ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р.
№ 8/58
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя
Муравйов О.В.
судді:
Полянський А.Г.,
Коробенко Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
Генеральної прокуратури України
на постанову
від 06.09.2006р. Київського апеляційного господарського суду
у справі
№ 8/58 Господарського суду міста Києва
за позовом
Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави
в особі Міністерства оборони України, Київської міської державної
адміністрації, Київської міської ради
до
Державного підприємства "Управління капітального будівництва
та інвестицій",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія
"Трансенерго"
про
визнання недійсною угоди № 18 від 27.12.2003р. про пайову
(дольову) участь у будівництві з моменту її укладення
за участю представників сторін:
позивача:
Гребницька Н.Г. -дов. №220/Д-560 від 29.12.2006р.,
відповідача-1:
Перемежко О.А. -дов. від 17.01.2006р.,
Малиновська В.А. -дов. від 01.06.2006р.,
відповідача-2:
Герасименко Ю.М. -дов. від 01.05.2006р.
прокуратури:
Спорий I.Г.
В С Т А Н О В И В:
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України Осетинського А.Й. від 04.12.2006р., у зв'язку з
перебування судді Фролової Г.М. на лікарняному, для перегляду в
касаційному порядку справи № 8/58, призначеної до розгляду
05.12.2006р., утворено колегію суддів у складі: головуючого -судді
Муравйова О.В., суддів -Полянського А.Г., Коробенка Г.П.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2006р. у
справі № 8/58 (суддя Катрич В.С.) позов задоволено повністю:
визнано угоду № 18 про пайову (дольову) участь у будівництві від
27.12.2003р., укладену між Державним підприємством "Управління
капітального будівництва та інвестицій" та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Компанія "Трансенерго" недійсною; стягнуто з
Державного підприємства "Управління капітального будівництва та
інвестицій" в доход державного бюджету 42,50 грн. держмита;
стягнуто з Державного підприємства "Управління капітального
будівництва та інвестицій" на користь Державного підприємства
"Судовий інформаційний центр" 59грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з
Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" в
доход державного бюджету 42,50 грн. держмита; стягнуто з
Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" на
користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр"
59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не може бути надана, як
внесок у спільну діяльність, земельна ділянка оскільки, відповідно
до ч.1. ст.125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
право
постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання
користувачем документа, що посвідчує це право, яким є державний
акт. Приступати до використання земельної ділянки до одержання
документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації
забороняється.
Крім того, місцевим судом зазначено, що дана земельна ділянка
відноситься до земель оборони та взагалі не може бути передана
відповідачем-1 як вклад за спірним договором, а може перебувати
лише в державній (а у певних випадках -комунальній) власності.
На дамку місцевого суду спірний договір суперечить вимогам ч.
1, ст. 14 Закону України "Про збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
,
ст.ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони"
( 1345-15 ) (1345-15)
, ст. 77 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та ч. 1
ст. 1130, ст. 1132, абз. 2 ч.1 ст. 1134 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Окрім того, укладаючи договір сторони фактично змінили
призначення земельної ділянки з земель оборони на землі
громадської та житлової забудови, що суперечить вимогам ч. 2 ст.
20 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, якою встановлено, що
зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої
влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення
про надання цих земель у користування.
Також, місцевим судом зазначено, що положення спірного
договору суперечать п. 3 "Положення про інвестування будівництва
та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України" в
частині розподілу загальної площі об'єкту будівництва.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.09.2006р. (судді Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.)
вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, у позові
відмовлено.
Постанова мотивована тим, що частка відповідача-1 за Угодою
формується за рахунок як житлових площ, так і площ
вбудовано-прибудованих приміщень та соціальної інфраструктури,
площ напівпідземних стоянок. За домовленістю сторін, розподіл
часток здійснюється з урахуванням компенсації житлових площ
площами вбудовано - прибудованих приміщень та соціальної
інфраструктури, площ напівпідземних стоянок.
Виходячи зі статистичних даних щодо розміру ринкових цін на
момент укладення Угоди на, відповідно, житлові, нежитлові
приміщення, машиномісця напівпідземних стоянок, сторонами в
укладеній угоді ніяким чином не порушується принцип розподілу
часток, передбачений Указом Президента України № 240/93 від
01.07.1993 ( 240/93 ) (240/93)
року.
Апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої
інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність положень
Угоди в частині визначення частки відповідача-2 в об'єкті
будівництва.
