33/22-05 Про визнання права на невідшкодування вартості комерційних втрат природного газу - Текст документа

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2006 частково задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" 5967039,10 грн. боргу, 882289,03 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 190661,23 грн. та судові витрати.

Заявлений ВАТ "Харківгаз" зустрічний позов про визнання права на невідшкодування ДК "Газ України" всієї вартості комерційних втрат природного газу за договором від 28.12.2001 на постачання природного газу для потреб населення у розмірі 6355374,51 грн. та визнати недійсним правочин, внаслідок якого ДК "Газ України" в односторонньому порядку здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 388335,41 грн. в рахунок погашення вартості "комерційних втрат" за договором від 28.12.2001 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 рішення суду від 19.05.2006 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, ВАТ "Харківоблгаз" у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить скасувати рішення суду від 19.05.2006 та постанову апеляційного суду від 18.09.2006 і у задоволенні позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом п.п. 1, 2 ст. 14 ЦК України (435-15) , згідно яких особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Скаржник стверджує, що ВАТ "Харківоблгаз" сплатило в повному обсязі вартість природного газу, переданого безпосередньо населенню в порядку, встановленому постановою НКРЕ від 12.07.2000 за № 759 (v0759227-00) .

Не відповідають обставинам справи, вважає скаржник, висновки суду про те, що ризики щодо придбаного за договором газу, несе відповідач.

Скаржник звертає увагу на те, що ні Цивільним Кодексом України (435-15) (в редакції 1963 р.), ні договором не встановлено саме Порядок відшкодування вартості "комерційних втрат" природного газу, який має містити у собі такі умови, як ціна, документальне оформлення, відображення у бухгалтерському обліку.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами спору 28.12.2001 укладено договір за № 06/01-803-00000001 на постачання природного газу для потреб населення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу у 2002 році 963088639 куб.м. природного газу на суму 119807350,29 грн., з яких "комерційні втрати" складають 48551371куб.м. на суму 6355346 грн. Відповідачем сплачено 113840311,19 грн., з врахуванням 388335,41 грн. проведеного заліку зустрічних вимог. Отже, заборгованістю відповідача позивач визначив саме як "комерційні втрати" газу.

Згідно п. 2.1 договору від 28.12.2001 передбачено, що постачальник передає покупцеві у 2002 році газ в обсязі, з врахуванням комерційних втрат.

За протоколом розбіжностей до договору від 25.01.2002 - покупець відшкодовує постачальнику вартість комерційних втрат за підсумками фінансового року.

Iз актів приймання-передачі природного газу вбачається, що в якості комерційних втрат зазначено як притоки так і відтоки газу.

Відповідно до Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного газу, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" від 09.08.1999 № 209 (z0617-99) відтоки газу -перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу; притоки газу -недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням обсяги газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.

Згідно до "Порядку нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України" затвердженого наказом Держнафтогазпрому від 29.07.1998 за № 169 (z0538-98) (втратив чинність згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 13.06.2003), комерційні втрати природного газу -це втрати газу, які обумовлені: недоліками способів вимірювання кількості газу

та методів, які реалізують ці способи; похибками приладів обліку кількості газу та приладів визначення фізико-хімічних параметрів; невідповідністю нерівномірного споживання газу без приладів обліку, рівномірного обліку за середніми нормами порушень в роботі систем централізованого теплопостачання та систем гарячого водопостачання; пошкодженнями та аваріями на газопроводах за умов, коли витоки газу не обліковані, різницею між кількістю газу, зафіксованою за показниками побутових газових лічильників і приведеною до умов згідно ГОСТ 2939-63, і кількістю цього газу, зафіксованого за показаннями побутових газових лічильників у разі відсутності приладів визначення тиску та температури газу та при відсутності коректора; недоліками в інших аспектах організації обліку.

З наведених відомчих актів вбачається, що причини виникнення комерційних втрат мають широкий спектр і можуть виникати не лише при кінцевому споживанні природного газу населенням.

Господарський суд вказав у рішенні, що обсяги втраченого газу розраховані відповідно до Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного газу, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" 09.08.1999 за № 209 (z0617-99) .

Вказаний наказ був розроблений з метою впорядкування обліку відтоків та притоків природного газу на визначений строк дії -протягом 1999 року. Отже, для його застосування суд не мав правових підстав. При цьому питання оплати комерційних втрат не встановлено чинним законодавством, не передбачено договором.

Нормами чинного законодавства України не визначено й порядку обліку та нарахування вартості комерційних втрат природного газу, а також не врегульовано питання щодо джерел відшкодування вартості таких втрат. Лише наказом НАК "Нафтогаз України" за № 209 (z0617-99) від 09.08.1999 було передбачено (п. 2.9): як що за результатами року відтоки газу не компенсуються притоками, а розмір підсумкових втрат не перевищив рівня граничних розрахункових втрат природного газу для областей (міст) на 1999 рік, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" від 09.08.1999 № 209 (z0617-99) (далі -граничних втрат), то вартість цих втрат газу компенсується з прибутку власника газу.

За таких обставин суд не мав підстав покладати на відповідача відповідальність за комерційні втрати (відтоки та притоки) природного газу, оскільки порядок відшкодування цих втрат договором не узгоджено, а чинним законодавством не встановлено механізму обліку та компенсації таких втрат.

Стосовно висновків суду про те, що ризики щодо придбаного за договором природного газу несе відповідач, оскільки прийняв у власність відповідний обсяг, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про власність" (697-12) , право власності -це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, а згідно ст. 1 цього Закону, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Пунктом 1.3 Порядку доступу до газотранспортної системи, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" від 26.03.2001 за № 79 визначено, що право власності на природний газ та ризики, що виникають при його транспортуванні та постачанні, визначаються чинним законодавством України. Газотранспортні та газорозподільні підприємства несуть відповідальність перед власниками природного газу за втрату, нестачу і погіршення якості природного газу, якщо не доведуть, що втрати, нестача або погіршення якості сталося не з їх вини.

Правовідносини між сторонами виникли як на підставі укладеного договору так і на підставі обов'язкових до виконання сторонами нормативних актів, а саме: Закону України "Про нафту і газ" (2665-14) , постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 № 1785 (1785-98-п) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ" постанови Кабінету Міністрів України від 09.02.1999 № 2246 (2246-99-п) "Про надання населенню послуг з газопостачання", Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 (1729-2001-п) .

Відповідно до вказаних нормативних актів, відповідач не мав можливості встановлювати ціну на природний газ, оскільки ціни (тарифи) встановлювалися нормативними актами, якими затверджувалися тарифи на постачання та транспортування природного газу для газорозподільних підприємств.

Не набув відповідач і права повного розпорядження коштами, які надходили на його розподільчий рахунок від населення за спожитий газ, а отримував лише певний відсоток, визначений НКРЕ за надані послуги з газопостачання в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 за № 2246 (2246-99-п) "Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання".

Згідно договору, укладеного сторонами, його предметом є цільове постачання у 2002 році природного газу виключно для потреб населенню.

За таких обставин відповідач не набув права власності на природний газ в розумінні Закону України "Про власність" (697-12) , оскільки не міг вільно розпоряджатися цим газом на власний розсуд, а був зобов'язаний передати цей газ виключно населенню за встановленими Урядом цінами і строками. За надані послуги по транспортуванню отримував відповідний відсоток, отже до відповідача не можуть переходити ризики випадкового знищення або пошкодження переданого товару, що передбачено ст. 130 Цивільного Кодексу України (435-15) .

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд не мав підстав для стягнення з відповідача комерційних втрат, оскільки вини відповідача у спричиненні цих втрат не доведено, а тому ухвалені у справі рішення є помилковими і підлягаючими скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 скасувати, у задоволенні позову відмовити.