ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2006 р.
№ 3/170
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Муравйова О.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державного підприємства "Центр державного земельного кадастру
при Державному комітету України по земельних ресурсах" (далі
Підприємство)
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
02.10.06
у справі
№ 3/170
господарського суду
міста Києва
за позовом
відкритого акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (далі
Товариство)
до
Підприємства,
за участю:
Генеральної прокуратури України (далі Прокуратура),
про
стягнення 2 422 000,00 грн.
У судових засіданнях взяли участь представники
- позивача:
Асаулко О.О. (за дов. № 17/6234 від 30.12.05);
- відповідача:
Гоголь Д.О. (за дов. № 74 від 28.11.06);
Колесник О.В. (за дов. № 73 від 24.11.06);
- Прокуратури:
Прасов О.О. (посвідчення № 112 від 25.09.06).
Ухвалою від 02.11.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням від 09.04.04
заступника Голови Вищого господарського суду України, касаційна
скарга Підприємства № 1437 від 09.10.06 була прийнята до
провадження та призначена до розгляду на 30.11.06.
У зв'язку з відсутністю судді Савенко Г.В. розпорядженням від
30.11.06 заступника Голови Вищого господарського суду України
Осетинського А.Й. для розгляду справи № 3/170 господарського суду
міста Києва, призначеної до розгляду на 30.11.06 колегією суддів
Вищого господарського суду України у складі: головуючий -Першиков
Є.В., судді -Савенко Г.В., Ходаківська I.П., створено колегію
суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Муравйов О.В.,
Ходаківська I.П., яка розглядає справу по суті.
Про вказані обставини учасників судового процесу повідомлено
на початку судового засідання 30.11.06. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 30.11.06 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 04.05.06 господарського суду міста Києва (суддя
Хілінська В.В.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.
З Підприємства на користь Товариства стягнуто кошти в розмірі
2 422 000,00 грн., 24 220,00 грн. витрат по сплаті державного мита
та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Постановою від 02.10.06 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Капацин
Н.В., суддів -Данилової Т.Б., Студенця В.I.) рішення від 04.05.06
господарського суду міста Києва залишено без змін, а апеляційну
скаргу Підприємства без задоволення.
Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду
мотивовані тим, що оскільки Товариство у термін, встановлений
договором перерахувало Підприємству авансовий платіж в розмірі 2
422 000,00 грн., а Підприємство не приступило до виконання
договірних зобов'язань, то Товариство підставно, з урахуванням
положень ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
розірвало договір в односторонньому порядку та правомірно
звернулося з вимогою про стягнення з Підприємства сплачених за
вказаним договором грошових коштів.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 04.05.06
господарського суду міста Києва та постанову від 02.10.06
Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що рішення попередніх
судових інстанцій винесені з порушенням норм матеріального та
процесуального права.
Зокрема, скаржник вказує на те, що при винесенні оскарженої
постанови апеляційним судом не було враховано його доводів про те,
що він був позбавлений права на участь у розгляді справи у суді
першої інстанції, оскільки Товариством у позовній заяві було
невірно вказано адресу Підприємства. Скаржник звертає увагу, що у
матеріалах справи відсутні документи про відправлення Підприємству
ухвал про порушення провадження у справі та призначення справи до
розгляду.
Також, Підприємство звертає увагу на неповне дослідження
попередніми судовими інстанціями обставин справи, що мають
значення для розгляду справи по суті, зокрема, щодо підстав
невчасного виконання ним обов'язків за договором.
Крім того, скаржник вказує на порушення та невірне
застосування при винесенні оскаржених судових актів положень
ст.ст. 22, 651-654, 849 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
ст.ст. 188, 225 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
29.11.06 до колегії суддів Вищого господарського суду України
надійшло клопотання Підприємства № 1721 від 28.11.06 про зміну
касаційних вимог, відповідно до якого Підприємство просить рішення
від 04.05.06 господарського суду міста Києва та постанову від
02.10.06 Київського апеляційного господарського суду скасувати
повністю та прийняти по справі нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог Товариства.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить рішення від 04.05.06 господарського суду міста Києва та
постанову від 02.10.06 Київського апеляційного господарського суду
залишити без змін, а касаційну скаргу Підприємства без
задоволення.
Зокрема, Товариство зазначає, що у позовній заяві ним була
зазначена остання відома йому з додаткової угоди № 2 від 20.09.04
до договору № 44 від 12.02.03 адреса Підприємства, з якої ухвали
суду поштою не повертались.
Прокуратура у своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємства
його доводи підтримує, та просить рішення від 04.05.06
господарського суду міста Києва та постанову від 02.10.06
Київського апеляційного господарського суду скасувати як такі, що
прийняті всупереч чинному законодавству, та порушують засади
судочинства щодо змагальності сторін та свободу в наданні ними
суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості.
До початку розгляду справи по суті колегія суддів Вищого
господарського суду України розглянула заяву про зміну касаційних
вимог та дійшла до висновку про її відхилення з тих підстав, що
процесуальним законодавством не передбачено можливості зміни вимог
прийнятої до розгляду касаційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та
Прокуратури, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту
встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та
їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 30.12.04 між Донецькою регіональною філією
Підприємства (Виконавець) та Товариством (Замовник) укладено
договір № 718 (далі Договір), за умовами якого Виконавець прийняв
на себе обов'язок з оформлення права оренди земельних ділянок під
об'єктами Товариства у Бобровицькому, Городянському, Прилуцькому
районах та м.Чернігова з використанням раніше виконаних робіт при
оформленні актів постійного користування земельними ділянками в
цих районах, з виготовленням обмінних файлів, в обсягах і вартості
згідно з розрахунком базової вартості одиниці обсягу робіт та
кошторисів.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями встановлено,
що Договір підписано керівником Донецької регіональної філії
Підприємства. При цьому встановлено, що Філія не є юридичною
особою, але Положенням про Донецьку регіональну філію,
затвердженим наказом Підприємства № 100-к від 20.08.03 Філії
надано право самостійно, від імені Підприємства, укладати з
юридичними та фізичними особами угоди, передбачені законодавством
України. При цьому, встановлено, що пунктом 5.3 Положення
визначено, що директор Філії на підставі довіреності, наданої
генеральним директором Підприємства, укладає з юридичними та
фізичними особами угоди, передбачені законодавством України.
Судовими інстанціями встановлено, що у п. 2.4 Договору
сторони визначили загальну вартість робіт в розмірі 3 592 312,17
грн., а графіком виконання робіт, який є додатком № 8 до Договору,
встановили кінцевий термін виконання робіт - грудень 2005 року.
Пунктом 2.6 Договору сторони передбачили, що оплата робіт
здійснюється на підставі актів виконаних робіт.
На підставі наданих сторонами у справі доказів попередніми
судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов Договору
Товариство платіжними дорученнями № 647 від 21.01.05, № 597 від
20.01.05, № 91 від 25.02.05, № 90 від 25.02.05, № 3972 від
21.03.05 та № 4291 від 29.03.05 перерахувало Підприємству кошти у
сумі 2 422 000,00 грн. як попередню оплату за Договором.
При вирішення спору по суті судовими інстанціями встановлено,
що у зв'язку з тим, що Підприємство не приступило до виконання
договірних зобов'язань, листом від 27.12.06 Товариство повідомило
Донецьку регіональну філію Підприємства про відмову від Договору
та виклало вимогу про повернення сплачених на виконання вказаного
Договору коштів в розмірі 2 422 000,00 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що правові підстави для розірвання договору визначено в ст. 651
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Так, згідно ч. 1 цієї
статті встановлено, що зміна або розірвання договору допускається
лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або
законом. Частиною другою вказаної статті визначено, що договір
може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї
із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в
інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому
істотним, вказана норма визнає таке порушення стороною договору,
коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою
позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні
договору. Згідно ч. 3 зазначеної статті у разі односторонньої
відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на
таку відмову встановлено договором або законом, договір є
відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином одностороннє розірвання договору можливе якщо це
передбачено в договорі, або в законі, однак судами попередніх
інстанцій таких обставин встановлено не було, не досліджено чи
передбачено умовами договору можливість його розірвання, та якщо
передбачено, то на яких умовах.
Щодо посилань судами при розгляді даного спору на ч. 2 ст.
849 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, то колегія суддів
Вищого господарського суду України звертає увагу на наступне.
Частиною 2 ст. 849 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або
виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно
неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та
вимагати відшкодування збитків. Згідно ч. 4 вказаної статі
замовник має право у будь-який час до закінчення роботи
відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за
виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані
розірванням договору.
Однак суди пославшись на ст. 849 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не
встановили правову природу обставин, за яких Підприємство
своєчасно не розпочало роботу або виконувало її настільки
повільно, що закінчення її у строк стало явно неможливим.
Так, попередні судові інстанції, пославшись лише на
відсутність актів виконаних робіт, виходили з того, що
Підприємство не здійснювало у встановлені строки свої зобов'язання
за Договором, при цьому не надавши юридичної оцінки доводам
Підприємства про те, що Товариство своїми листами давало вказівку
про зупинення на певний час виконання робіт за Договором.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник
не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути
відстрочене на час прострочення кредитора.
Судами не дано належної правової оцінки вказаним обставинам
справи, між тим з врахуванням вимог ч. 1 ст. 850 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
замовник зобов'язаний сприяти
підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку,
встановлених договором підряду, а у разі невиконання замовником
цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування
завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм,
перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені
договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання
внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це
встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2)
зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування
збитків та моральної шкоди.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України зазначає, що попередніми судовими інстанціями при
винесенні рішень до спірних правовідносин було неповно застосовано
законодавство, що має застосовуватися до спірних правовідносин, в
той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними
нормами в комплексі.
Щодо порушення попередніми судовими інстанціями норм
процесуального права, то колегія суддів Вищого господарського суду
України звертає увагу, що відмовляючи Підприємству в задоволенні
апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з
процесуальних підстав, Київ ський апеляційний господарський суд не
врахував, що ухвала про призначення справи до розгляду була
надіслана сторонам з порушенням вимог Iнструкції з діловодства в
господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого
господарського суду України від 10.12.02 № 75 ( v0075600-02 ) (v0075600-02)
(далі Iнструкція).
Так, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
одними з основних засад судочинства є
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а
також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в ст. 4-2
(Рівність перед законом і судом) та 4-3 (Змагальність)
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого
господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства.
Забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у
судовому процесі покладається на господарський суд, який
відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і
надіслати їм ухвалу про порушення провадження у справі та
призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду,
вказавши про час і місце його проведення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
розгляд господарським
судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої
належним чином про час і місце засідання суду, є порушенням норм
процесуального права і в будь-якому випадку -підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду судом касаційної інстанції.
Під час перегляду справи в апеляційному порядку Київським
апеляційним господарським судом не було враховано положення п.
3.5.1 Iнструкції, згідно з яким ухвала про порушення провадження у
справі та призначення її до розгляду надсилається службою
діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з
повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення
адресатові залучається до матеріалів справи. А факт неодержання
ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням
встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом
оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення
та залучення до справи.
З правового аналізу матеріалів справи вбачається відсутність
зазначених доказів про вручення Підприємству ухвал місцевого суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник у касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія
суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка
доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова,
ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на
новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки
сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Центр державного
земельного кадастру при Державному комітету України по земельних
ресурсах" № 1437 від 09.10.06 задовольнити.
Рішення від 04.05.06 господарського суду міста Києва та
постанову від 02.10.06 Київського апеляційного господарського суду
у справі № 3/170 господарського суду міста Києва скасувати, а
справу направити на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
О.Муравйов
I.Ходаківська