ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 14/64д/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Удовиченко О.В., -головуючого
Панової I.Ю.,
Яценко О.В.
розглянувши касаційну скаргу
СП ТОВ "Iмпекскаучук"
на рішення
та на постанову
господарського суду Запорізької області від 10.05.2006
Запорізького апеляційного господарського суду від 18.07.2006
у справі
господарського суду
№ 14/64д/06
Запорізької області
за позовом
СП ТОВ "Iмпекскаучук"
до
1. ЗАТ КБ "Приватбанк" в особі Запорізького регіонального
управління
2. ВАТ "Кронас"
3-тя особа
Якимівська МДПI в Запорізькій області
про
визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від ТОВ " Iмпекскаучук" -Маслюк Г.Є, Лисюк О.С.
від ЗАТ КБ " Приватбанк" -Кравченко Н.Г.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
10.05.2006 у справі № 14/64д/06 (суддя: Хоролець Т.Г.) відмовлено
у задоволенні позовних вимог Спільного українсько -російського
підприємства ТОВ "Iмпекскаучук" про визнання недійсним договору
застави, укладеного між ВАТ "Кронас" та ЗАТ КБ "Приватбанк"в особі
Запорізького регіонального управління.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
18.07.2006 № 14/64д/06 (судді: Антонік С.Г., Кагітіна Л.П.,
Шевченко Т.М.) апеляційну скаргу Спільного українсько -російського
підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю
"Iмпекскаучук" залишено без задоволення, рішення господарського
суду Запорізької області від 10.05.2006р. у справі №14/64д/06
залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, СП ТОВ
"Iмпекскаучук" звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського
суду Запорізької області від 10.05.2006 та постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 18.07.2006 № 14/64д/06, та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх
інстанцій не взято до уваги, що згідно з п.п. 8.6.3. ст.8 Закону
України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну
заставу або його використання для забезпечення дійсної чи
майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
,переглянувши у касаційному порядку рішення місцевого
господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції,
перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
- судами попередніх інстанцій встановлено, між ВАТ "Кронас"
та ВАТ КБ "Приватбанк"в особі Запорізького регіонального
управління укладено договір застави (іпотеки) майнового комплексу
підприємства від 16.01.2003р., відповідно до п. 1 якого цей
договір забезпечує виконання зобов'язань Позичальника -ВАТ
"Кронас", що випливають з кредитного договору №259 від
16.01.2003р.. Даний договір є нотаріально посвідченим.
Як вбачається з матеріалів справи, спільне
українсько -російське підприємство ТОВ "Iмпекскаучук" звернулось
до господарського суду з позовом про визнання вказаного договору
недійсним на підставі ст.215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.207 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, оскільки він не відповідає вимогам п.8.6.
Закону України "Про порядок погашення платників податків перед
бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а саме:
майно, що передано в заставу, на час укладення договору
знаходилось у податковій заставі, при цьому посилається на витяг з
реєстру від 14.02.03р. про виникнення податкової застави
01.07.02р.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
постанова суду апеляційної інстанції обгрунтовано мотивована тим,
що оскільки договір укладено до набрання чинності ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, тому при прийнятті рішення слід керуватися нормами ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно до вимог ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
чинного на момент укладання договору, недійсною є та угода, що не
відповідає вимогам закону.
Статтею 153 вказаного кодексу зазначено, що угода вважається
укладеною, якщо сторонами досягнута згода по всім суттєвим умовам.
Суттєвими умовами вважаються такі умови, які визнані таким по
закону або необхідні для договорів даного виду, а також такі
умови, відносно яких за заявою однієї з сторін повинно досягнуто
згоди.
Статтею 178 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що в договорі
застави повинно бути зазначено найменування і місце проживання
сторін, опис, оцінка і місцезнаходження заставленого майна, суть,
розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
Договір застави повинен укладатися в письмовій формі. Недодержання
правил цієї статті тягне недійсність договору застави.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
недотримання вимог щодо форми договору застави та його
нотаріального посвідчення тягне за собою його недійсність з
наслідками, передбаченими законодавством України.
Господарський суд в рішенні від 10.05.2006 про відмову в
задоволенні позову встановив, що як вбачається зі змісту договору
застави (іпотеки) сторонами визначено предмет застави, його
місцезнаходження, суть, розмір і строк виконання зобов'язання,
забезпеченого заставою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є
стороною за оскаржуваним договором, тому ним не доведено, яким
чином спірна угода порушує його майнові права
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
правові підстави для скасування судових актів попередніх інстанцій
відсутні, виходячи з наступного:
- відповідно до вимог ст.1 Закону України " Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
застава -це спосіб забезпечення зобов'язань.
Суд касаційної інстанції вважає, що застава має похідний
характер від основного зобов'язання, яке вона забезпечує, в
зв'язку з чим знаходження майна боржника в момент укладення
договору застави у податковій заставі не є підставою для визнання
договору застави недійсним, з підстав, які передбачені ст.48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, виходячи з наступного:
відповідно до вимог п.8.6. ст.8 Закону України " Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, активи
якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне
розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому
узгодженню з податковим органом, Колегія суддів Вищого
господарського суду дійшла висновку, що операції з передачі майна
в заставу для забезпечення зобов'язань за кредитним договором, не
містяться у переліку операцій, що підлягають письмовому узгодженню
з податковим органом та який передбачений п.8.6.ст.8 вказаного
Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
в даному випадку, в силу похідного характеру договору застави від
основного зобов'язання, звернення стягнення на предмет застави
можливе у разі невиконання кредитного зобов'язання, забезпеченого
заставою, тобто відчуження заставленого майна відбувається не
завжди, а саме - договір застави майна, який забезпечує кредитну
угоду має іншу правову природу ніж договір купівлі-продажу та
угоди, які передбачають інші виді відчуження.
На підставі викладеного, правові підстави для скасування
судових актів попередніх інстанцій та задоволення позову з
підстав, передбачених ст.ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СП ТОВ "Iмпекскаучук" залишити без
задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
18.07.2006 у справі № 14/64д/06 залишити без змін.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді I.Ю. Панова
О.В. Яценко