Апеляційним господарським судом взято до уваги той факт, що
постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2006 року
у справі № 40/543 встановлена відповідність умов угоди № 22 від
28.12.2003 року укладеної відповідачем-1 та відповідачем-2 (що
аналогічні умовам угоди № 18 від 27.12.2006 року) вимогам закону
та не виявлено підстав для визнання її недійсною.
Також, зазначеною постановою Вищого господарського суду
України, встановлено факт, що ДП "Управління капітального
будівництва та інвестицій" є самостійним суб'єктом господарювання
та наділено повноваженнями для вирішення питань в процесі
здійснення його статутної діяльності. Прокурором не доведено того,
що невиконання угоди укладеної між відповідачем-1 та
відповідачем-2 зачіпають права та/або охоронювані законом інтереси
Міністерства оборони України, а тому з вимогою про визнання
недійсної угоди може звернутись лише ДП "Управління капітального
будівництва та інвестицій".
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що дія
Указу Президента України № 240/93 від 1 липня 1993 ( 240/93 ) (240/93)
року
"Про інвестування будівництва та придбання житла для
військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" не
поширюється на Угоду укладену відповідачем-1 та відповідачем-2,
оскільки відповідач-1 є самостійним суб'єктом господарювання, а
тому наділений повноваженнями для вирішення питань, які виникають
в процесі здійснення його статутної діяльності.
Норми Указу Президента регулюють правовідносини Міністерства
оборони України, інших органів центральної влади та інвесторів.
Угода № 18 укладена безпосередньо відповідачем-1 від власного
імені, як самостійним суб'єктом господарювання, а не від імені
Міністерства оборони України.
Генеральна прокуратура України звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.09.2006р. у справі № 8/58, а рішення Господарського суду
міста Києва від 31.07.2006р. у справі № 8/58 залишити без змін,
мотивуючи подання тим, що постанова прийнята внаслідок порушення
та неправильного застосування норм матеріального та процесуального
права.
Відповідач-2 надав відзив на касаційне подання в якому
просить касаційне подання залишити без задоволення, а постанову
без змін.
Заслухавши присутніх представників сторін та прокуратури,
перевіривши повноту встановлення обставин справи, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання не
підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій
27.12.2003р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено
угоду про пайову (дольову) участь у будівництві № 18 (далі -
Угода), предметом якої є дольова (пайова) участь "пайовика" у
будівництві об'єкту (житловий комплекс на 575квартир із соціальною
інфраструктурою) за адресою: вул. Народного Ополчення, 3
(будівельна адреса -вул. Аеровокзальна,3) у Солом'янському районі
м. Києва (п.1.1, 2.1 Угоди).
Відповідачі 1, 2 взяли на себе відповідні зобов'язання
зазначені в п. 4.1 та п. 4.2 Угоди, частина яких в ході виконання
умов Угоди була виконана, зокрема, відповідач-2 перерахував на
користь відповідача-1 грошові кошти у сумі 90000,00грн., з яких
70000,00грн. відповідач-1 використав на передпроектні пропозиції,
а решта використана на утримання служби замовника.
Викладене вище свідчить про те, що сторони за Угодою досягли
всіх істотних умов.
В п. 3.2 Угоди сторони передбачили, що частки сторін та
порядок розподілу загальної площі об'єкту узгоджується сторонами в
наступному розмірі: частка "пайовика" складає 75% загальної
житлової площі об'єкту, 75% загальної площі вбудовано-прибудованих
приміщень об'єкту, та 75% загальної площі напівпідземних
автостоянок об'єкту, а частка замовника -25% загальної житлової
площі об'єкту, 25% загальної площі вбудовано-прибудованих
приміщень об'єкту та 25% загальної площі напівпідземних
автостоянок об'єкту.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов
висновку, про невідповідність положень угоди в частині визначення
частки відповідача-2 в об'єкті будівництва Указу №240/93
( 240/93 ) (240/93)
від 01.07.1993р. "Про інвестування будівництва та
придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та
членів їх сімей".
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України, як
і суд апеляційної інстанції, вважає за необхідне зазначити, що
даний висновок суду першої інстанції суперечить зібраним
матеріалам справи, з огляду на наступне.
В ході здійснення судового провадження встановлено та
підтверджується матеріалами справи, що частка відповідача-1 за
Угодою формується за рахунок як житлових площ, так і площ
вбудовано-прибудованих приміщень та соціальної інфраструктури,
площ напівпідземних стоянок. За домовленістю сторін, розподіл
часток здійснюється з урахуванням компенсації житлових площ,
площами вбудовано - прибудованих приміщень та соціальної
інфраструктури, площ напівпідземних стоянок.
Виходячи зі статистичних даних щодо розміру ринкових цін на
момент укладення Угоди на відповідно житлові, нежитлові
приміщення, машиномісця напівпідземних стоянок, сторонами в
укладеній угоді не порушується принцип розподілу часток,
передбачений Указом Президента України № 240/93 від 01.07.1993
( 240/93 ) (240/93)
року.
Отже, замовник, як і інвестор будівництва, отримують у
власність житлові приміще6ння із розрахунку 50% на 50%.
Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що ДП
"Управління капітального будівництва та інвестицій" є самостійним
суб'єктом господарювання та наділене повноваженнями для вирішення
питань в процесі здійснення його статутної діяльності.
Дія Указу Президента України № 240/93 від 01.07.1993
( 240/93 ) (240/93)
року "Про інвестування будівництва та придбання житла
для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей"
не поширюється на Угоду укладену відповідачем-1 та відповідачем-2,
оскільки відповідач-1 є самостійним суб'єктом господарювання, а
тому наділений повноваженнями для вирішення питань, які виникають
в процесі здійснення його статутної діяльності.
Норми Указу Президента регулюють правовідносини Міністерства
оборони України, інших органів центральної влади та інвесторів.
Угода № 18 укладена безпосередньо відповідачем-1 від власного
імені, як самостійним суб'єктом господарювання, а не від імені
Міністерства оборони України.
На думку колегії суддів Вищого господарського суду України
апеляційним судом було помилково застосовано до спірних відносин,
з посиланням на ч.2 ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факт
встановлений по справі №40/542 (а.с.197-200), оскільки мова у
ньому йшлася не про встановлення фактів, а про оцінку
обгрунтованості звернення прокурора в інтересах позивача при
оспорюванні угоди №22.
Разом тим, висновок Вищого господарського суду України у
справі №40/542 про те, що прокурор не довів, що обставини
виконання (невиконання) угоди укладеної між Підприємством та
Товариством, зачіпають права і/або охоронювані законом інтереси
Міністерства оборони України, оскільки Підприємство наділено
повноваженнями та правом звернутись, у разі необхідності, до суду
з позовом до Товариства з питань виконання угоди.
Проте, помилкове застосування апеляційним судом положень ч.2
ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не потягло прийняття неправильного
рішення, а тому не є підставою для його скасування.
Що ж стосується наданих заступником Генерального прокурора до
касаційного подання у якості доказів копії постанов судів з
аналогічних справ, то колегія суддів вважає за необхідне
зазначити, що копії даних постанов не можна вважати належними
доказами, оскільки, відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть участь ті самі сторони. Так як, копії постанов надані
заступником Генерального прокурора стосуються інших сторін ніж ті,
що приймають участь у даній справі, копії цих постанов не можна
вважати належними, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Доводи, наведені у касаційному поданні, зводяться до намагань
прокурора надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що
апеляційний господарський суд під час перегляду справи в
апеляційному провадженні не звернув увагу на те, що в апеляційних
скаргах невірно зазначені номери справ, так в матеріалах справи №
8/58 ТОВ "Компанія "Трансенерго" просить скасувати рішення у
справі № 8/61, а не № 8/58, однак, дана обставина не є підставою
для скасування постанови Київського апеляційного господарського
суду, оскільки носить суто технічну помилку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в контексті ст.1 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ні Київська міська державна адміністрація, ні
Київська міська рада не є стороною по угоді №18 від 27.12.2003р.,
внаслідок чого питання, порушені в позовній заяві не зачіпають їх
права та обов'язки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає що, апеляційний господарський
суд, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які
мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги.
Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які
посилався прокурор в обгрунтування своїх вимог і заперечень,
грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та
відповідають положенням чинного законодавства.
З огляду на наведене, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що Київським апеляційним господарським судом було повно
та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи,
надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з
дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає
підстави для залишення її без змін.
Враховуючи наведене, касаційне подання Генеральної
прокуратури України не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
присутніх представників сторін та прокурора оголошена вступна та
резолютивна частини постанови.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання Генеральної прокуратури України залишити
без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.09.2006 року у справі № 8/58 ;залишити без змін.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Коробенко Г.П.