Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Силікат", м. Славута Хмельницької області (далі –ВАТ "Силікат")

на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2006 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006

зі справи № 47/469-15/460

за позовом ВАТ "Силікат"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз", м. Київ (далі –ТОВ "Енергогазінвестсоюз")

про визнання недійсним договору та акта приймання-передачі майна.

Судове засідання проведено за участю представників:

ВАТ "Силікат" –Грицая Л.М.,

ТОВ "Енергогазінвестсоюз" –Мельника В.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВАТ "Силікат" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору передачі майна від 11.06.2004 та акта прийому-передачі майна від 11.06.2004, обґрунтувавши заявлену позовну вимогу невідповідністю оспорюваного договору вимогам закону.

Рішенням названого суду від 01.08.2006 (суддя Хоменко М.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 (колегія суддів у складі: суддя Зеленін В.О. –головуючий, судді Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), у задоволенні позову відмовлено. Названі судові рішення мотивовано відповідністю зазначеного договору вимогам чинного законодавства та повним виконанням цього договору учасниками провадження.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ "Силікат" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення по суті спору. Скаргу мотивовано, зокрема, дефектом форми оспорюваного правочину з огляду на недотримання його сторонами вимоги щодо його нотаріального посвідчення, відсутністю згоди комітету кредиторів на відчуження майна підприємства-боржника, а також невиконання інвестором –ТОВ "Енергогазінвестсоюз" –своїх зобов'язань з погашення боргів позивача, як це було передбачено пунктом 1.2 оспорюваного договору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неодержанням копії ухвали про порушення касаційного провадження та неможливістю в зв'язку з цим забезпечити участь кваліфікованого представника в судовому засіданні. Однак з огляду на засвідчений відміткою канцелярії Вищого господарського суду України на звороті ухвали про порушення касаційного провадження від 08.11.2006 факт надсилання цього процесуального акта учасникам спору, а також на визначені статтею 111-7 ГПК України повноваження касаційної інстанції в даному разі неявка представника відповідача за первісним позовом не перешкоджає вирішенню спору, в зв'язку з чим назване клопотання задоволенню не підлягає.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.02.2003 зі справи № 13/127-Б було введено процедуру санації боржника –ВАТ "Силікат";

- 29.07.2003 ВАТ "Силікат" (боржник), комітетом кредиторів та ТОВ "Енергогазінвестсоюз" (інвестор) укладено угоду про перевід боргу, відповідно до якої боржник передав інвесторові визнану судом кредиторську заборгованість ВАТ "Силікат" на загальну суму 3954499,35 грн.;

- пунктом 3 названої угоди передбачено набуття інвестором права власності на майно боржника на суму 3954499,35 грн. за умови виконання ТОВ "Енергогазінвестсоюз" зобов'язань зі сплати переведеного боргу;

- 11.06.2004 ТОВ "Енергогазінвестсоюз" та ВАТ "Силікат" укладено договір передачі майна, предметом якого є передача боржником інвесторові майна на суму внесених інвестицій, а саме: внесення інвестором фінансових коштів на погашення заборгованості з заробітної плати, проведення ремонту основних та оборотних засобів та фінансування інших робіт виробничо-технічного призначення та, в свою чергу, набуття інвестором права власності на майно боржника з моменту підписання відповідного акта прийому-передачі;

- за актом прийому-передачі від 11.06.2004 відповідачеві було передано рухоме та нерухоме майно на загальну суму 911540 грн.;

- на виконання зазначеного договору інвестором було внесено інвестиції на суму 632861,96 грн.;

- договір від 11.06.2004 не було посвідчено нотаріально.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності підстав для визнання договору передачі майна від 11.06.2004 недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до яких належить, зокрема, вчинення правочину у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

З урахуванням статті 655 ЦК України, за змістом якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, з огляду на визначений судовими інстанціями предмет спірного договору, останній за своєю правовою природою є саме договором купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна.

Статтею ж 657 ЦК України (435-15) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, обов'язковість нотаріальної форми спірного договору встановлена законом, тоді як відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Однак наведені норми закону попередні судові інстанції у розгляді справи не застосували, натомість зазначивши про те, що відсутність в оспорюваному договорі домовленості сторін щодо нотаріального посвідчення цього договору виключає обов'язковість такого нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Частиною дев'ятою статті 17 названого Закону передбачено, що значні угоди та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації.

Однак у вирішенні даного спору господарські суди не з'ясували, чи було надано згоду комітетом кредиторів під час укладання договору передачі майна від 11.06.2004, тим самим припустившись неправильного застосування частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази.

З урахуванням викладеного рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів по суті спору підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111-7- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Силікат" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 зі справи № 47/469-15/460 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.