ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 р.
№ 06/1311
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого
Разводової С.С. (доповідач)
Ткаченко Н.Г.
розглянувши
касаційну скаргу
Приватного сільськогосподарського підприємства "Коврай"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
29.06.2006 року
у справі
№ 06/1311 господарського суду Черкаської області
за позовом
Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Старий Коврай"
до
Відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Старий коврай"
треті особи
- Сільськогосподарське товариство з обмеженою
відповідальністю "Дніпро";
- Відкрите акціонерне товариство "Iркліївський
маслосирзавод";
- Приватне сільськогосподарське підприємство "Коврай"
про
визнання наявності прав
За участю представників сторін
від скаржника Семенюк В.С. директор, Мінко А.В. дов.,
Михайлівський I.В. дов.,
від позивача Гаращенко В.М. дов.,
від відповідача не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від
10.05.2006 року у справі № 06/1311 (суддя Анісімов I.А.)
відмовлено у задоволені позову СТОВ "Старий коврай"(далі по
тексту -Позивач) до ВАТ "Племзавод "Старий Коврай"(далі по
тексту -Відповідач) про визнання за позивачем права власності на
комбікормовий завод КЗС-20, придбаний по договору продажу від
31.08.2004 року на підставі ст.ст. 49, 82-85 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 29.06.2006 року зазначене рішення
скасоване повністю. Прийняте нове рішення, яким позовні вимоги
СТОВ "Старий коврай" до ВАТ "Племзавод "Старий Коврай"задоволено,
визнано за СТОВ "Старий Коврай"право власності на комплекс
будівель комбікормового заводу КЗС-20 на підставі п.1 ч. 1 ст.
346, ст. 386 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст. 48, 49
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ПСП
"Коврай"звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 29.06.2006 року,
а рішення господарського суду Черкаської області від 10.05.2006
року залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне
застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права,
зокрема, ст. ст. 330, 346, 386 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи і встановлено господарськими
судами, між ЗАТ КБ "ПриватБанк"в особі філіалу "Черкаське головне
регіональне управління"та ВАТ "Племзавод "Старий Коврай"укладено
кредитний договір №368/02 від 25.12.2002 року. З метою
забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним
договором між тими ж сторонами укладено договір застави нерухомого
майна № Дз-2-368ч/02 від 25.12.2003 року, згідно якого відповідач
надав в заставу банку належне йому на праві власності нерухоме
майно: комбікормовий завод КЗС-20 площею 1 200 кв.м.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ КБ
"Приватбанк"в особі філіалу "Черкаське головне регіональне
управління", ВАТ "Iркліївський маслосирзавод"та ВАТ "Племзавод
"Старий Коврай"укладено угоду про уступку вимоги б/н від
24.06.2004 року, згідно якої банк передав своє право вимоги за
кредитним договором від 25.12.2002 року ВАТ "Iркліївський
маслосирзавод". Натомість ВАТ "Iркліївський маслосирзавод"сплатило
банку заборгованість відповідача за кредитним договором від
25.12.2002 року.
За угодою про уступку вимоги від 24.06.2004 року поручителем
виступило СТОВ "Дніпро"на підставі договору поручительства № 1 від
15.07.2004 року. СТОВ "Дніпро"виконало умови договору
поручительства і перерахувало ВАТ "Iркліївський
маслосирзавод"платіжним дорученням № 403 від 17.08.2004 року 610
000 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв'язку з
проведенням розрахунків та погашенням кредитних зобов'язань ВАТ
"Племзавод "Старий Коврай"передало у власність ВАТ "Iркліївський
маслосирзавод" заставлене майно, у тому числі й КЗС-20.
Відповідно до додатку до договору поручительства № 1 від
15.07.2004 року та у зв'язку з виконанням умов даного договору ВАТ
"Iркліївський маслосирзавод"передало, а СТОВ "Дніпро"прийняло
майно ВАТ "Племзавод "Старий Коврай", яке перебувало у заставі ЗАТ
КБ "ПриватБанк", в тому числі й КЗС-20, що підтверджується
відповідними документами бухгалтерського обліку й звітності.
Пунктом 1 ч1 ст. 346 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження
власником свого майна.
Суд попередньої інстанції підставно зазначив, що після
виконання сторонами договору про уступку вимоги від 24.06.2004
року і договору поручительства № 1 від 15.07.2004 року та у
зв'язку з передачею заставного майна по акту від 12.08.2004 року,
право власності на спірне майно відповідача припинилося, а тому
відповідач не міг бути власником КЗС-20, як помилково
стверджується в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до договору купівлі-продажу комбікормового заводу
КЗС-20 № 3 від 31.08.2004 року, укладеного між СТОВ "Дніпро"та
СТОВ "Старий коврай"і акту прийому-передачі майна від 31.08.2004
року право власності на КЗС-20 перейшло до позивача.
Судова колегія погоджується з твердженнями суду апеляційної
інстанції, що позивач є добросовісним набувачем права власності на
КЗС-20, який в силу ст. 386 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
не може ні належати відповідачу, ні бути витребуваним у позивача,
оскільки майно отримане останнім за відплатним договором на
законних підставах.
Апеляційний суд встановив, що відповідач був власником
спірного майна, але не мав свідоцтва про право власності на нього,
про що підтверджує заява ліквідатора ВАТ Племзавод "Старий
Коврай"про надання дозволу БТI Чорнобаївського району на
підготовку документів про видачу свідоцтва про право власності на
майно банкрута, у тому числі й на КЗС-20. Вказане свідоцтво було
видане ліквідатору майже через рік після укладення договору
купівлі-продажу від 31.08.004 року.
Суд попередньої інстанції вірно вказав, що позивач у зв'язку
з відсутністю свідоцтва про право власності на КЗС-20 не міг
здійснити нотаріальне посвідчення договору та державну реєстрацію.
Відсутність свідоцтва про право власності не може бути
перешкодою чи підставою для відмови позивачу у визнанні за ним
права власності на КЗС-20, оскільки це право підтверджується
іншими документами: платіжними документами, договором
купівлі-продажу, актом приймання-передачі, накладними та ін.
Крім того доказом припинення права власності відповідача на
КЗС-20 є те, що позивач як власник мана за договором
купівлі-продажу від 31.08.004 року, використовував КЗС-20 за
призначенням: проводив витрати на утримання та ремонт,
господарську діяльність на його території тощо.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку, що постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
29.06.2006 року необхідно залишити без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського
підприємства "Коврай" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 29.06.2006 року залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко