ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 р.
№ 2-2/1322.1-2006 (2-2/430.1-05, 2-2/838.1-04, 2-2/1114.1-03)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка I.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Феєрія"
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 року
у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Феєрія"
до
та
Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку
"Укрсоцбанк" в особі Керченського відділення Кримської
республіканської філії
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадія"
про
про визнання угоди недійсною,
УСТАНОВИВ :
У вересні 1998 року позивач звернувся до арбітражного суду
Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів про
визнання недійними, укладеної між ними угоди від 25.09.1997 року
до договору застави від 10.06.1997 року та виконавчого напису
нотаріуса від 21.08.1998 року у зв'язку з невідповідністю їх
Закону.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач
уточнив заявлені вимоги та просив визнати недійсною угоду від
25.09.1997 року до договору застави від 10.06.1997 року, що не
відповідає вимогам закону.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням арбітражного суду Автономної Республіки Крим від
27.09.1999 року доповнення від 25.09.1997 року до договору застави
від 10.06.1997 року в частині передачі в заставу магазину № 120 у
м. Керчі по вул. Перемоги, 12-а визнано недійсним.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду
Автономної Республіки Крим від 14.12. 1999 року зазначене судове
рішення скасовано в порядку нагляду і справа передана на новий
розгляд.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
04.05.2006 року в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.07.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції
залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним
рішення скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що оскаржені
судові рішення грунтуються на вимогах закону, і просить залишити
їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між АКБ "Укрсоцбанк" і
ТзОВ "Лівадія" було укладено договір застави від 10.06.1997 року
майна в забезпечення виконання останнім зобов'язань за договором
кредиту № 5 від 21.01.1997 року.
Угодою від 25.09.1997 року сторони внесли зміни до
зазначеного договору застави, зокрема, щодо передачі в заставу
магазину № 120 по вул. Перемоги, 12-а.
За статутом, зареєстрованим 28.01.1998 року, позивач
створений шляхом реорганізації у вигляді виділення з ТзОВ
"Лівадія" та є правонаступником усіх прав і обов'язків магазину №
120 відповідно до розподільчого балансу.
За актами опису і арешту майна від 13.09.1997 року на
виконання виконавчого напису нотаріуса судовим виконавцем
Керченського міського суду було накладено арешт на майно ТзОВ
"Лівадія" магазин № 120 по вул. Перемоги, 12-а.
Згідно актів приймання-передачі від 26.01.1998 року ТзОВ
"Лівадія" передало, а ТзОВ фірма "Феєрія прийняло у власність
споруду, основні засоби та інвентар магазину № 120 по вул.
Перемоги, 12 -а.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про
визнання недійсною угоди до договору застави щодо майна, власником
якого є він за правонаступництвом у зв'язку з її невідповідністю
закону.
Відповідно до абзацу другого пункту шостого статті 34 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
при виділенні з
підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них
переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках
майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Проте, зробивши висновок про відсутність права вимоги у
позивача щодо визнання спірної угоди недійсною, суди попередніх
інстанцій на зазначені вимоги норми матеріального права уваги не
звернули та не врахували того, що позивач є правонаступником
особи, яка передала майно в заставу за цією угодою, відповідно до
розподільчого балансу і після виділення одержав зазначене майно у
власність.
Згідно ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є
та угода, що не відповідає вимогам закону.
За вимогами ч.2 ст. 4 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
предметом застави може бути майно, яке відповідно до
законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке
може бути звернено стягнення.
У той же час, висновок судів про відсутність правових підстав
для визнання спірної угоди недійсною, зроблений без врахування та
правової оцінки обставин щодо наявності арешту майна, яке було
предметом застави, здійсненого судовим виконавцем і чинним на час
укладення спірної угоди про заставу цього ж майна.
Разом з цим, суду слід було уточнити правові підстави та
предмет позову, оскільки позивач просив визнати спірну угоду
недійсною в цілому, а обгрунтував її недійсність в частині майна
магазину № 120.
Частиною першою статті 20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що суддя, який барв
участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді
справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його
участю.
Водночас, рішення суду першої інстанції від 04.05.2006 року
прийнято за наслідками нового розгляду справи за участю судді
Толпиго В.I., який брав участь в прийнятті рішення арбітражного
суду від 27.09.1997 року в даній справі, яке було скасовано в
порядку нагляду постановою Першого заступника голови арбітражного
суду Автономної Республіки Крим від 14.12.1999 року, на що не
звернув уваги апеляційний господарський суд.
Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм
процесуального права є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду, якщо справу розглянуто судом у незаконному
складі колегії суддів.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
Фірми "Феєрія" задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.07.2006 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 04.05.2006 року скасувати, і справу №
2-2/1322.1-2006 передати на новий розгляд до суду першої інстанції
в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді I.Вовк
П.Гончарук
тє