ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 42/192
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. I. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Полонський комбінат
хлібопродуктів"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 27.09.06р.
у справі
№ 42/192
господарського суду
м.Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Полонський комбінат
хлібопродуктів"
до
Державного комітету України з державного матеріального
резерву
про
стягнення боргу в розмірі 225 465,97 грн.
за участю представників:
позивача
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
відповідача
Свірська Н.П. дов. від 22.09.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Полонський комбінат
хлібопродуктів" звернулося до господарського суду м. Києва з
позовом до Державного комітету України з державного матеріального
резерву про стягнення боргу в сумі 225465,97 грн., посилаючись на
порушення відповідачем умов договору від 10.08.99р. №78 про
відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного
матеріального резерву щодо відшкодування понесених позивачем
витрат на зберігання та статтю 181 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, статтю 945 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач проти позову заперечив з мотивів необгрунтованості
позовних вимог, відсутності у відповідача права грошової вимоги до
нього та недоведеності факту зберігання майна за договором.
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.06.2006р. (суддя
П.I.Паламар) позов задоволено: стягнуто з Державного комітету
України з державного матеріального резерву на користь Відкритого
акціонерного товариства "Полонський комбінат хлібопродуктів"
225465,97 грн. боргу, 2255 грн. витрат по оплаті державного мита,
118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Судове рішення вмотивовано порушенням відповідачем частини 2
статті 417 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статей
530, 622, частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки відповідач всупереч умовам договору про
відповідальне зберігання від 10.08.99р. №78 та всупереч чинному
законодавству протягом семи днів з дня одержання вимоги не
відшкодував ВАТ "Полонський комбінат хлібопродуктів" понесені
витрати на зберігання матеріальних цінностей державного
матеріального резерву.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
24.07.2006р. було витребувано від позивача та відповідача
додаткові документи та зобов'язано сторони провести звірку
кількості зерна, що зберігалось, та розрахунків за його
зберігання. Позивач надав витребувані документи та докази
звернення та направлення свого представника до відповідача за
звірянням кількості зерна на зберіганні та розрахунків за нього.
Відповідач витребувані документи не надав, проводити звіряння
відмовився з посиланням на знищення первинних документів через
закінчення терміну їх зберігання.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.09.06р. (судді: Капацин Н.В., Данилова Т.Б., Розваляєва Т.С.)
рішення господарського суду м.Києва від 06.06.2006р. частково
змінено: позов задоволено частково; стягнуто з Державного комітету
України з державного матеріального резерву на користь Відкритого
акціонерного товариства "Полонський комбінат хлібопродуктів"
93904,66 грн. боргу, 939грн. державного мита, 49,15 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті
позовних вимог відмовлено за пропуском позовної давності.
Постанова вмотивована встановленою заборгованістю відповідача
по оплаті витрат за відповідальне зберігання зерна в державному
матеріальному резерві з 01.01.2001р по 01.11.2005р. та спливом
строку позовної давності для стягнення заборгованості за період до
01.01.2001р. на підставі статті 75 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з постановою Відкрите акціонерне товариство
"Полонський комбінат хлібопродуктів" звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити
без змін рішення першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про порушення апеляційним господарським судом норм
матеріального права, а саме: статі 71 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статей 267, 530, пункту 6 Прикінцевих
та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач не скористався правом на участь представників в
судовому засіданні касаційної інстанції.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, усно в
судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника
відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування
судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти
докази.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між
Державним комітетом України по матеріальних резервах
(правонаступником якого є Держаний комітет України з державного
матеріального резерву) та ВАТ "Полонський комбінат
хлібопродуктів"" (зберігач) на підставі Закону України "Про
державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
укладено договір від
10.08.99р. №78 про відповідальне зберігання, відповідно до якого
Комітет зобов'язується відшкодовувати витрати зберігача по
зберіганню матеріальних цінностей державного резерву.
Пункт 9.1 цього Договору встановлює, що даний договір набуває
чинності з часу його підписання і діє до видання Комітетом
розпоряджень-нарядів на відпуск матеріальних цінностей державного
резерву, що зберігаються, в повному обсязі.
Також судами встановлено, що відповідно до положень статті 10
Арбітражного процесуального кодексу України, чинного на момент
підписання договору, пункт 2.1 договору №78 від 10.08.1999р.
набрав чинності в редакції, запропонованій позивачем у протоколі
розбіжностей до договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору в редакції за протоколом
розбіжностей відшкодування витрат за зберігання проводиться з
розрахунку 4,2 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) за
тонно місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей
державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між
Комітетом і Міненерго (через його підвідомчі підприємства) або
грошовими коштами.
Також судами зазначено, що строк виконання відповідачем
зобов'язання по відшкодуванню позивачу витрат по зберіганню
договором не встановлено.
