В касаційній скарзі приватне підприємство "ВIК-АС" просить скасувати рішення господарського суду і постанову апеляційного господарського суду повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов і визнати право власності позивача на спірне майно, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

В касаційній скарзі Булкін Віктор Васильович просить скасувати рішення господарського суду і постанову апеляційного господарського суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, скаржника, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як встановленого судовими інстанціями і вбачається з матеріалів справи, 09.11.2000 між в/ч А1731 (Орендодавець) та приватним підприємством "ВIК-АС" (Орендар) укладено договір за № 998 на оренду державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає нерухоме, індивідуально визначене та малоцінне майно бази відпочинку "Софіївка", що знаходиться на балансі в/ч А1731. Розділом 2 договору сторони передбачили, що момент користування орендованим майном настає одночасно з підписанням між сторонами договору та актів приймання-передачі та не спричинює передачу Орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається в/ч А1731, а Орендар користується майном протягом терміну договору оренди. Згідно п.7.1. договору строк його дії визначений сторонами до 10.11.2005.

Додатковою угодою від 26.03.2001 сторонами були внесені зміни до договору оренди № 998, відповідно до яких була змінена назва договору оренди та внесені зміни до п.1 договору, в зв'язку з чим предметом договору були визначені: основні засоби (нерухоме та індивідуально визначене майно - тимчасові будівлі) та малоцінне майно, що знаходяться на балансі ДП "Агат" УЦРЗ МО України (в/ч А1731). Перелік основних засобів і малоцінного майна додається згідно бухгалтерського обліку ДП "Агат" УЦРЗ МО Україні (в/ч А1731) і є невід'ємною частиною договору оренди № 998 від 09.11.2000р.

18.02.2002 між сторонами був підписаний додаток до договору оренди бази відпочинку "Софіївка" № 998, відповідно до якого термін дії договору оренди був визначений до 10.11.2015, а також доповнений перелік обов'язків Орендаря щодо утримання орендованого майна.

10.06.2002 між сторонами була підписана угода за № 379 на реконструкцію та поліпшення орендованого майна за рахунок коштів орендаря згідно п.5.7.договору оренди № 998 від 09.11.2000, відповідно до якої сторони домовилися, що Орендарем, за власний рахунок і без заподіяння шкоди базі відпочинку "Софіївка" проводяться роботи по будівництву туалету, душової, здійсненню ремонту крівлі їдальні та ремонту водогону і внутрішніх сполучень бази.

16.10.2002 сторонами знов була укладена угода про списання та ліквідацію майна бази відпочинку "Софіївка" до договору оренди № 998 від 09.11.2000, відповідно до якої Орендодавець виводить з експлуатації, списує та ліквідує будинки збірного типу у кількості 9 штук.

Рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 241 від 25.12.2002 база відпочинку "Софіївка" була перейменована у базу відпочинку "Сова".

Господарськими судами досліджено, що умовами п.п. 5.7, 5.24., 7.6. договору оренди № 998 від 09.11.2000, сторони домовилися, що Орендар має право за власний рахунок проводити реконструкцію, поліпшення орендованого майна, якщо ці поліпшення неможливо відокремити від відповідного об'єкту без заподіяння йому шкоди. Даний вид робіт оформлювати окремою угодою між Орендодавцем та Орендарем. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених без згоди Орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Питання реконструкції бази відпочинку "Сова" були врегульовані сторонами шляхом підписання двох угод до договору оренди № 998 від 09.11.2000р. Перша угода від 10.06.2002 за № 379 була укладена між сторонами на реконструкцію та поліпшення орендованого майна за рахунок коштів Орендаря згідно п.5.7.

договору оренди № 998 від

09.11.2000, за змістом якої сторони домовилися, що Орендарем, за власний рахунок без заподіяння шкоди базі відпочинку "Софіївка" проводяться роботи по будівництву туалету, душової, здійсненню ремонту крівлі їдальні та ремонту водогону внутрішніх сполучень бази. Друга угода від 16.10.2002 стосувалася списання та ліквідації майна бази відпочинку, саме будинків збірного типу у кількості 9 штук.

З матеріалів справи вбачається, що за згодою Орендодавця було проведено ремонт крівлі їдальні та водогону внутрішніх сполучень бази, а також здійснено будівництво туалету, душової. Саме на ці об'єкти, а також деякі інші об'єкти бази відпочинку "Сова" вимагає визнати за собою право власності приватне підприємство "ВIК-АС".

Судові інстанції, враховуючи п.п. 5.7, 5.24., 7.6. договору № 988, дослідили, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо укладень між орендодавцем та орендарем окремих угод з питань реконструкції та будівництва бази відпочинку "Сова", в результаті чого прийшли до правомірного висновку, що всі останні поліпшення або побудови були здійснені позивачем без дозволу Орендодавця.

Господарськими судами встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2004 у справі № 25/161-04-4220 за позовом Державного підприємства "Агат" до приватного підприємства "ВIК-АС" визнано недійсним договір оренди № 998 від 09.11.2000. При цьому встановлено, що майно, яке є предметом спірного договору належить до державної власності та закріплене на праві оперативного управління за ДП "Агат" УЦРЗ (військова частина А 1731), правонаступником якого є державне підприємство "Рубін".

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) від 10.04.1992 (в редакції Закону України від 14.03.1995) передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Статтею 27 цього Закону закріплено, що орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Наведеною нормою не передбачено право орендаря на набуття права власності на орендоване майно у разі здійснення орендарем ремонту або реконструкції.

Касаційна інстанція погоджується з висновком господарських судів щодо необгрунтованості вимог позивача які стосуються визнання права власності на спальний корпус № 1 під літ. "Ю", який самовільно був побудований приватним підприємством "ВIК-АС", виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 376 Цивільного кодексу України (435-15) , житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.07.2002р., укладеного між приватним підприємством "ВIК-АС" та Затоківською селищною радою, позивач отримав земельну ділянку у тимчасове користування, терміном на 5 років на умовах оренди для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Софіївка". Тобто для експлуатації вже існуючого об'єкту а не для будівництва нового об'єкту нерухомості.

При цьому судовими інстанціями досліджено, що в матеріалах справи відсутній дозвіл Орендодавця за договором оренди № 998 від 09.11.2000р. на будівництво спального корпусу на території бази відпочинку "Сова".

Відповідно до ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України (435-15) , на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи, що державне підприємство "Рубін" згідно діючого законодавства наділено повноваженнями щодо оперативного управління державним майном, господарські суди правомірно прийшли до висновку, що вимоги приватного підприємства "ВIК-АС" про визнання права власності на самочинне будівництво порушують права та інтереси державного підприємства "Рубін".

Статтею 37 Закону України "Про власність" (697-12) закріплено, що здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Згідно ч. 1, 3 ст. 48 цього Закону, Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Захист права власності здійснюється, у тому числі, господарським судом.

Виходячи з наведеного, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно відмовив в позові приватному підприємству "ВIК-АС" у зв'язку з його необгрунтованістю.

Відповідно до статті 107 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків.

Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення слід уважати таким, що прийнято про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо:

1) в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб. Таке рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхнє право на судовий захист;

2) у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб.

Тобто, відповідно до вимог статті 107 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) особи, яких не було залучено до участі у справі звертаючись до касаційної інстанції повинні довести які саме їх права та обов'язки порушені судом при прийнятті судового рішення.

Звертаючись з касаційною скаргою Булкін Віктор Васильович посилався на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2006 по справі № 16-9/90-04-3391, яким за ним було визнано право власності на нежитлові будівлі та споруди бази відпочинку "Сова" у Лиманському курортному районі смт. Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, придбані останнім у приватного підприємства "ВIК-АС" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.07.2006.

При цьому скаржник посилається на те, що судові інстанції при винесені оскаржуваних рішень порушили його права, як власника об'єктів на нежитлові будівлі та споруди бази відпочинку "Сова".

Враховуючи вимоги ст. 107 Господарського процесуального кодексу (1798-12) Україна, права Булкіна Віктора Васильовича не можуть бути порушені, оскільки приватне підприємство "ВIК-АС" не було належним власником спірних приміщень, що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2006, а тому не вправі було проводити їх відчуження.

Булкіним Віктором Васильовичем не доведено, та з матеріалів справи не вбачається, що оспорювані судові рішення господарських судів стосуються його прав і обов'язків.

Разом з тим, касаційна інстанція зазначає, що скаржник не позбавлений права звернутись до суду з позовом про повернення сплачених за договором купівлі-продажу від 15.07.2006 коштів.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 107 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги приватного підприємства "ВIК-АС" та Булкіна Віктора Васильовича залишити без задоволення, а постанову від 21.09.2006 Одеського апеляційного господарського суду та рішення від 12.07.2006 господарського суду Одеської області у справі № 16-9/90-04-3391 без змін.