Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. -головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська",

с. Білоріченське, Лутугінський район Луганської області

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду

від 24.10.2006р.

у справі

господарського суду Луганської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ",

м. Луганськ

до

Відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська",

с. Білоріченське, Лутугінський район Луганської області

про

стягнення 128591 грн. 63 коп.

за участю представників:

позивача: Андрущенко С.В. -дов. від 17.03.2006р. б/н

відповідача: Колесніков Ю.О. -дов. від 01.12.2005р. б/н

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ" (далі -ТОВ "АТ") звернулось до господарського суду Луганської області з уточненою позовною заявою про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська" (далі -ВАТ "ГЗФ "Білоріченська") боргу у сумі 153105,49 грн. за здійснені транспортні послуги згідно договору від 01.01.2004р. № 20.

Рішенням господарського суду Луганської області від 07.08.2006р. у справі №3/53(2/329), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у даній справі, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Договір від 01.01.2004р. №20 визнаний недійсним з моменту укладення; зобов'язано позивача повернути відповідачу 77 352,90 грн. -суму оплати, одержаної ним за договором №20 від 01.01.2004р. за автотранспортні послуги та 167534,10 грн. -вартість паливно-мастильних матеріалів, наданих відповідачем позивачу за період січень-травень 2004 року за договором від 01.01.2004р. №20; зобов'язано відповідача повернути позивачу 524980,47 грн. -вартість автотранспортних послуг, наданих позивачем відповідачу за період січень-травень 2004 року за договором від 01.01.2004р. №20, та повернути 66775,00 грн. -суму оплати, одержаної відповідачем за договором №20 від 01.01.2004р. за паливно-мастильні матеріали.

Судові рішення мотивовані тим, що при укладенні договору між позивачем та відповідачем на здійснення транспортних послуг від 01.01.2004р. №20 були порушені вимоги ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , оскільки позивач не мав ліцензії на здійснення такої діяльності, у зв'язку з чим відповідно до ст. 227 ЦК України (435-15) правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Не погоджуючись з постановою Луганського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у даній справі, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення, визнавши недійсним договір про надання транспортних послуг від 01.01.2004р. №20 з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України (435-15) , мотивуючи скаргу тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між ТОВ "АТ" ("Підприємство") та ВАТ "ГЗФ "Білоріченська" ("Замовник") був укладений договір на надання транспортних послуг від 01.01.2004р. №20 /надалі Договір/, за умовами якого "Підприємство" зобов'язалось передати "Замовнику" транспортні послуги, надавши для цього автотранспорт, а "Замовник" зобов'язався оплатити "Підприємству" надані послуги відповідно до умов договору. При цьому, сторони за Договором домовились, що "Замовник" забезпечує "Підприємство" паливно-мастильними матеріалами, а "Підприємство" зобов'язалось оплати вартість наданих паливно-мастильних матеріалів відповідно до умов договору.

На виконання Договору позивачем за заявками відповідача у період січень-травень 2004 року надавались транспортні послуги, про що свідчать акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, рахунки на загальну суму 230458,39 грн.

Оскільки строк виконання зобов'язання по оплаті відповідачем наданих позивачем транспортних послуг за Договором не визначений, то позивач в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України (435-15) надіслав відповідачу вимогу - претензію від 12.05.2005р. з проханням здійснити оплату за надані послуги у сумі 153105,49 грн., яку останній залишив без задоволення.

Відповідно до п. 2.2 Статуту ТОВ "АТ" одним з предметів діяльності підприємства є надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) вид діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом підпадає під обов'язкове ліцензування.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що при укладанні Договору позивач такої ліцензії не мав, в зв'язку з чим суди на підставі ст. 227 ЦК України (435-15) та п. 1 ст. 83 ГПК України (1798-12) обгрунтовано визнали Договір недійсним з моменту його укладення із застосуванням правових наслідків такого визнання Договору недійсним у відповідності до приписів п.2 ч.1 ст. 216 ЦК України (435-15) та вимог п.17 Постанови Пленуму ВС України № 3 (v0003700-78) від 28.04.1978р.

Як вбачається із змісту касаційної скарги, відповідач заперечує правильність судового рішення лише в частині застосування господарським судом ст. 227 ЦК України (435-15) , стверджуючи, що замовчування позивачем факту відсутності ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом призвело до укладання оспорюваного Договору, що тягне визнання його недійсним на підставі ч.2 п.1 ст. 230 ЦК України (435-15) із застосуванням відповідних наслідків.

Однак такі твердження заявника касаційної скарги колегія вважає помилковими, оскільки визнання спірного договору недійсним відбулось на підставі п. 1 ст. 83 ГПК України (1798-12) , якою господарському суду надано право визнавати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору договір лише за умови, коли такий договір суперечить законодавству.

Господарський суд позбавлений можливості реалізувати надане йому п.1 ст. 83 ГПК України (1798-12) право з інших підстав, як то з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України (435-15) , оскільки в цьому випадку діють особливі правила визнання договору недійсним, а саме: наявність позову про визнання договору недійсним саме на підставі ст. 230 ЦК України (435-15) , який відповідачем не заявлявся, та необхідність доведення безпосередньо факту обману.

Слід зазначити, що така правова позиція відповідача була предметом дослідження у господарському суді апеляційної інстанцій, яким встановлено, що відповідачем факт підробки з боку позивача ліцензії на перевезення чи факт укладення з боку відповідача спірного договору під впливом обману не доведено, що виключає визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України (435-15) .

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким апеляційний господарський суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких касаційна інстанція не наділена, в зв'язку з чим доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , судовою колегією до уваги не приймаються.

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та вважає постанову такою, що відповідає чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування якої відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у справі № 3/53(2/329) залишити без змін.