ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 28/120-06-2993 ( rs27165 ) (rs27165)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивача
Баклан Н.В. - прокурор
відповідача
Рахнянська С.В. -дов. від 18.05.2006р.
Шекер С.В. -дов від 20.11.2006р.
Корецька Н.О. -дов. від 01.06.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірнього підприємства "Люмар (Одеса) С.А."
на постанову
від 22.08.2006р. Одеського апеляційного господарського суду
у справі
№ 28/120-06-2993 ( rs27165 ) (rs27165)
господарського суду Одеської
області
за позовом
Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в
особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Регіонального
відділення Фонду державного майна України по Одеській області
до
- Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське
пароплавство
- Дочірнього підприємства "Люмар (Одеса) С.А."
про
визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Чорноморський транспортний прокурор в інтересах держави в
особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Регіонального
відділення Фонду державного майна України по Одеській області
звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про
визнання недійсним договору оренди № 81 від 01.03.1999р. не
житлових приміщень, укладеного між Державною судноплавною
компанією "Чорноморське морське пароплавство" та дочірнім
підприємством "Люмар (Одеса) С.А." та зобов'язати ДП "Дюмар
(Щдеса) С.А." повернути до ДСК"Чорноморське морське пароплавство"
орендовані приміщення загальною площею 429кв.м.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір не
відповідає вимогам статей 5, 9 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки був
укладений без відповідних дозволу Фонду державного майна України
та висновку органу управління цим майном -Міністерства транспорту
України.
Відповідач ДП "Люмар (Одеса) С.А. у відзиві на позовну заяву
проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що позовна
заява не містить будь якого визначення, які саме інтереси держави
є порушеними у даному спорі та які негативні наслідки можуть
настати внаслідок виконання обома сторонами умов договору оренди.
Рішенням господарського суду Одеської області у задоволення
позовних відмовлено.
Ухвалюючи судове рішення, суд дійшов висновку, про сплив
строку позовної давності на звернення з даним позовом, що є
підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За апеляційним поданням Чорноморського транспортного
прокурора та касаційними скаргами Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Одеській області і Державної
судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" Одеський
апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського
суду Одеської області в апеляційному порядку постановою від
22.06.2006р. скасував його, позовні вимоги задовольнив у повному
обсязі.
Постанова мотивована тим, що в даному випадку прокурор
дізнався про порушення сторонами при укладенні цього договору
вимог законодавства лише в липні 2003р, а тому перебіг строку
позовної давності для пред'явлення ним цього позову відповідно до
вимог статті 76 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
почався з
цього терміну, тобто з липня 2003р.
ДП "Люмар (Одеса) С.А. подало до Вищого господарсько го суду
України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного госпо
дарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення
господарського суду Одеської області від 23.06.2006р. залишити без
змін, обгрунтовуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, заявник у касаційній скарзі посилається на те, в
порушення статей 19, 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
приписів Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (1789-12)
Чорноморський
транспортний прокурор не визначив та не обгрунтував, які саме
інтереси держави він вважає порушеними або існує загроза їх
порушення, а також у чому полягає їх порушення та які негативні
наслідки можуть настати внаслідок їх порушення. Вказані обставини
не були встановлені судами під час розгляду даної справи.
Крім того, заявник звертає увагу суду на те, що питання
визначення строку позовної давності судом апеляційної інстанції в
порушення приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
було зроблено за відсутністю належних доказів,
зокрема, матеріалів прокурорських перевірок, за якими про факт
існування спірного договору прокуратурі було відомо значно раніше,
ніж липень 2003р.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх в
судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,
колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція виходить з обставин
встановлених судом першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на прокуратуру України покладається представництво
інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених
законом.
Такі випадки визначені, зокрема, і у статті 2 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає
обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними
заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до
господарського суду в інтересах держави.
При цьому, частина 2 статті 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зобов'язує прокурора самостійно
визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та
обгрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
За змістом пункту 2 статті 121 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та обсягу наданих прокурору статтею 29
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прав,
представництво прокуратурою інтересів держави у господарському
суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою
природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на
підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи
(довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах,
набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Але представництво прокурором інтересів держави в суді
відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних
ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких
вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.
Iнтереси держави є відмінними від інтересів інших учасників
суспільних відносин і, даючи офіційне тлумачення положень статті 2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Конституційний Суд України у рішенні від 8 квітня 1999 року у
справі № 1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді
є заява, у якій прокурор обгрунтовує порушення чи загрозу
порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під
яким відповідно до статей 6, 7 та 143 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
потрібно розуміти орган державної влади чи орган
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації,
незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Отже, під час розгляду даної справи, суду першої інстанції
насамперед необхідно було з'ясувати питання щодо наявності
належних підстав необхідних для здійснення представництва
прокурором в суді, а саме, наявність порушення інтересів держави
під час виникнення спірних правовідносин та обгрунтування
необхідності їх захисту в суді .
При цьому необхідно зазначити, що за вказаними приписами
господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на
прокурора покладено зобов'язання, зокрема, самостійно визначати, в
чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовувати
необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Проте, як вбачається з матеріалів справи з'ясування вказаних
обставин не було предметом розгляду під час здійснення судового
провадження, ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанцій.
Доводи відповідача з цього приводу, викладені у відзиві на
позовну заяву були залишені поза увагою судів першої та
апеляційної інстанції.
Приймаючи до розгляду позовну заяву прокурора в інтересах
держави в особі, в особі Міністерства транспорту та зв'язку
України та Регіонального відділення Фонду державного майна України
по Одеській області суди першої та апеляційної інстанції не
з'ясували, в чому саме полягає порушення чи загроза інтересам
держави у спірних правовідносинах, враховуючи, що останні не є
учасниками спірної угоди.
А також, які повноваження мала Державна судноплавна компанія
"Чорноморське морське пароплавство" (відповідач у справі, на
користь якої заявлена вимога про повернення майна) на момент
укладення спірної угоди за приписами діючого законодавства.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, до позовів про визнання
заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого
виникло до 01 січня 2004р., застосовується позовна давність,
встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло
раніше.
За приписами статті 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
до
позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний
строк позовної давності -три роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права (статті 76
Цивільного кодексу УРСР).
Відповідно до статті 75 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони.
За приписами частини першої статті 38 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, якщо
подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно
від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору.
Проте, розглядаючи обставини справи щодо строків позовної
давності, суди першої та апеляційної інстанції на це уваги не
звернув, та розглянули справу за відсутністю доказів визначених
відповідачем ДП "Люмар (Одеса) С.А." на підтвердження своїх
доводів щодо на час звернення з позовною заявою.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
під час розгляду справи заявлені позовні вимоги стосовно укладення
спірної угоди з порушенням вимог діючого законодавства судами не
розглядались та належна оцінка їм не надавалась.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному
законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на
яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші
обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським
судом при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято
до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у
справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не
з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для
правильного вирішення господарського спору. Відповідно до
роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1
Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі
обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення
для справи, дає підстави для скасування рішення та постанови у
даній справі з мотивів, викладених у даній постанові та передачі
справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню
з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі
фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в
залежності від встановленого, правильно визначити норми
матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2006р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
22.08.2006р. у справі № 28/120-06-2993 ( rs27165 ) (rs27165)
господарського
суду Одеської області скасувати, справу направити на новий розгляд
до господарського суду Одеської області.
Касаційну скаргу ДП "Люмар (Одеса) С.А." задовольнити
частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач