Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів :

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

- Вісневський В.А.,

відповідача

третьої особи

- Милорава Ш.В.,

- не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ВАТ "Центр розвитку моди"

на постанову

від 26.09.2006 Київського апеляційного

господарського суду

у справі

№41/248

за позовом

ВАТ "Центр розвитку моди"

до

(третя особа -

ТОВ "Київрусь"

ТОВ "УБК "Граніт")

про

визнання недійсним договору від 08.06.95 №22

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 21 листопада до 5 грудня 2006 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 04.08.2006, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006, в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваного договору чинному на момент його укладення цивільному законодавству та з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності.

ВАТ "Центр розвитку моди" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми ст.ст.234, 256 ЦК України (435-15) та порушено ст.ст.33, 35, 43, 105 ГПК України (1798-12) . Зокрема, скаржник вказує на те, що по справах №9/171 та №2/504 питання щодо правомірності укладання двостороннього договору №22, а, отже, питання щодо дійсності цього правочину не було предметом спору по жодній з вказаних справ, що унеможливлює твердження про преюдиціальність фактів дійсності такого правочину або доведеності наміру настання правових наслідків, обумовлених таким правочином. Позивач також посилається на недоведеність пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова -залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Оспорюваний договір про фінансово-інвестиційну діяльність, який за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність, відповідає чинному на момент його укладення цивільному законодавству. Правовими наслідками такої угоди є сумісна діяльність сторін для досягнення спільної господарської мети.

Відповідно до п.п.1.1, 1.3, 1.4 даного договору спільною господарською метою, для досягнення якої відповідачем здійснювалося інвестування, був капітальний ремонт будинку під підприємство (Центр розвитку моди) у м.Києві по вул.Артема, 37-41, для покращення виробничої діяльності підприємства, надання додаткових послуг населенню та юридичним особам, розширенню асортименту наданих послуг.

Рішеннями господарського суду м.Києва від 13.06.2005 у справі №9/171 від 16.09.2005 у справі №2/504 між тими ж сторонами, які є чинними та не скасовані у встановленому порядку, зафіксовано, що на виконання п.п.1.1, 2.2 оспорюваного договору про фінансово-інвестиційну діяльність (в редакції додаткової угоди №1) та п.п.1, 6 протоколу до нього ТОВ "Київрусь" профінансувало:

- капітальний ремонт належного ВАТ "Центр розвитку моди" будинку по вул.Артема, 37-41 у м.Києві;

- будівництво Експоцентру у якості прибудови до вказаного будинку;

- витрати на придбання вентиляційного, освітлювального, допоміжного, інженерного, охоронного, пожежного устаткування;

- сплату послуг субпідрядних та проектних організацій.

Відповідно до п.2.3 договору про фінансово-інвестиційну діяльність (у редакції доповнення №1 до нього) фінансово-інвестиційні внески СП "Київська Русь" (правопопередник ТОВ "Київрусь") зараховуться на баланс ЦРМ. Зарахування на баланс ЦРМ підтверджується "Актом сверки расчетов СП "Киевская Русь" и ЦРМ" від 01.10.1998р. Сам факт двостороннього акту звірки підтверджує те, що він складався саме по розрахунках за двостороннім, а не тристороннім договором. Належність цього акту до розрахунків між сторонами за двостороннім договором визнана рішенням від 13.06.2005 у справі №9/171 і в силу вимог ст.35 ГПК України (1798-12) не підлягає доведенню. До того ж намір на вчинення правочину за спірним договором про фінансово-інвестиційну діяльність підтверджується наявністю та змістом доповнень до нього, що укладалися сторонами по мірі виконання договору.

Отже, участь позивача і відповідача у тристоронньому договорі з ТОВ "Граніт" є лише частиною їх зобов'язань за договором про фінансово-інвестиційну (сумісну) діяльність, який містить ще низку зобов'язань, які не входять до тристороннього договору, а тому тристоронній договір ніяк не замінює договір сумісної діяльності.

Окрім того, перебіг строку позовної давності у даному випадку почався з дати укладення договору №22 від 08.06.1995р. і закінчився 08.06.1998 року, тобто позов пред'явлено акціонерним товариством поза межами позовної давності.

Колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору про фінансово-інвестиційну діяльність від 08.06.95 №22 та додаткових угод №№1; 2; 3; 4 і доповнень-протоколів №№1; 2; 3 до нього, акту звірки розрахунків від 01.10.1998р. та інших доказів по справі в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано відповідність оспорюваного договору про сумісну діяльність чинному на той час цивільному законодавству та недоведеність його укладення, як мнимої (фіктивної) угоди, без наміру створити юридичні наслідки. При цьому судом правомірно враховано встановлені чинними судовими рішеннями по справах №№9/171; 2/504 між тими ж сторонами юридичні факти реального досягнення сторонами спірного договору шляхом виконання його умов спільної господарської мети, поставленої при його укладенні, що безумовно свідчить про спрямованість намірів сторін на настання певних правових наслідків, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне. Зазначені юридичні факти в силу імперативних вимог ч.2 ст.35 ГПК України (1798-12) не підлягають доведенню при розгляді даної справи.

Водночас колегія відхиляє посилання скаржника на відсутність надання судом належної оцінки змісту акта звірки розрахунків від 01.10.1998р, які зводяться до заперечень щодо оцінки судом доказів по справі, оскільки згідно імперативних вимог ч.2 ст.111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Що стосується відмови в позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності, то касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п.7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

З врахуванням моменту укладення договору про фінансово-інвестиційну діяльність від 08.06.95 №22 судом цілком обгрунтовано встановлено, що трирічний строк позовної давності у даній правовій ситуації закінчився 08.06.1998р., тобто до 01.01.2004р. Відтак, застосуванню до спірних відносин підлягають положення ст.ст.71, 80 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) .

Окрім того, статтею 75 ЦК УРСР (1540-06) в редакції від 18.07.1963р. встановлювалася обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін. Чинне на той час цивільне законодавство не передбачало винятків щодо застосування позовної давності до позовних вимог про визнання угод недійсними.

Зокрема, ст.83 ЦК УРСР (1540-06) встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 25.05.2004 у справі №14/278).

З огляду на це судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору від 08.06.98 з мотивів пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.2 ст.80 ЦК УРСР (1540-06) та ч.5 ст.267 ЦК України (435-15) , порушене право підлягає захисту у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності. Однак, в даній правовій ситуації факт пропуску позовної давності по даному позову встановлено судом, клопотання про його відновлення позивачем не заявлялося, поважні причини пропуску позовної давності не встановлювалися.

Виходячи з імперативних вимог ч.2 ст.111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція в розрізі даного спору не вправі встановлювати обставини початку перебігу строку позовної давності та його закінчення, наявності чи відсутності поважних причин пропуску цього строку як підстави для його відновлення, а тому колегія не може прийняти до уваги доводи скаржника щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту вирішення господарським судом м.Києва спорів по справах №9/171 та №2/504. Тим більше, що згідно імперативних вимог ч.2 ст.111 ГПК України (1798-12) у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи, а скаржник по суті наполягає на недоведеності обставин пропуску ним строку позовної давності.

Наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 у справі №6/195-03).

Зважаючи на вищенаведене касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 у справі №41/248 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Центр розвитку моди" -без задоволення.