ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 38/142
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
Менюк С.А., Груздов С.В.
відповідача
третьої особи
Запорожець I.А.
Маруда С.С., посв. № Т-267 від 13.07.05р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Спільного українсько-американського підприємства "Віннер Форд
Запоріжжя"/ "Iнтрейд Груп"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006
року
у справі
№ 38/142 господарського суду міста Києва
за позовом
Спільного українсько-американського підприємства "Віннер Форд
Запоріжжя"/ "Iнтрейд Груп"
до
третя особа
Державного підприємства "Укрінвестбуд" Державного управління
справами Президента України
Державне управління справами Президента України
про
визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Спільне українсько-американське підприємство
"Віннер Форд Запоріжжя"/ "Iнтрейд Груп" - звернулось до
господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним
укладеного з відповідачем договору про сумісну діяльність від
25.06.2003р. на підставі статей 48 та 58 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, як такого, що суперечить статті 41
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 55 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, є укладеним з перевищенням повноважень
сторін та має ознаки мнимої угоди.
Також згідно письмового пояснення від 01.03.2006р.
(а.с.25-26)позивач зазначає про недійсність спірної угоди за
статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, як
такого, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Зокрема, позивач вважає, що наслідком виконання договору про
спільну діяльність буде знищення державного нерухомого
майна -корпусу № 6 на території ДП "Санаторій "Форос" -та побудова
на його місці майна, що буде перебувати у спільній власності
позивача та відповідача, також за угодою від 29.04.2004р. спірний
корпус № 6 було продано Закритому акціонерному товариству
"Авіакомпанія "Аеросвіт".
Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, пославшись на
дотримання при укладення договору про сумісну діяльність вимог
чинного законодавства, наявністю у відповідача права
розпоряджатись майном, переданим йому третьою особою -Державним
управлінням справами Президента України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2006р.
(суддя Власов Ю.Л.) позовні вимоги було задоволено повністю;
визнано недійсним договір про сумісну діяльність від 25.06.2003р.,
укладений між Державним підприємством "Укрінвестбуд" Державного
управління справами Президента України та Спільним
українсько-американським підприємством "Віннер Форд Запоріжжя"/
"Iнтрейд Груп"; з відповідача на користь позивача стягнуто 203
грн. судових витрат.
Судове рішення вмотивовано статтями 48 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, частинами 1, 2 статті 203, статтею
215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з огляду на укладення
спірного договору відповідачем без погодження його з третьою
особою, що суперечить нормам чинного законодавства України та
статуту відповідача; також вказаний договір містить положення, що
суперечать статтям 26 та 28 Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, що є окремою підставою для
визнання його недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, частини 1, 2 статті 203, статті 215
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.09.2006р. (головуючий -Коваленко В.М., судді -Вербицька О.В.,
Дзюбко П.О.) рішення господарського суду міста Києва від
04.04.2006р. скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволення
позову відмовлено повністю; з позивача на користь відповідача
стягнуто 42,5грн. державного мита.
При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що рішення
місцевого господарського суду прийнято при неповному з'ясуванні
обставин, що мають значення для справи, його висновки не
відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з
неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний господарський
суд вказав, що позивачем не вказано, якому закону не відповідає
угода від 25.06.2003р. для визнання її недійсною за статтею 48
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, водночас суд
відхиляє доводи позивача про її суперечність Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, вважаючи, що договір в цій частині не
суперечить чинному законодавству, оскільки ним (законодавством) не
встановлені якісь обмеження щодо спільної власності на майно
державне та майно інших утворень; також судом зазначено, що наявні
у справі інші правовстановлюючі документи підтверджують право
власності відповідача на державне майно, яке йому передавалось у
повне господарське відання.
Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити
без змін рішення місцевого господарського суду.
Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, а саме статей 75 та 137 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, що визначає статус державного майна,
переданого в управління Державного управління справами Президента
України, частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно з'ясування при прийнятті
рішення всіх обставин справи.
Відповідач та третя особа відзиви на касаційну скаргу не
надали, усно у судовому засіданні доводи касаційної скарги
відхилили.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення
представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
процесуального права при прийняті оскаржуваного судового рішення,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи,
розпорядженням Кабінету Міністрів від 20.06.2002р. №345-р
( 345-2002-р ) (345-2002-р)
"Про передачу цілісних майнових комплексів в
управління Державного управління справами" у державну власність та
в управління третьої особи був переданий цілісний майновий
комплекс санаторно-медичного підприємства "Санаторно-курортний
комплекс "Форос", крім берегоукріплювальних споруд та майна
пляжної зони; за розпорядженням третьої особи від 06.09.02р. № 405
корпус № 6 Державного підприємства "Санаторій "Форос" було
передано на баланс відповідачу.
Корпус № 6 Державного підприємства "Санаторій "Форос" за
договором № 22 від 09.03.2000р. знаходився в оренді позивача;
згідно додаткової угоди № 2 від 25.06.03р. третя особа є
орендодавцем вказаного нерухомого майна.
Також судами встановлено, що 25.06.03р. між позивачем та
відповідачем було укладено договір про сумісну діяльність, на
якому міститься печатка третьої особи та підпис невстановленої
особи щодо погодження цього договору; 18.09.2003р. та 19.11.2003р.
сторони уклали також додаткові угоди до договору від 25.06.2003р.
Відповідно до умов договору його предметом є сумісна
діяльність сторін по досягненню господарської мети: проектування
та будівництво на місці корпусу № 6 на території ДП "Санаторій
"Форос" нової будівлі -курортно-готельного комплексу, що
складається з 20-24 номерів підвищеної комфортності, а також
нежилих приміщень, що забезпечують відповідну експлуатацію цієї
будівлі. Обов'язки сторін за договором передбачено пунктом 2.5
вказаного договору, зокрема, сторони забезпечують фінансування
робіт по виготовленню проектно-кошторисної документації та
будівництву нової будівлі у частках по 50% кожна; з моменту
підписання вказаного договору втрачає силу договір оренди корпусу
№ 6 з додатками до нього.
29.04.04р. відповідач уклав із ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт"
договір купівлі-продажу нежилої будівлі за літ. "Ч", що
знаходиться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Форос, Фороський
узвіз, 1, площею 944,40 кв.м.; вказаний договір купівлі-продажу
було визнано недійсним постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 14.09.05р. у справі № 2-20/7579-2005.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд
дійшов висновку про те, що спільна діяльність за спірним договором
має наслідком знищення державного нерухомого майна та побудову на
його місці майна спільної власності між позивачем та позивачем, що
суперечить законодавству України, за відсутності належного
погодження договору з третьою особою, він є таким, що укладений
всупереч статуту відповідача, а також містить положення. що
суперечать Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, в зв'язку з чим спірний договір є недійсним за
статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
частинами 1та 2 статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Натомість, скасовуючи рішення місцевого господарського суду
та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний
господарський суд вказав на неповне з'ясування попередньою
інстанцією обставин, що мають значення для справи, про визнання
спірної угоди недійсною за приписами частини 1 статті 58
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, тобто, з підстав,
зазначених у позивачем позовній заяві.
Водночас апеляційний господарський суд зазначив
необгрунтованість доводів позивача про укладення спірного договору
про спільну діяльність про людське око, без наміру створити
юридичні наслідки, та відсутність посилань на інші норми чинного
законодавства, яким суперечить спірний договір; доводи позивача
про суперечність договору Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
судом відхилено за відсутності у главі 38 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
обмежень щодо спільної
власності.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
Цивільний кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що виникли після
набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до
набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення
цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності; отже, судам
належало з'ясувати наявність підстав недійсності угоди за
Цивільним кодексом Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених
законом. Спеціальні підстави та наслідки недійсності угод
передбачені, зокрема, статтями 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, абзацом 2 пункту 6 статті 29
Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
,
пунктом 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
, пунктом 3
статті 14 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
тощо;
загальні підстави та наслідки недійсності угоди передбачено
статтею 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, за якою
недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.
Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх
випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під
дію інших спеціальних норм.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський
суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон
пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних
наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання
встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому
конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини,
що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас
розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів
диспозитивності та змагальності учасників судового процесу,
передбачених статтею 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до підстав та предмету позову.
Оскільки предметом спору є угода про спільну діяльність, для
правильного вирішення спору судам належало дослідити обставини, з
якими позивач пов'язує її недійсність, в тому числі зміст
зобов'язань сторін за цією угодою, склад взаємних внесків
учасників договору та визначити, чи передбачала угода від
25.06.2003р. розпорядження спірним майном (корпусом № 6),
зобов'язання сторін щодо його відчуження, знищення тощо.
Відповідно до статей 84, 101 та 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення господарського
суду повинно містити висновок про задоволення позову або про
відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог;
у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за
наявними у справі та додатково наданими доказами повторно
розглядає справу, постанова апеляційної інстанції повинна містити
обставини, встановлені апеляційним судом доводи, за якими
апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої
інстанції.
Судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції
щодо неповного з'ясування місцевим господарським судом всіх
істотних обставин справи, виходячи зі зазначених позивачем підстав
недійсності угоди, водночас висновки апеляційного господарського
суду щодо статусу спірного майна та його власника також не
грунтуються на встановлених обставинах справи, зокрема, щодо його
перебування у статусі державного майна та змісту повноважень
відповідача щодо спірного майна. Також судом не досліджено, чи
передбачає угода від 25.06.2003р. розпорядження спірним майном.
Як вбачається з судового рішення, воно не містить висновку
про задоволення позову чи відмову в позові повністю або частково
по заявленій позивачем у додаткових поясненнях вимозі про визнання
угоди від 25.06.2003р. недійсною на підставі статті 49 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, вказаний недолік апеляційною
інстанцією не усунуто.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
обгрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не
відповідають за вище вказаних підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені
статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постанова апеляційної інстанції та рішення
господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід
врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог
чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного українсько-американського
підприємства "Віннер Форд Запоріжжя"/ "Iнтрейд Груп" задовольнити
частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.09.2005р. у справі № 38/142 господарського суду міста Києва та
рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2006р.
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Головуючий Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач