ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 р.
№ 28/146-06-3902
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий
Невдашенко Л.П.
Судді
Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
ТОВ "Овен" Дочірнього підприємства Фірми "Гомер"
на постанову
від 29.08.2006 року Одеського апеляційного господарського
суду
у справі
№ 28/146-06-3902 господарського суду Одеської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Овен"
до
Дочірнього підприємства Фірми "Гомер" ТОВ "Iскойл"
про
визнання недійсними договорів оренди
за участю представників сторін:
позивача
не з'явились,
відповідача 1 відповідача 2
не з'явились, не з'явились,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.07.2006
року у справі № 28/146-06-3902 (суддя: Гуляк Г.I.) позов
задоволено: визнано недійсними договори оренди майнового комплексу
АЗС за № 11/1 від 29.12.2004 року та №22/2 від 29.12.2004 року,
укладені між ДП "Фірмою "Гомер" та ТОВ "Iскойл", а також визнано
недійсними додаткову угоду № 1 до договору оренди № 11/1 від
29.12.2004 року та додаткову угоду № 1 до договору оренди № 22/2
від 29.12.2004 року.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді:
Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) від 29.08.2006
року вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким
відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з даною постановою апеляційного
господарського суду, позивач та відповідач 1 звернулись з
касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в
яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального та процесуального права, просять її скасувати, а
рішення господарського суду Одеської області від 14.07.2006 року
залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційних скарг,
правильність застосування господарським судом норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з
наступного.
Як встановили господарські суди попередніх інстанцій,
29.12.2004 року відповідачі уклали договір оренди нерухомого
майна № 11/1 -комплексу АЗС, розташованого за адресою: Одеська
обл., Овідіопольський район, с. Прилиманське, пров. Нижній, 112.
Розмір орендної плати визначено на підставі додаткової угоди № 1,
яка є невід'ємною частиною договору оренди.
Водночас, розділом 3 договору та додатковою угодою № 1 до
нього передбачено право викупу орендованого майна.
Окрім того, 29.12.2004 року відповідачі уклали договір оренди
нерухомого майна № 22/2 -комплексу АЗС, розташованого за адресою:
Одеська обл., Овідіопольський район, 12 км. Автодороги
Одеса-Iллічівськ. Розмір орендної плати визначено на підставі
додаткової угоди №1, яка є невід'ємною частиною договору оренди.
Розділом 3 договору та додатковою угодою № 1 до нього передбачено
право викупу орендованого майна.
Предметом позовних вимог є визнання недійсними зазначених
договорів оренди та додаткових угод до них у зв'язку з тим, що
останні підписані не уповноваженою особою.
Господарський суд апеляційної інстанції з'ясував, що
17.03.2003 року на загальних зборах засновників ТОВ "Овен" було
вирішено призначити на посаду директора фірми "Гомер" з 01.09.2004
року ОСОБА_1. Окрім того, як доказ повноважень ОСОБА_1.
апеляційним судом прийнято наявну у матеріалах справи копію
контракту на управління підприємством.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов
до висновку про те, що спірні договори оренди та додаткові угоди
до них підписано повноважним представником відповідача
1 -директором ОСОБА_1., а відтак зазначені договори є законними та
підстави для їх скасування відсутні.
Разом з тим, зазначений висновок апеляційної суду є
передчасним, адже всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не забезпечив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
основними засадами судочинства є законність, обов'язковість
судових рішень. Статтею 4-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено,
що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття
обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал,
постанов.
Місцевий господарський суд встановив, що ухвалою Київського
місцевого суду міста Одеси від 02.07.2004 року було заборонено
проводити дії направлені на відчуження майна ТОВ "Овен" та ДП
"Фірми "Гомер", а відтак прийшов до висновку про те, що всупереч
зазначеній забороні ОСОБА_1. укладає спірні договори оренди від
29.12.2004 року з додатками до них, якими передбачено право викупу
орендованих АЗС.
Апеляційний господарський суд на зазначене уваги не звернув
та не навів мотивів з яких відхиляє вищезазначені доводи місцевого
суду.
З аналізу ст. ст. 17, 18 Закону України № 755-IУ ( 755-15 ) (755-15)
від 15.05.2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб - підприємців" вбачається, що відомості про юридичну
особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного
державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей
з відповідних реєстраційних карток. В Єдиному державному реєстрі
містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування
юридичної особи та скорочене у разі його наявності,
ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма,
прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти
юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому
числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери фізичних
осіб - платників податків, дані про наявність обмежень щодо
представництва від імені юридичної особи. Якщо відомості , які
підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до
нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути
використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено
відповідних змін.
Таким чином, суду належало оцінити наявні у матеріалах справи
виписки з Єдиного державного реєстру у яких є відомості про
керівника відповідача 1, який має право вчиняти угоди від імені
товариства без довіреності.
Окрім того, господарський суд апеляційної інстанції не оцінив
наявну у матеріалах справи ксерокопію висновку судово-технічної
експертизи документів № 10225/03 від 10.08.2005 року, у якому
зазначено, що відтиск печатки з текстом "Україна Овідіопольський
р-н с. Прилиманське Одеської обл. Фірма "Гомер" Дочірнє
підприємство № 21030465" на електрофотокопії протоколу загальних
зборів засновників ТОВ "Овен" від 17.03.2003 року та
електрофотокопії контракту на управління підприємством від
17.03.2003 року виконано не печаткою з текстом: "Україна
Овідіопольський р-н с. Прилиманське Одеської обл. Фірма "Гомер"
Дочірнє підприємство № 21030465".
Апеляційний суд також не звернув увагу на те, що по факту
підробки документів та шахрайських дій постановою старшого
прокурора відділу прокуратури Одеської області від 21.04.2005 року
порушено кримінальну справу.
Таким чином, апеляційний господарський суд порушив вимоги ст.
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки не навів мотивів з яких він
відхиляє одні докази, а приймає до уваги інші.
Разом з тим, як вірно зазначив господарський суд апеляційної
інстанції, місцевий суд, вирішуючи господарський спір,
безпідставно застосував ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, оскільки
підстави недійсності правочину визначено ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Статтею 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -
третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із
сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний
судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка
вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Наведене свідчить про неповне з'ясування попередніми судовими
інстанціями обставин справи та неправильне застосування норм
матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідно до ст.
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що судові рішення підлягають
скасуванню, з передачею справи на новий розгляд місцевому господар
ському суд.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 14.07.2006
року та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
29.08.2006 року у справі № 28/146-06-3902 скасувати, а матеріали
справи передати до місцевого господарського суду для нового
розгляду.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М. Михайлюк
Н. Дунаєвська