ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 14/79
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу колективного підприємства
"Молодість", м. Донецьк (далі -КП "Молодість")
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
18.10.2006
зі справи № 14/79
за позовом КП "Молодість"
до редакції газети "Город", м. Донецьк (далі -Редакція),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, на стороні відповідача -ОСОБА_1, м. Донецьк
(далі -ОСОБА_1),
про відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
КП "Молодість" звернулося до господарського суду Донецької
області з позовом про стягнення з Редакції 50000 грн. моральної
шкоди, заподіяної поширенням у пресі недостовірних відомостей щодо
позивача.
Рішенням названого суду від 12.07.2006 (суддя Арсірій Р.О.) у
задоволенні позову відмовлено. Рішення суду з посиланням на
приписи статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
,
статей 23, 277, 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) мотивовано відсутністю в діях
відповідача складу правопорушення, оскільки висловлені у спірній
газетній статті відомості є, по суті, оціночними судженнями.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
18.10.2006 (колегія суддів у складі: суддя Мирошниченко
С.В. -головуючий, судді Колядко Т.М., Скакун О.А.) рішення суду
першої інстанції залишено без змін з мотивів відсутності у спірній
газетній статті посилань на КП "Молодість".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України КП
"Молодість" просить скасувати оскаржувану постанову Донецького
апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення по суті
спору, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду
дійсним обставин справи. Скаргу мотивовано тим, що викладені в
газетній статті "IНФОРМАЦIЯ_1" факти, а саме -посилання на колишню
працівницю КП "Молодість" ОСОБА_2 та зазначення фактичної адреси
перукарні позивача -беззаперечно вказують на те, що в названій
статті йдеться саме про позивача.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час
і місце розгляду скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 18.03.2005 у випуску газети "IНФОРМАЦIЯ_2" НОМЕР_1
опубліковано статтю ОСОБА_1 "IНФОРМАЦIЯ_1", в якій обговорюються
IНФОРМАЦIЯ_3
- посилання у названій статті на "колективне підприємство", а
також зазначення адреси перукарні позивача та колишнього
працівника підприємства ОСОБА_2жодним чином не ідентифікує
позивача;
- спірна стаття містить лише оціночні судження її автора без
будь-яких фактичних даних.
Причиною виникнення спору у справі стало питання про
наявність підстав для стягнення з Редакції компенсації за
заподіяну внаслідок поширення неправдивих відомостей моральну
шкоду.
Відповідно до статті 1167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
моральна
шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними
рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її
завдала, за наявності вини.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання
цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди,
є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача,
наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням
заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
У статті 47 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
серед
порушень законодавства про інформацію, що тягне за собою
цивільно-правову відповідальність згідно з законодавством України,
названо, зокрема, поширення відомостей, що не відповідають
дійсності.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від
28.09.1990 № 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій" визначено, що під поширенням
відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по
радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової
інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах,
адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а
також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній
людині. До відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них,
які принижують честь і гідність громадянина або організації в
громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору
додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів
людської моралі.
Відповідно ж до статті 47-1 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за
висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком
образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних
даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не
можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з
огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання
гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають
спростуванню та доведенню їх правдивості.
Наведене законодавче положення роз'яснено і в пункті 11
постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 № 4 "Про
судову практику в справах про застосування моральної (немайнової)
шкоди", за змістом якого критична оцінка певних фактів і
недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть
бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди.
Відтак господарські суди з огляду на з'ясовані ними фактичні
дані, а саме -відсутність посилань на особу позивача у спірній
статті та висловлення у названій публікації її автором лише
власних оціночних суджень, правомірно відмовили в даному позові
про стягнення з Редакції коштів на відшкодування моральної шкоди.
Викладені ж у касаційній скарзі твердження скаржника про
повідомлення у зазначеній статті неправдивих відомостей саме про
КП "Молодість" спростовуються установленими господарськими судами
обставинами справи. Скаржником не наведено достатньо переконливих
доводів щодо порушення судовими інстанціями правил оцінки доказів
у встановленні цієї обставини. Касаційна ж інстанція згідно з
частиною другою статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного
господарського суду відповідає встановленим господарськими судами
фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального та
процесуального права і передбачені законом підстави для її
скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-9 -111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
18.10.2006 зі справи № 14/79 залишити без змін, а касаційну скаргу
колективного підприємства "Молодість" -без задоволення.
Суддя
В.Селіваненко
Суддя
I. Бенедисюк
Суддя
Б.Львов