ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2006 р.
№ 14/67
Вищий господарський суду України в складі колегії:
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Глос О.I.,
Бакуліної С.В.,
розглянувши касаційну скаргу
ПП Фірма "Юнісон"
на постанову
від 26.07.2006
Львівського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Рівненської області № 14/67
за позовом
ПП фірми "Юнісон"
до
3-тя особа
ДТГО "Львівська залізниця" в особі Рівненської дирекції
залізничних перевезень
Рівненська районна державна адміністрація
про
визнання недійсним п.14 договору № 312 від 17.10.2002
за участю представників:
- позивача
Голуба В.А.
- відповідача
не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Марач
В.В.) від 11.05.2006 у справі № 14/67 позовні вимоги Приватного
підприємства фірми "Юнісон" до Державного територіально-галузевого
об'єднання "Львівська залізниця" задоволені, визнаний недійсним
пункт 14 договору № 312 від 17.10.2002 про подачу та збирання
вагонів, укладеного між сторонами за справою, в частині сплати
Приватним підприємством фірмою "Юнісон" Львівській залізниці плати
за використання ділянки землі під під'їзною колією в сумі 10418
грн. на рік.
Рішення мотивовано тим, що включення залізницею
(відповідачем) у договір № 312 від 17.10.2002 умови про
встановлення для користувача (позивача) плати за використання
ділянки землі під під'їзною колією в сумі 10418,00 грн. на рік
здійснено з порушенням Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
,
Законів України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, "Про плату за
землю".
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду
(у складі головуючого судді Городечної М.I., суддів Юркевича М.В.,
Кузя В.Л.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку зі скаргою
відповідача, поставою від 26.07.2006 рішення у справі скасувала, в
задоволенні позовних вимог відмовила.
Постанова у справі мотивована тим, що позивачем не доведено
суперечливість пункт 14 договору № 312 вимогам чинного
законодавства України, оскільки даній пункт повністю відповідає п.
22 таблиці 4 п. 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1,
затвердженого наказом Мінтрансу України № 551 ( z0828-99 ) (z0828-99)
від
15.11.1999, а правовідносини сторін за цим договором не є такими,
що регулюються Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, Законами
України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, "Про плату за землю", отже,
судом першої інстанції безпідставно застосовані положення цих
законів.
ПП фірма "Юнісон" з постановою у справі не згодна, в поданій
касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити
без змін, вважає, що в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд апеляційної інстанції не з'ясував питання правомірності
застосування положень Тарифного керівництва № 1, оскільки
залізничні колії позивачеві не належать, а він їх орендує у ВАТ
"Рівнесільмаш", яке до участі у справі не залучене, отже, висновок
суду про недоведеність обставин недійсності спірної умови договору
є передчасним і не відповідає вимогам ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач - Державне територіально-галузеве об'єднання
"Львівська залізниця" в особі Рівненської дирекції залізничних
перевезень - подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить
залишити її без задоволення, як необгрунтовану, а постанову
Львівського апеляційного господарського суду у справі -без змін,
як таку, що відповідає вимогам чинного матеріального та
процесуального законодавства, оскільки встановлена в спірному
пункті договору плата є платою за виконання таких операцій як
утримання ділянок землі для складування вантажів, улаштування
примикання під'їзних колій тощо, однак, не платою за землю у
розумінні земельного законодавства.
Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь
в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення
представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх
інстанцій під час розгляду справи встановлено, що правовідносини
сторін за справою врегульовано договором про подачу та забирання
вагонів від 17.10.2002 № 312, на умовах якого здійснюється подача,
розставлення на місця вивантаження, навантаження і забирання
вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Здолбунів
Львівської залізниці через стрілки № 7 та № 11 під'їзної колії ВАТ
"Рівнесільмаш" і обслуговується локомотивом залізниці.
Згідно пункту 3 договору у межах смуги відведення залізниці
під'їзною колією зайнято ділянку землі площею 10418 кв. м.
Частиною 3 пункту 14 даного договору встановлена плата за
складування вантажів або примикання під'їзних колій у смузі
відведення, за використання ділянки землі під під'їзною колією в
сумі 10418,00 грн. на рік, яку користувач (позивач) сплачує
залізниці (відповідачеві).
