24/277 Про визнання договору про інвестування проекту по будівництву об'єкту нерухомого недійсним - Текст документа

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2006р. у справі № 24/277 (суддя Смілянець В.В.) позов задоволено: визнано недійсним договір № 1-ДУ від 15.05.2003р. укладений між Консорціумом "Укріндустрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мед Лайф"; стягнуто з Консорціуму "Укріндустрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед Лайф" 762724,60грн. сплачених позивачем на виконання умов договору № 1-ДУ від 15.05.2003р., збитків в сумі 1718202,40грн., державне мито у сумі 17268,02грн. та витрат по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що дії відповідача під час укладання Договору про інвестування проекту по будівництву об'єкту нерухомого майна здійсненні шляхом свідомого повідомлення позивачу відомостей, які не відповідають дійсності, та замовчування обставин, що мають істотне значення для договору, зокрема те, що на будівництво готова вся робоча документація, отримані необхідні дозволи та те, що будівництво буде закінчено в строки передбачені договором, а тому суд дійшов висновку визнати Договір недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України (435-15) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р. (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), вказане рішення місцевого господарського суду скасовано.

В позові позивача до відповідача -відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед Лайф" на користь Консорціуму "Укріндустрія" 8634,01грн. -суму витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково визнав Договір недійсним та стягнув відповідні суми, оскільки відповідач належним чином виконує обов'язки за Договором.

Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до касаційної скарги, в яких просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р., залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2006р., витрати по сплаті державного мита в розмірі 8634,01грн. за подання касаційної скарги покласти на відповідача, мотивуючи касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції при винесенні постанови неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу відповідач суду не надав.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 27.11.2006р., у зв'язку з хворобою судді Фролової Г.М. для перегляду в касаційному порядку справи № 24/277, призначеної до розгляду на 28.11.2006р., утворено колегію суддів у складі: головуючого -судді Муравйова О.В., суддів -Полянського А.Г., Коробенка Г.П.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи 15.05.2003р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1-ДУ (далі - Договір), в п. 1.1 якого сторони визначили, що предметом даного Договору є інвестування проекту по будівництву об'єкту нерухомого майна на будівельному майданчику за будівельною адресою: вул. Бальзака, 2-а мікрорайон житлового масиву "Троєщина" Деснянського району м. Києва шляхом встановлення правовідносин щодо дольової участі в капітальному будівництві.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що угоду було укладено внаслідок обману та просив визнати її недійсною на підставі ст.57 ЦК УРСР (1540-06) , згідно якої угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість.

Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. (v0003700-78) , "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" із наступними змінами, при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

З урахуванням п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , місцевий та апеляційний суд, вирішуючи спір, дійшли висновку про застосування до спору положень Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 229 ЦК України (435-15) , якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 230 зазначеного вище кодексу, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

В п. 3.1 Договору сторони передбачили, що відповідно до даного договору відповідач зобов'язується своїми силами та/або залученими силами виконати роботи по капітальному будівництву об'єкта у відповідності до робочої документації та передати інвестору належну йому частку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На виконання вимог зазначеної вище статті, як встановив апеляційний суд, позивачем не надано до матеріалів справи доказів того, що на час підписання Договору відповідач мав надати вже готову робочу документацію.

Крім того, про відсутність повної робочої документації на час підписання Договору сторони були обізнані, оскільки в п.1.1 Договору вказали інвестування проекту по будівництву, а не самого будівництва.

Що ж стосується посилань заявника касаційної скарги, стосовно того, що він розраховував у зазначений в договорі строк отримати у власність нерухоме майно, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в п. 3.4 Договору сторони обумовили лише орієнтовний строк закінчення будівельно-монтажних робіт.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався позивач в обгрунтування своїх вимог і заперечень, грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства.

Оскільки апеляційний господарський суд встановив, що позивач не був введений в оману відповідачем то відсутні підстави для визнання Договору недійсним з посиланням на ст.57 ЦК УРСР (1540-06) та ст.230 ЦК України (435-15) .

Щодо посилання скаржника на те, що апеляційним судом порушено ст.105 ГПК України (1798-12) через несвоєчасне надіслання копії спірної постанови, то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 111-10 ГПК України (1798-12) таке порушення не є безумовною підставою для скасування судового акту. Крім того, таке порушення будь-яким чином не впливає на правильність прийнятого судом судового акту.

Iнші доводи касаційної скарги, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) .

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що Київським апеляційним господарським судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Враховуючи наведене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед Лайф" не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України