21/258 Про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - Текст документа

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Голографія", м. Київ (далі -ТОВ "СП "Голографія") на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 зі справи № 21/258

за позовом ТОВ "СП "Голографія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Київголографія", м. Київ (далі -ТОВ "Київголографія"),

про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

ТОВ "СП "Голографія" -Янковенка С.М.,

ТОВ "Київголографія" -Павлюк Л.М., Ринкового В.I.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ТОВ "СП "Голографія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання інформації, викладеної в адресованому народному депутату України Калиниченку I.В. листі від 10.03.2006 № 17, недостовірною і негативною, зобов'язання відповідача спростувати зазначену інформацію способом, яким її було поширено, а також про стягнення з відповідача 630000 грн. компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2006 (суддя Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 (колегія суддів у складі: суддя Андрієнко В.В. -головуючий, судді Малетич М.М., Студенець В.I.), у задоволенні позову відмовлено. Названі судові акти з посиланням на приписи статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (435-15) (далі -ЦК України (435-15) ), статей 8, 9, 20 Закону України "Про інформацію" (2657-12) мотивовано тим, що:

спірні відомості є, по суті, відтворенням матеріалів друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації, що з огляду на передбачений законом режим поширення масової інформації виключає можливість кваліфікації дій відповідача як "поширення недостовірних відомостей";

позивачем не доведено факту заподіяння шкоди його діловій репутації, зокрема зниження вартості його нематеріальних активів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "СП "Голографія" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано безпідставним застосуванням судовими інстанціями до спірних правовідносин приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та стандарту бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163 (z0499-99) .

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- відповідач надіслав на адресу народного депутата України Калиниченка I.В. листа від 10.03.2006 № 17, в якому повідомлялося про спричинення позивачем збитків державі в ході провадження господарської діяльності на ринку голографічних захисних елементів з проханням з'ясувати, чи займає позивач монопольне становище на зазначеному ринку, та повідомити про порядок проведення тендерів на закупівлю голографічних захисних елементів;

- на підставі звернення народного депутата України Калиниченка I.В. Генеральною прокуратурою України було проведено перевірку на предмет додержання центральними органами виконавчої влади, у тому числі й Міністерством внутрішніх справ України, вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) під час закупівлі голографічних захисних елементів для бланків суворої звітності; в ході цієї перевірки було перевірено й діяльність ТОВ "СП "Голографія";

- відомості, викладені у названому листі, першочергово було поширено у засобах масової інформації, зокрема, у таких друкованих випусках: "Дзеркало тижня" від 08-14.03.2006 № 9 (439) та від 18-24.09.2004 № 37 (512), "Україна молода" від 09.07.2005 № 124 та від 29.09.2005 № 180, "Галицькі контракти" №№ 17-18.2003, а також сповіщено 05.06.2006, 06.06.2006 та 09.06.2006 в ефірі програми "Закрита зона" на "5 каналі" з розміщенням на інтернет-сайті цього каналу текстового запису зазначеної програми;

- позивачем не доведено спричинення йому немайнової шкоди діями відповідача;

- використавши у зверненні до народного депутата інформацію, яка є масовою, відповідач скористався своїм правом на інформацію та правом на звернення до народного депутата України, а отже такі його дії не можна вважати винними та спрямованими на порушення прав інших осіб.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про наявність підстав для спростування поширених відповідачем відомостей, що не відповідають дійсності, та стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду.

За приписами частини першої статті 277 ЦК України (435-15) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачене наведеною статтею, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту про поширення інформації, що шкодить його діловій репутації.

Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) передбачено можливість звернення громадян та юридичних осіб до органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Статтею 7 Закону України "Про статус народного депутата" (2790-12) передбачено, що народний депутат відповідно до закону розглядає звернення від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог.

Відповідно до статей 18, 20 Закону України "Про інформацію" (2657-12) одним з основних видів інформації є масова інформація, тобто публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Частиною другою статті 28 названого Закону за режимом доступу інформацію поділено на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Згідно зі статтею 29 Закону України "Про інформацію" (2657-12) доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом, зокрема, систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 № 7 (v0007700-90) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" зазначено, що під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині. До відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

З огляду на встановлення судовими інстанціями факту попереднього поширення спірних відомостей в засобах масової інформації, Вищий господарський суд погоджується з тим, що в дії відповідача, що полягали у викладенні таких відомостей у листі до народного депутата України, не можуть кваліфікуватися як поширення недостовірної інформації.

Відповідно до статті 94 ЦК України (435-15) юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації. Згідно зі статтею 34 Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Згідно ж з частиною другою статті 23 ЦК України (435-15) моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України (435-15) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно - правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем не доведено наявності складу правопорушення, оскільки не доведено причинного зв'язку між шкодою і діями відповідача, вини відповідача в заподіянні шкоди та спричинення самої шкоди.

Що ж до застосування господарськими судами до спірних правовідносин приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та стандарту бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163 (z0499-99) , то їх не можна визнати правомірним. Проте з урахуванням встановлених судовим інстанціями обставин це не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин у Вищого господарського суду відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень .

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 зі справи № 21/258 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Голографія" - без задоволення.