Вважаючи зазначену умову договору такою, що суперечить
приписам ст. ст. 80, 84, 92 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, ст. ст. 4, 17, 20, 21 Закону України "Про оренду
землі" ( 161-14 ) (161-14)
, ст. 20 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, позивач вимагає визнання недійсним п. 14 договору в
цій частині недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції, що на правовідносини сторін за договором
про подачу та забирання вагонів не поширюються норми
законодавства, які регулюють відносини з оренди землі, адже, як
зазначено в пунктах 1, 19 цього договору, його укладено на
підставі Статуту залізниць, Правил перевезення вантажів, Правил
обслуговування під'їзних колій, а пунктом 14 договору
встановлюється не плата за оренду земельної ділянки, як вважає
позивач, а, зокрема, плата за складування вантажів або примикання
під'їзних колій у смузі відведення, за використання ділянки землі
під під'їзною колією.
Встановлення такої плати відповідає пункту 22 таблиці 4
пункту 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, затвердженого
наказом Мінтрансу № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121
( z0828-99 ) (z0828-99)
, згідно якого залізницями стягується збір за
відповідною ставкою за утримання ділянок землі, наданих
залізницями в тимчасове користування іншим підприємствам і
організаціям для складування вантажів, улаштування примикання
під'їзних колій і в інших випадках.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту
2.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12,
64 -77 Статуту залізниць України), затвердженого наказом Мінтрансу
України № 644 від 21.11.2000, зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 24.11.2000 за № 875/5096 ( z0875-00 ) (z0875-00)
,
взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні
роботи на під'їзних коліях, визначаються, зокрема, у разі
обслуговування локомотивом залізниці під'їзних колій або окремих
вантажних фронтів, договорами про подачу та забирання вагонів, а
умови укладеного між сторонами у справі договору № 312 від
17.10.2002, в т.ч. умови спірного пункту, відповідають умовам
типового договору про подачу та забирання вагонів, наведеним в
додатку № 2 до пункту 2.1 цих Правил, в зв'язку з чим ототожнення
позивачем плати, встановленій частиною 3 пункту 14 договору, з
платою за землю, яка встановлюється орендодавцями землі в
розумінні земельного законодавства, є помилковим.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням
виконкому Рівненської районної Ради депутатів трудящих № 82 від
26.02.1970 передано в постійне користування управління Львівської
залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР по лініях
Ровно-Сарни, Ровно-Ковель, Ровно-Здолбунів земель, розташованих на
території землекористувань згідно додатку № 1 до даного рішення,
на підставі якого Львівській залізниці видано Державний акт на
право користування землею від 28.05.1970, отже, Львівська
залізниця є користувачем наданих їй земельних ділянок, в тому
числі тієї їх частини, де примикають під'їзні колії ВАТ
"Рівнесільмаш", які на підставі договору № 20Р-12 від 05.12.2002
передані останнім в оренду Приватному підприємству фірмі "Юнісон".
Посилання скаржника на те, що залізничні колії йому не
належать, а за договором № 20Р-12 від 05.12.2002 він їх орендує у
ВАТ "Рівнесільмаш", яке до участі у справі не залучене, не впливає
на результат вирішення спору, оскільки приписи вищезазначеного
Положення не пов'язують встановлення плати за договором про подачу
та забирання вагонів з під'їзної колії з її приналежністю лише
власнику, а містять загальне правило, відповідно до якого такі
договори укладаються і, відповідно, плата за ними встановлюється,
безпосередньо з тими підприємствами (контрагентами), які
використовують під'їзну колію з обслуговуванням її локомотивом
залізниці.
Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки спірний
договір було укладено між сторонами 17.10.2002, підставами
визнання його недійсним можуть бути лише норми ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963р.), зокрема, згідно статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною
є та угода, що не відповідає вимогам закону, отже, щодо вимоги
позивача про визнання пункту 14 цього договору недійсним згідно
ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(2003р.), правомірним є висновок
суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для її
задоволення і застосування до даного договору положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, введеного в дію 01.01.2004.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, в разі,
якщо одна із сторін вважає, що угода в цілому або в частині не
відповідає вимогам чинного законодавства, ця сторона повинна
довести обставини, пов'язані з визнанням договору недійсним.
З врахуванням того, що позивач не зазначив і не довів
обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, а
суд апеляційної інстанції таких обставин не встановив, колегія
суддів вважає доводи касаційної скарги такими, що не спростовують
висновки суду, викладені в постанові від 26.07.2006.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова суду апеляційної інстанції у справі відповідає вимогам
чинного матеріального та процесуального права, підстав для її
скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.07.2006 у справі № 14/67 господарського суду Рівненської
області залишити без змін.
Касаційну скаргу ПП фірма "Юнісон" залишити без задоволення.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.I.Глос
С.В.Бакуліна