10/961 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чорнобаївського державного комунального підприємства теплових мереж на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 року у справі № 10/961 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Чорнобаївського державного комунального підприємства теплових мереж про стягнення суми, -

У лютому 2006 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до Чорнобаївського державного комунального підприємства теплових мереж про стягнення основного боргу за поставлений природний газ у розмірі 192496,23 грн., пені у розмірі 35533,67 грн., інфляційних в сумі 59434,77 грн., 3 % річних в сумі 24244,81 грн., 7 % штрафу в розмірі 13472,85 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання природного газу № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року в частині розрахунків.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 7 квітня 2006 року в позові відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 року рішення місцевого суду скасовано, а позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 192469,23 грн. основного боргу, 59434,77 грн. інфляційних втрат, 24244,81 грн. 3 % річних та судові витрати. В позові в частині стягнення з відповідача 35533,67 грн. пені та 13472,85 грн. 7 % штрафу відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з встановленого ним факту відсутності боргу відповідача перед позивачем за поставлений у 2003 році природний газ, що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банку про їх виконання.

Не погодившись з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, апеляційний господарський суд, керуючись Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , Iнструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного Банку України від 29 березня 2001 року № 135 (z0368-01) , нормами Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) , дійшов висновку про скасування рішення місцевого суду та часткове задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне.

У платіжних дорученнях, на які посилається відповідач як на доказ відсутності боргу перед позивачем, вказано призначенням платежу "за природний газ (за різні місяці 2002 і 2003 років) згідно договору № 16/Т від 28 грудня 2000 року та додаткової угоди № 06/02-1480 РЕТ від 11 жовтня 2002 року", а тому такі платіжні доручення не можуть бути доказом оплати боргу, оскільки позовні вимоги грунтуються на договорі № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року, в зв'язку з чим позов в частині стягнення 192469,23 грн. основного боргу є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

При цьому, апеляційним судом зазначено, що оскільки правовідносини сторін виникли на підставі договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року і стосуються виключно цих суб'єктів господарювання, вимоги позивача про стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) інфляційних витрат за період з лютого 2003 року по грудень 2005 року в сумі 59434,77 грн. та 3 % річних за період з 7 лютого 2003 року по 27 січня 2006 року в сумі 24244,81 грн. підлягають задоволенню.

Апеляційним господарським судом, в зв'язку з необгрунтованістю відмовлено в позові в частині стягнення пені в розмірі 35533,67 грн. за період з 27 січня 2005 року по 27 січня 2006 року, оскільки, зважаючи на ст.ст. 72, 76 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) та, враховуючи умови п. 6.1 договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року, нарахування пені припинилось 7 липня 2004 року; та в частині стягнення з відповідача 7 % штрафу в сумі 13472,85 грн., оскільки твердження позивача щодо того, що він є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки, є помилковим.

Проте, як з висновком місцевого господарського суду про необгрунтованість позову, так і з висновком апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, погодитись не можна.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач здійснював у 2003 році постачання газу відповідачу згідно договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення з призначенням платежів за газ, поставлений у певних місяцях 2003 року. Проте, в даних платіжних дорученнях значиться інший договір на постачання природного газу.

В порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , попередніми судовими інстанціями не надано належної правової оцінки платіжним дорученням стосовно призначення платежу за певні місяці 2003 року, з урахуванням наявних у матеріалах справи факсограми про врегулювання питання розрахунків між сторонами та листа відповідача про зарахування переплати за отриманий природний газ в 2003 році за договором № 16/Т від 28 грудня 2000 року, з додатковою угодою від 11 жовтня 2002 року, на оплату за газ за договором № 06/03-856-ТЕ-36 від 24 січня 2003 року.

Між тим, з'ясування вказаного питання суттєво впливає на встановлення обставин справи та правильне вирішення спору.

Не можна погодитись з висновком апеляційного господарського суду про підставність позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за період з лютого 2003 року по грудень 2005 року та 3 % річних за період з 7 лютого 2003 року по 27 січня 2006 року.

Суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3 % річних стягнені апеляційним господарським судом згідно з розрахунком позивача, у тому числі за період, що передував набранню чинності Цивільним кодексом України (435-15) . У цей період був чинним Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , ст. 214 якого передбачено відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних, якщо законом або договором не встановлено інший розмір процентів.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР (1136-14) від 8 жовтня 1999 року № 1136-ХIV", яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Судами встановлено, що предметом договору, на якому грунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

Проте, апеляційний господарський суд на це не звернув належної уваги, не перевірив причини виникнення заборгованості за поставлений газ у разі наявності її, а тому дійшов до неправильного висновку про непоширення на спірні правовідносини Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР (1136-14) від 8 жовтня 1999 року № 1136-ХIV".

Не з'ясування вказаних обставин впливає також на правильність застосування до спірних правовідносин матеріального права, зокрема, Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" (554-15) від 20 лютого 2003 року.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обгрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у позові про стягнення 13472,85 грн. штрафу відповідає встановленим обставинам справи, грунтується на вимогах матеріального і процесуального права, а тому її слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чорнобаївського державного комунального підприємства теплових мереж задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 року у справі № 10/961 в частині вирішення спору щодо стягнення заборгованості за поставлений у 2003 році газ, інфляційних втрат, 3 % річних, пені, судових витрат та рішення господарського суду Черкаської області від 7 квітня 2006 року в повному обсязі скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 року у справі № 10/961 залишити без змін.