ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 р.
№ 6/305/05 ( rs119663 ) (rs119663)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", м. Миколаїв
(далі -ТОВ "МГЗ")
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
12.09.2006
зі справи № 6/305/05 ( rs119663 ) (rs119663)
за позовом ТОВ "МГЗ"
до товариства з обмеженою відповідальністю
"Сігма-Спорт-Iнвест", м. Миколаїв (далі -ТОВ
"Сігма-Спорт-Iнвест"),
товариства з обмеженою відповідальністю "КСК", м. Миколаїв
(далі -ТОВ "КСК") та
Миколаївської обласної громадської організації "Закон та
справедливість", м. Миколаїв (далі -МОГО "Закон та
справедливість")
про спростування інформації і відшкодування моральної шкоди.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ТОВ "МГЗ" -Орлова В.В., Карпенко О.В.,
ТОВ "Сігма-Спорт-Iнвест" -не з'явились,
ТОВ "КСК" -не з'явились,
МОГО "Закон та справедливість" -не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов (з урахуванням уточнень до нього) подано про стягнення
з відповідачів 3 млн. грн. компенсації моральної шкоди та
зобов'язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію
шляхом розміщення на рекламних конструкціях, на яких було поширено
відповідну інформацію, відомостей такого змісту: "Iнформація про
Миколаївський глиноземний завод ("МГЗ"), що розміщалась на цьому
рекламному щиті в період з 3 квітня 2005 року по 7 травня 2005
року, не відповідає дійсності".
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
05.05.2006 (суддя Ткаченко О.В.) позов задоволено частково: ТОВ
"Сігма-Спорт-інвест" та МОГО "Закон та справедливість", а також
ТОВ "КСК" та МОГО "Закон та справедливість" зобов'язано розмістити
наведене спростування на відповідних рекламних конструкціях; з ТОВ
"Сігма-Спорт-Iнвест" та МОГО "Закон та справедливість", так само
як і з ТОВ "КСК" та МОГО "Закон та справедливість", солідарно
стягнуто 150000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позову
відмовлено. Назване рішення суду з посиланням на приписи статей
94, 98, 200, 1190 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
), статей 1, 27 Закону України "Про рекламу"
( 270/96-ВР ) (270/96-ВР)
мотивовано недоведеністю МОГО "Закон та
справедливість" достовірності розміщеної на спірних рекламних
конструкціях негативної інформації щодо ТОВ "МГЗ", яка підпадає
під ознаки недобросовісної реклами.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
12.09.2006 (колегія суддів у складі: суддя Михайлов
М.В. -головуючий, судді Тофан В.М., Журавльов О.О.) назване
рішення місцевого господарського суду з даної справи скасовано;
позов залишено без розгляду з посиланням на підпункт 2.10 пункту 2
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
08.02.1996 № 02-5/62 ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
"Про деякі питання
підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (далі -
Роз'яснення) з огляду на непідвідомчість господарським судам
спорів про спростування відомостей.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"МГЗ" просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної
інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду
з даної справи, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального і процесуального права. Скаргу мотивовано, зокрема,
тим, що відповідно до статей 1, 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
огляду спосіб поширення спірних відомостей та суб'єктний склад
учасників даного спору останній належить саме до господарської
юрисдикції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час
і місце розгляду скарги.
Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду даної
справи в зв'язку з неможливістю участі його представника у
судовому засіданні. Однак з огляду на визначені статтею 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
повноваження касаційної інстанції в даному
разі неявка представника відповідача не перешкоджає розглядові
спору, в зв'язку з чим назване клопотання задоволенню не підлягає.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги, виходячи з такого.
У статті 299 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що фізична
особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї
ділової репутації.
Відповідно ж до частини першої статті 91 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та
обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих,
які за своєю природою можуть належати людині.
Право на недоторканність своєї ділової репутації належить до
особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують
соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може
належати не лише фізичній, але й юридичній особі.
За приписами частини першої статті 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної
інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації. За своєю правовою природою право на спростування
недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, належить не лише фізичним, але й юридичним особам,
оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом
(підприємцем) як спосіб судового захисту про поширення інформації,
що шкодить його діловій репутації.
Право юридичної особи на спростування недостовірної
інформації передбачено і статтею 37 Закону України "Про друковані
засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
, за
змістом якої громадяни, юридичні особи і державні органи, а також
їх законні представники мають право вимагати від редакції
друкованого засобу масової інформації опублікування ним
спростування поширених про них відомостей, що не відповідають
дійсності або принижують їх честь та гідність.
Отже, за змістом викладених приписів чинного законодавства
право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну
інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій
репутації. Крім того, відповідно до приписів статті 47 Закону
України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
порушення законодавства
України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову
відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень
цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення
відомостей, що не відповідають дійсності.
Згідно зі статтею 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
спростування
недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у
такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною
другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та
інтересів.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип
диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право
вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Таким чином, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту
його порушеного права відповідає способу, що встановлений у статті
277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та статті 37 Закону України "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"
( 2782-12 ) (2782-12)
.
Суд апеляційної інстанції в обгрунтування залишення позову
без розгляду в даній справі послався на підпункт 2.10 пункту 2
Роз'яснення, за змістом якого справи у спорах, пов'язаних із
спростуванням відомостей, що не відповідають дійсності або
викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію підприємств чи
організацій або завдають шкоди їх інтересам (стаття 7 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), підлягають вирішенню
загальним, а не господарськими судами.
Однак у даному разі апеляційним господарським судом не
враховано, що наведене положення Роз'яснення стосувалося
законодавства, яке було чинним на час, коли воно надавалося
господарським судам, і що ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набув
чинності з 01.01.2004, відповідні питання регулюються інакше.
Позивачами і відповідачами в судовому процесі господарських
судів можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті
1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності.
Відповідно до статті 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтею 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським
судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними
актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних
умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також
тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи
відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою
сторін;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.
Відповідно до частини першої статті 21 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені
у статті 1 цього Кодексу.
У постанові від 30.11.2004 зі справи № 18-62 Верховним Судом
України з посиланням на приписи статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 22 Закону України "Про судоустрій"
( 3018-14 ) (3018-14)
, статей 24, 236 та 254 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, статей 1
та 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
викладено правову позицію,
відповідно до якої сторонами у господарському судочинстві можуть
бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а отже усі спори між юридичними особами підвідомчі
господарським судам, крім винятків, прямо визначених законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі хибного
висновку про непідвідомчість даного спору господарським судам
фактично ухилився від розгляду цього спору по суті. Відтак
оскаржувана постанова Одеського апеляційного господарського суду
від 12.09.2006 підлягає скасуванню, а справа -передачі на розгляд
до апеляційного господарського суду.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу закритого товариства з обмеженою
відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" задовольнити
частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
12.09.2006 зі справи № 6/305/05 ( rs119663 ) (rs119663)
скасувати.
Справу передати на розгляд до Одеського апеляційного
господарського суду.
Суддя
В.Селіваненко
Суддя
Суддя
I. Бенедисюк
Б. Львов