Також судами встановлено, що підтвердженням:
- отримання державного замовлення на зберігання зерна на ВАТ
"Полонський комбінат хлібопродуктів" є надані позивачем копії
листів Хмельницького представництва ДАК "Хліб України " від
20.01.98 № 2-03/7, лист Державного комітету України по
матеріальних резервах від 02.08.99 № 10/4754.
- закладання зерна на зберігання та приймання позивачем
зерна держрезерву є приймальний акт №1 форми Р-16 від
08.06.1995р., приймальний акт №2 форми Р-16,
- факту зберігання зерна та його кількості є
акти -розрахунки.
- наявності зерна на відповідальному зберіганні є акти звірки
наявності зерна Державного резерву на відповідальному зберіганні
ВАТ "Полонський КХП" станом на 02.08.2001р., та станом на
28.03.2002р.
- відпуску зерна за наказами Держкомрезерву є наряди
Державного агентства з управління державним матеріальним резервом
форми Р-28а, накази та товарно-транспортними накладними.
Відповідно до пункту 3.1 договорів поставки саме передача
зберігачем Комітету актів форми Р-16 на закладену до державного
резерву сільгосппродукцію слугувала підставою для укладення
договору про відповідальне зберігання, з приводу реалізації прав
та виконання обов'язків за яким виник спір у даній справі.
Судовими інстанціями досліджено, що з розрахунку про
заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2005р.,
згідно протоколу розбіжностей до договору №78 від 10.08.99р.
вбачається проведення розрахунку відповідачем на суму
130031,05грн. за відповідальне зберігання зерна, погашення
заборгованості шляхом взаємозаліку зупинено з 2001 року.
Щодо решти належної до відшкодування суми в розмірі 225465,97
грн. позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату №852/1
від 22.12.2005р.
Господарський суд міста Києва визначив правову природу
взаємовідносин сторін та, застосувавши положення статті 10
Арбітражного процесуального кодексу України, частини 2 статті 417
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та частини 3 статті
947 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, дійшов висновку про
доведеність та обгрунтованість позовних вимог в повному обсязі.
Задовольняючи позов, місцевий суд визначив моментом, з якого
почався перебіг позовної давності, семиденний строк зі звернення
позивача з вимогою про виконання зобов'язання, строк виконання
якого обумовлено, керуючись положеннями частини 2 статті 530
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Натомість господарський суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що строк звернення за захистом порушеного права,
передбачений статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, щодо позовних вимог за 1999-2000рр., скінчився до
набрання чинності Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, що є
підставою для відмови у позові за позовною давністю.
Однак висновок апеляційної інстанції не грунтується на
встановлених обставинах справи та нормах чинного законодавства.
Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України "Про
державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
відшкодування витрат
підприємствам, установам і організаціям, що виконують
відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
Вказаний порядок діє з квітня 2002р., коли прийнято постанову
Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. N532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
"Про порядок відшкодування підприємствам, установам та
організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням
матеріальних цінностей державного резерву", пунктом 2 якого
Державному комітетові з державного матеріального резерву доведено
спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів
матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як
плата (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Пунктом 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та
організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням
матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого
вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України, передбачено,
що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних
цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі
договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним
зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань
державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, Цивільний кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що виникли після
набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до
набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення
цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правила Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну
давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких,
встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання
чинності цим Кодексом.
Отже, господарські правовідносини між сторонами виникли до
набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
.
Статтями 71, 76 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що загальний строк для захисту права за
позовом особи, право якої порушено (позовна давність),
встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності
починається з дня виникнення права на позов. Право на позов
виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення свого права.
В силу вимог статей 161 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
порушенням виконання зобов'язання є невиконання його
належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок
закону, акту планування, договору, а при відсутності таких
вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
У разі, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або
визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати
виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати таке
зобов'язання в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги (стаття
165 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
За встановлених місцевим господарським судом обставин
виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті після направлення
йому позивачем відповідної вимоги 22.12.2005р., висновок першої
інстанції щодо звернення позивача з позовом за положеннями про
позовну давність Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відповідає
чинному законодавству.
Згідно пунктів 7, 8 статті 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
за наслідками розгляду апеляційної
скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову,
в які повинні бути зазначені обставини справи, встановлені
апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція
відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших
нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення
місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна
інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Відтак, апеляційний господарський суд повинен був встановити
обставини справи, з якими суд апеляційної інстанції пов'язує
початок перебігу позовної давності. Однак, у постанові не вказано
коли, на їх думку, мало бути виконано зобов'язання.
Оскільки помилкове застосування судом апеляційної інстанції
норм матеріального права призвело до неправильного вирішення
спору, ухвалена у справі постанова від 27.09.06р. підлягає
скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва від
06.06.2006р. залишенню без змін.
Керуючись статтею 111-7, пунктом 6 статті 111-9, статтями
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Полонський комбінат хлібопродуктів" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.09.06р. у справі № 42/192 господарського суду м. Києва
скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 06.06.2006р.
залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач