ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2006 р.
№ 1/128-06-3553
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого, Н.О. Волковицької, Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
ОСОБА_3
відповідача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений
належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю " Роллтранс"
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2006
року
у справі
№1/128-06-3553 господарського суду Одеської області
за позовом
Фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Роллтранс"
про
стягнення 37875,00грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа -суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1 -звернулась до господарського суду Одеської області з
позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Роллтранс" про
стягнення 37875грн. заборгованості за оплатою виконаних
позивачем перевезень, посилаючись на порушення відповідачем
договірних зобов'язань та вимог чинного законодавства України,
зокрема, статей 1, 3, 4 Конвенції про договори міжнародного
перевезення вантажів по дорогах, статті 916 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, пунктів 3.2, 3.9 Правил перевезення вантажів
автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом
Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363 ( z0128-98 ) (z0128-98)
.
Відповідач не визнав позовні вимоги з мотивів відсутності
правових підстав для здійснення оплати перевезень за відсутності
письмових договорів з особами, що безпосередньо здійснили
перевезення, та неналежності статусу ТОВ "Роллтранс" як
відповідача за даними зобов'язаннями, в яких воно виступало в
якості експедитора, а не вантажовідправника, діючи згідно статей 1
та 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"
( 1955-15 ) (1955-15)
.
Рішенням господарського суду Одеської області від
03.07.2006р. (суддя Гарник Л.Л.) позов задоволено; з відповідача
на користь позивача стягнуто 38375грн. заборгованості та
496,75грн. судових витрат; судове рішення вмотивовано укладенням
сторонами договорів на здійснення разового перевезення вантажу
автомобільним транспортом шляхом подання разових заявок,
невиконанням відповідачем зобов'язань в порядку, передбаченому
статтею 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
21.09.2006р. (судді: Мирошниченко М.А., Бєляновський В.В.,
Шевченко В.В.) рішення господарського суду залишено без змін з
огляду на його відповідність фактичним обставинам справи, наявним
у ній доказам та приписам чинного законодавства.; наведені
відповідачем у апеляційній скарзі доводи відхилено з мотивів їх
недоведеності та суперечності обставинам справи.
При цьому апеляційний господарський суд керувався Правилами
перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні,
затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363
( z0128-98 ) (z0128-98)
, положеннями статті 207 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, статті 181 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо порядку укладення договорів.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної
інстанції та рішення господарського суду першої інстанції та у
позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме: суд
неправильно застосував статті 909, 929, 932, пункт 2 статті 934
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 1, 8 Закону України
"Про транспортно-експедиторську діяльність" ( 1955-15 ) (1955-15)
та не
застосував до спірних правовідносин Конвенцію про договір
міжнародного дорожнього перевезення вантажів, яка застосовується
на території України, в зв'язку з чим позов задоволено за рахунок
неналежного відповідача.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому відхилив її
доводи, зазначивши про законність рішень судів попередніх
інстанцій.
Відповідач не скористався правом на участь представника в
судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника
позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, відповідач звернувся до позивача з
письмовими заявками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 щодо здійснення перевезення
позивачем вантажів (будівельних матеріалів) з Туреччини, Стамбул
Пендик -термінал, дата відвантаження 11.11.2005р., до Росії
(Самара). Умови заявок передбачали оплату вказаних послуг готівкою
1500 доларів США при завантаженні, 1500 доларів США у Москві, 2250
доларів США після вивантаження вантажу та пред'явлення міжнародних
вантажно-митних декларацій.
Вказані заявки відправлено позивачу факсимільним зв'язком,
вони містять обов'язкові реквізити відповідача (його печатку та
підпис особи).
Також судами встановлено, що відповідач уклав з турецьким
підприємством ONCU TASIMACILIK LTD договір НОМЕР_3. по перевезенню
вантажів, за яким відповідач, як експедитор за даним договором,
прийняв на себе зобов'язання надати замовнику послуги по
організації автомобільного перевезення вантажів за рахунок
замовника з правом притягувати для виконання цих перевезень третю
сторону -перевізника, а замовник -оплатити експедитору
(відповідачу) ці послуги не пізніше 15 календарних днів після дати
одержання вантажу одержувачем, зазначеним у міжнародній
автотранспортній накладній.
Прийнявши заявки відповідача до виконання, позивач уклав
договори на перевезення зазначених у заявках вантажів з ПП
"ОСОБА_1" та приватним підприємцем -фізичною особою ОСОБА_2. З
матеріалів справи, а саме СMR від 11.11.2005р. НОМЕР_4 та НОМЕР_5
вбачається здійснення вказаними особами перевезення вантажу та
прийняття вантажу вантажоотримувачем ТОВ "Фортуна" 23.11.2005р.
Оскільки відповідач не виконав свій обов'язок щодо здійснення
оплати наданих перевезень, позивач направив йому письмову
претензію, отриману згідно повідомлення про вручення 13.03.2006р.,
яку, натомість не задоволено відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов
висновку, що позивач та відповідач є сторонами договорів
перевезення вантажу автомобільним транспортом, в яких позивач
виступає перевізником, а відповідач -відправником вантажу, що
позивач виконав свої зобов'язання, здійснивши перевезення належним
чином, та застосував статті 530, 909, 916 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
та статтю 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, що покладають на відправника виконати зобов'язання з
сплати встановленої оплати за перевезення вантажу у порядку та
спосіб, визначений договором та законодавством.
Переглядаючи повторно справу відповідно до положень статті
101 господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
апеляційної інстанції перевірив доводи, викладені відповідачем у
апеляційній скарзі, та встановив, що, відповідно до положень
Конвенції про договори міжнародного перевезення вантажів по
дорогах, статті 207 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
договори-заявки від 10.11.2005р. та від 11.11.2005р. є укладеним
позивачем та відповідачем належним чином та породжують взаємні
права та обов'язки сторін; позивач належно здійснив замовлене йому
перевезення; умовами договору НОМЕР_3. відповідачу надано
повноваження виступати як замовнику послуг з міжнародного
перевезення вантажів, які він реалізував шляхом направлення
договорів-заявок, та зобов'язаний оплатити здійснене перевезення в
повному обсязі, як його замовник.
Однак судова колегія вважає рішення судів попередніх
інстанції передчасними та такими, що не грунтуються на повному,
об'єктивному та всебічному дослідження всіх істотних обставин
справи з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник в зв'язку зі
змістом зобов'язань позивача та відповідача за договорами-заявками
від 10.11.2005р. та від 11.11.2005р.; відповідно до судових рішень
правову природу вказаних договорів визначено як договори
перевезень у яких відповідач виступає замовником перевезень, а
позивач -перевізником.
Загальні умови виконання зобов'язань визначені нормами
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно
до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Згідно із пунктом першим статті 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
Правовідносини сторін за договором перевезення регулюються
главою 64 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, главою 33
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, Правилами перевезення
вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом
Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363 ( z0128-98 ) (z0128-98)
,
правовідносини за договором міжнародного перевезення - Конвенцією
про договори міжнародного перевезення вантажів по дорогах, а
правовідносини сторін щодо здійснення транспортно-експедиторської
діяльності - також Законом України "Про транспортно-експедиторську
діяльність" ( 1955-15 ) (1955-15)
.
Згідно частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором перевезення вантажу одна сторона
(перевізник) зобов'язується доставити довірений їх другою стороною
(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі,
яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник
зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Перевізником вважається будь-яка фізична чи юридична особа,
що надає послуги з перевезення пасажирів чи вантажу автомобільним
транспортом загального користування.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести
обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та
заперечень належними та допустимими у справі доказами.
Зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду
апеляційної інстанції повинен включати докази, на підставі яких
прийнято рішення, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє
ті чи інші докази.
Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало
з'ясувати правову природу відносин, що склались між сторонами,
зміст їх взаємних зобов'язань, та на підставі належних та
допустимих у даній справі доказів визначити порядок та спосіб їх
виконання кожною з сторін.
Натомість, дійшовши висновку про належне виконання позивачем
замовленого відповідачем перевезення, суди не навели належних та
допустимих доказів у підтвердження такого виконання, не надали
правової оцінки відомостям про перевізника вантажу, за яким
здійснюється стягнення, у транспортній накладній, та не з'ясували,
яким чином (крім номеру автомашини та її маршруту) є пов'язані між
собою договори-заявки та міжнародні транспортні накладні, з огляду
на які обставини вбачається, що відповідач є замовником саме цього
перевезення, а перевезення здійснюється саме для клієнта
відповідача за договором на транспортно-експедиторське
обслуговування, не визначили, яким чином статус позивача за
договорами-заявками відповідає статусу перевізника згідно
наведених вище актів чинного законодавства.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині направлення
договору-заявки від імені відповідача не уповноваженою особою,
апеляційний господарський суд посилався на встановлені належними
та допустимими доказами обставини справи щодо наявності на бланку
позивача його печатки та відповідальність керівника підприємства
за користування печаткою. Натомість судом не застосовано статтю 92
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, що визначає цивільну
дієздатність юридичної особи та не перевірено підставність набуття
відповідачем цивільних зобов'язань за спірними заявками.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з
вище зазначених підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені
статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постанова апеляційної інстанції та рішення
господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід
врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог
чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Роллтранс" задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.09.2006 року у справі № 1/128-06-3553 господарського суду
Одеської області та рішення господарського суду Одеської області
від 03.07.2006р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач