ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 р.
№ 40/27
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді суддів
Козир Т.П. Кота О.В. Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Вітел"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
17 травня 2006 року у справі №40/27
за позовом
приватного підприємства "СПС" (далі -Підприємство)
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Вітел"
(далі -Товариство)
про
стягнення 16 627,39грн.
за участю представників:
позивача - Спільник О.Г.;
відповідача -не з'явились;
встановив:
Рішенням господарського суду Донецької області від 29 березня
2006 року (суддя Підченко Ю.О.) провадження у справі щодо
стягнення боргу в сумі 4476,82 грн. припинено; провадження у
справі щодо стягнення пені в сумі 106,75 грн. припинено; стягнуто
з Товариства на користь Підприємства 295,47грн. інфляційних та
судові витрати; у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача
пені в сумі 11592,54 грн. відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17
травня 2006 року (судді Дзюба О.М., Діброва Г.I., Шевкова Т.А.)
рішення господарського суду Донецької області від 29 березня 2006
року змінено; позовні вимоги Підприємства до Товариства про
стягнення боргу у сумі 4476,82 грн., пені у розмірі 405,82 грн.,
інфляційних у сумі 295,47 грн.задоволені в повному обсязі;
стягнуто з Товариства на користь Підприємства 4476,82 грн.
заборгованості, 405,82 грн. пені, 295,47 грн. інфляційних та
судові витрати; пункт 3 рішення залишено без змін.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення
місцевого господарського суду.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
повноту встановлення господарськими судами обставин справи та
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 19 серпня 2004 року між
Підприємством (позивач) та Товариством (відповідач) укладено
договір № 05/08 купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач
передав у власність відповідача товар на загальну суму 31379 грн.
09коп.
Факт поставки продукції підтверджується накладною № 1908/1
від 19.08.2004 р. (а.с. 11).
Порядок оплати за товар сторони передбачили пунктами 4.2, 5.2
договору, де визначено, що кінцевий строк оплати товару складає
365 календарних днів з моменту переходу права власності та товар
відповідачу. Право власності на товар переходить до покупця з
моменту підписання накладних.
Як зазначив суд, відповідач умови договору виконав частково,
оплативши отриманий товар, залишок заборгованості складає 4476
грн. 82 коп.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що
провадження стосовно стягнення основного боргу та пені підлягає
припиненню на підставі пункту 2 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки господарський
суд Донецької області у межах своєї компетенції вирішив спір між
тими же сторонами щодо боргу в сумі 4476 грн.82 коп. та пені в
сумі 106 грн. 75 коп., прийнявши рішення № 36/15 від 17.03.2005
р., яке набрало законної сили.
Апеляційний господарський суд підставно встановив, що судом
першої інстанції не було враховано, що у ході розгляду справи №
36/15 винесено рішення від 17 березня 2005року, яким встановлено,
що у позивача не настало право вимоги, оскільки згідно пункту 4.2
договору № 05/08 від 19 серпня 2004 року відповідач повинен
виконати договірні зобов'язання перед позивачем у строк до 19
серпня 2005 року, а позов по справі № 36/15 поданий у березні 2005
року, тобто до закінчення строку виконання зобов'язань. Отже, у
березні 2005 року судом спір по сіті розглянутий не був.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно
до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а відсутність таких умов та вимог -відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо у
зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно
підлягає виконанню у цей строк.
Господарські суди встановили, що відповідач свої договірні
зобов'язання виконав частково, у рахунок погашення
заборгованості повернув частину отриманого товару за зворотною
накладною № 12 від 29 жовтня 2004 року на суму 12517 грн. 16 коп.
та перерахував позивачу грошові кошти в сумі 11485 грн. 11 коп.,
що підтверджено банківськими виписками (а.с.12-21, 23-24). Залишок
заборгованості складає 4476 грн. 82 коп. Факт заборгованості
підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.
Апеляційним судом встановлено, що позов в частині вимог про
стягнення основного боргу доведений позивачем та обгрунтований
матеріалами справи, тому підставно задоволений.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
права та законні інтереси суб'єктів господарювання
захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день
прострочення виконання.
Вимогами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання
зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли
зобов'язання мало бути виконано.
На підставі викладеного, виходячи з того, що відповідачем
були порушені вимоги договору, оплата своєчасна не була зроблена,
приймаючи до уваги норми ст. 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, вимоги позивача про стягнення пені у сумі 405 грн. 82
коп. також обгрунтовано задоволені апеляційною інстанцією.
У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від
того, виникла така неможливість з його вини або випадково.
Порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за
собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості
застосування кредитором до боржника встановлених законом або
договором мір відповідальності.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
нарахована додаткова сума у вигляді інфляційних у сумі 295 грн.
47 коп. правомірно задоволена господарським судом.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним
господарським судом в порядку ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об'єктивно
досліджено матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосовано норми процесуального та матеріального права.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваного судового акту.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17
травня 2006 року у справі № 40/27 залишити без змін, а касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вітел" -без
задоволення.
Головуючий суддя Т. Козир
судді О. Кот
С. Владимиренко