ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 23/265-18/62 ( rs389593 ) (rs389593)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
відповідача
третіх осіб
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерська фірма
"Восток"
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 29.09.2006
року
у справі
№ 23/265-18/62 ( rs389593 ) (rs389593)
господарського суду Запорізької
області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерська фірма
"Восток"
до
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору на стороні позивача
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору на стороні відповідача
Колективного сільськогосподарського підприємства "Південне"
Вільнянська міжрайонна державна податкова інспекція
Запорізької області
Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в
особі Запорізького регіонального управління
про
визнання дійсним договору від 30.06.2004 року № 29
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокерська фірма
"Восток" звернулося до господарського суду з позовом про визнання
дійсним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості від
30.06.2004р. на підставі статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
в зв'язку з ухиленням продавця -колективного
сільськогосподарського підприємства "Південне" від нотаріального
посвідчення даного договору.
Відповідач у письмових поясненнях на позов повідомив про
виконання сторонами умов договору шляхом передачі майна та сплати
за нього коштів, які було зараховано в погашення податкового боргу
відповідача.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
22.03.2006 року (суддя Туркіна Л.П.) позивачу у задоволенні
позовних вимог відмовлено за суперечності договору в момент його
підписання положенням статті 115 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та пункту 9 частини 3 статті 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, оскільки на момент підписання
договору від 30.06.2004р. усе майно продавця перебувало під
арештом; також спірний договір не відповідає чинному законодавству
на той момент, коли справа розглядається в суді, оскільки
суперечить вимогам статей 30 та 31 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
щодо порядку продажу майна банкрута та задоволення
вимог кредиторів; позивачем не виконано умови договору щодо
здійснення розрахунків за ним.
Постановою апеляційного господарського суду від 29.09.2006р.
(головуючий суддя Мірошниченко М.В., судді Кричмаржевський В.А.,
Хуторний В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без
змін з огляду на обгрунтованість висновків суду щодо суперечності
договору чинному законодавству як на момент його підписання, так і
на момент розгляду справи в суді, а також з огляду на
недоведеність позивачем обставин, що свідчать про порушення його
прав та є передумовою для застосування частини 2 статті 220
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(факту ухилення відповідача
від нотаріального посвідчення договору та належного виконання
позивачем зобов'язань щодо оплати).
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого суду,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить попередні рішення господарських
судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги
задовольнити у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на
порушення судом першої інстанції норм матеріально та
процесуального права, яке полягає в незастосуванні та
неправильному застосуванні статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, статті 34 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
, статті 8 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та неправильному застосуванні
статей 32, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідачі та треті особи не направили відзив по суті
касаційних вимог; сторони не скористалися правом на участь
представників сторін у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального чи процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти
докази.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
відповідно до витягу з Державного реєстру застав рухомого майна
від 31.05.2003р. № 726049 всі активи відповідача перебували у
податковій заставі; 29.03.2004р. орган податкової служби листом
від 29.03.2004р. б/н надав згоду на відчуження адміністративної
будівлі ін.№ 4201000120 літ.А, що знаходиться за адресою м.
Запоріжжя, вул. Центральна,10.
30.03.2004р. позивачем та відповідачем було укладено
попередній договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості № 16, на
виконання якого покупець 31.03.2004р. здійснив сплату 17000грн.
авансового внеску.
30.06.2004р. між позивачем та відповідачем -КСП "Південне"
було укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості № 29
відповідно до умов якого продавець -КСП "Південне" взяв на себе
зобов'язання продати покупцю - ТОВ "Брокерська фірма "Восток"
адміністративну будівлю за адресою : м. Запоріжжя, вул. Центральна
10, інв. № 420100120.
На виконання умов договору продавець передав покупцю об'єкт
нерухомості згідно акта прийому -передачі від 01.07.2004р., а
покупець перерахував вартість майна в повному обсязі, однак
нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не здійснено.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на
виконання ухвали господарського суду Запорізької області про
забезпечення позову від 16.04.2004р. по справі № 17/146 Відділом
державної виконавчої служби Вільнянського районного управління
юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення
заборони на його відчуження, складений акт опису та арешту майна,
що належало КСП "Південне"; ухвалою господарського суду
Запорізької області від 18.02.2005р. по справі № 19/51 порушено
провадження у справі про банкрутство КСП "Південне", введено
мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалою господарського
суду Запорізької області від 04.07.2005р. КСП "Південне" визнано
банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої
інстанції вказав про відсутність підстав для застосування до
спірних відносин частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
з огляду на невиконання позивачем зобов'язань по оплаті
у спосіб, передбачений договором, а також на невідповідність
договору вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
як на момент підписання його сторонами, так і на момент
розгляду справи в суді.
Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний
господарський суд вказав про неможливість суду перевірити
відповідність договору вимогам чинного законодавства на момент
його вчинення (укладення), з огляду на відсутність його
повноважень здійснювати державну реєстрацію договорів, а також на
невідповідність спірного договору вимогам законодавства як на
момент його підписання, так і на момент розгляду справи в суді;
також апеляційним судом вказано на відсутність порушених прав
позивача за відсутності ухилення відповідача від нотаріального
посвідчення договору.
Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного
майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого
нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або
державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального
посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і
нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту
державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
у разі недодержання сторонами вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак
Цивільним кодексом України не передбачено наслідків у вигляді
нікчемності договору з огляду на відсутність державної реєстрації
договору.
Водночас частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що в разі, якщо сторони домовились щодо
всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими
доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але
одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд
може визнати такий договір дійсним. У такому разі наступне
нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
у випадках, встановлених актами цивільного
законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з
рішення суду.
Таким чином, з системного аналізу норм Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
випливає, що рішення господарського суду про
визнання договору дійсним є тією підставою, з якою законодавець
пов'язує настання дійсності у попередньо нікчемного договору та
набуття сторонами нікчемного договору цивільних прав та
обов'язків.
Судова колегія погоджується з доводами скаржника щодо
неправильного застосування судами частини 2 статті 220 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з огляду на помилкове ототожнення ними
правових конструкцій дійсності та укладеності договору.
Відповідно до статей 84 та 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у рішенні місцевого господарського
суду та постанові апеляційного господарського суду вказуються
обставини справи, встановлені судом, докази, на підставі яких
прийнято рішення, обставини справи, встановлені апеляційною
інстанцією, доводи, за яким вона відхиляє ті чи інші докази.
Натомість висновки судів попередніх інстанцій не грунтуються
на аналізі обставин справи щодо узгодженого сторонами порядку
здійснення оплати нерухомого майна, зазначаючи про недоведеність
ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору,
апеляційна інстанція не вказала причин, з яких вона відхиляє
надані позивачем докази такого ухилення.
Водночас касаційна інстанція зазначає, що попередніми
судовими інстанціями встановлено перебування відповідача на момент
звернення позивача з даним позовом до господарського суду у
процедурі банкрутства та визнання його банкрутом з 04.07.2005р.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(із змінами та доповненнями), з дня
прийняття господарським судом постанови про визнання боржника
банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури укладення угод,
пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна
третім особам, допускається в порядку, передбаченому відповідним
розділом вище вказаного Закону.
Згідно пункту 2 статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
визнання спірного договору дійсним судом є можливим за
наявності умов, перелічених у вище зазначеній нормі законодавства;
однак зазначення на те, що такий договір суд "може визнати
дійсним" вказує на можливість відмови судом у задоволенні позовних
вимог про визнання договору дійсним, навіть за наявності
встановлених частиною 2 статті 220 вище вказаного кодексу умов з
врахуванням інших обставин, що впливають на правомірність вчинення
сторонами такого договору.
Вирішуючи спір, суди з'ясували наявність обставин, що
впливають на правомірність вчинення сторонами правочину, на той
момент, з яким Цивільний Кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
пов'язує
визнання договору дійсним.
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправомірності
висновків судів попередніх інстанцій про суперечність договору №
29 від 30.06.2004р. вимогам статей 30 та 31 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
щодо порядку продажу майна банкрута та
задоволення вимог кредиторів на момент судового розгляду даної
справи.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної
скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без
задоволення; з огляду на вище викладене постанову апеляційної
інстанції та рішення місцевого суду належить залишити без змін з
урахуванням наведеного в даній постанові мотивування.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Брокерська фірма "Восток" залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
29.09.2006р. у справі № 23/265-18/62 ( rs389593 ) (rs389593)
господарського
суду Запорізької області та рішення господарського суду
Запорізької області від 22.03.2006р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач