30/372 Про визнання недійсним договору цесії - Текст документа

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 р. (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено. Визнано недійсним договір цесії від 28.02.2002р., укладений між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "Стоїк", правонаступником якого є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейський банк розвитку та заощаджень".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейський банк розвитку та заощаджень" на користь Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Київська овочева фабрика" 54786,41грн. - суму грошової винагороди, 547,86 грн. - державного мита та 118 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. (судді -Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.I.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Європейський банк розвитку та заощаджень" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу позивач не надав.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 04.12.2006р., у зв'язку з хворобою судді Фролової Г.М. для перегляду в касаційному порядку справи № 30/372, призначеної до розгляду на 05.12.2006р., утворено колегію суддів у складі: головуючого -судді Муравйова О.В., суддів -Полянського А.Г., Коробенка Г.П.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2002р. між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю КБ "Стоік", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейський банк розвитку та заощаджень", було укладено договір цесії б/н, за умовами якого до позивача від відповідача перейшло право вимоги по кредитному договору № 02/2062-18 від 26.05.1999р. до боржника ТОВ "Транссервіс".

Згідно п. 2.1 договору позивач отримав від відповідача право вимоги повернення кредиту в розмірі 54786,41 грн. Винагорода відповідача відповідно до п. 6.1 договору становила 54786,41 грн., яку він отримав в повному обсязі.

Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Київська овочева фабрика" звернулось до ТОВ "Європейський банк розвитку та заощаджень" з позовом про визнання договору цесії від 28.02.2002р. недійсним з підстав того, що договір зі сторони відповідача підписаний не його керівником, а особою, чиї повноваження не визначенні статутом ТОВ КБ "Стоїк", правонаступником якого є відповідач.

Судами встановлено, що зі сторони відповідача зазначений договір було підписано виконуючим обов'язки голови правління I.Є.Щербаковим. Згідно статуту ТОВ КБ "Стоїк" посади виконуючого обов'язки голови правління не передбачено і посадових обов'язків не визначено.

Матеріали справи містять лист Головного управління статистики в м.Києві від 11.10.2005 р. № 13283, з якого вбачається, що керівником ТОВ КБ "Стоїк" станом на 28.02.2002 р. була Глушко В.М.

Також, з листа Головного управління статистики в м.Києві від 23.12.2005 р. № 13-478, копія якого є в матеріалах справи, вбачається що керівником ТОВ КБ "Стоік" з 10.01.2002 р. по 12.08.2003 р. була Глушко В.М., а з 12.08.2003 р. керівником ТОВ КБ "Стоік" став Поліщук В.П.

Докази щодо призначення Щербакова I.Є. в.о. Голови Правління та погодження кандидатури Щербакова I.Є. стосовно призначення на відповідну посаду з боку Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області в матеріалах справи відсутні.

Натомість, відповідачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України (1798-12) , не доведено, що Щербаков I.Є. на час підписання договору був в.о. Голови Правління.

Скаржник в обгрунтування своїх заперечень проти рішення та постанови посилається на те, що дана підстава вже була предметом розгляду у справі № 24/113.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що попередніми судами зроблено правомірний висновок про те, що підставою для звернення позивача до суду, у справі №24/113, були порушення при укладенні спірного договору ст. 197 ЦК УРСР (1540-06) , ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) , ст.ст. 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , тобто з інших підстав.

Згідно ч. 1 ст. 29 ЦК України (435-15) юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.

Оскільки, договір уступки права вимоги боргу (цесії) від 28.02.2002 року підписаний особою, чиї повноваження його статутом не визначені, він не відповідає вимогам ч.1 ст.29 ЦК УРСР (1540-06) .

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у відповідності з п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України (435-15) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому треба враховувати, що така заява повинна бути зроблена під час розгляду справи судом першої інстанції до моменту винесення ним рішення по суті заявлених вимог.

Проте, такої заяви відповідачем заявлено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийнято обгрунтоване за законне рішення про задоволення позову.

Слід зазначити, що повторно розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався відповідач в обгрунтування своїх вимог і заперечень, грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Посилання заявника касаційної скарги на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейський банк розвитку та заощаджень" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 року по справі №30/372 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року по справі № 30/372 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 року по справі №30/372 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року по справі № 30/372.