21/56 Про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором щодо надання послуг - Текст документа

30.12.2005 року Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БIТ" заборгованості з урахуванням індексу інфляції у загальній сумі 245957,50грн., що утворилася внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених договором від НОМЕР_1 про надання послуг.

Позов мотивований приписами статей 526, 530 Цивільного кодексу України (435-15) .

10.02.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю "БIТ" звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою до СПД - фізичної особи ОСОБА_1, в якій просить визнати недійсними: договір від НОМЕР_1 про надання послуг та акт від 24.12.2002, з тих підстав, що вони укладені особою, яка не мала на це відповідних повноважень.

Позов мотивований приписами статті 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , частини 2 статті 16, частини 1 статті 20, статті 216 Цивільного кодексу України (435-15) та посиланням на п. 9 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

СПД-фізична особа ОСОБА_1у відзиві на зустрічну позовну заяву просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на статтю 63 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) та на те, що відбулося наступне схвалення угоди особою, яку представляють, що робить цю угоду дійсною. Таким схваленням підприємець вважає здійснені товариством дії щодо реалізації угоди.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.03.2006 (суддя Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 (судді: Зеленін В.О. -головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) -у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги задоволені частково.

В частині визнання недійсним акта від 24.12.2002 до договору від НОМЕР_1 - провадження у справі припинено на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) з огляду на те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки згідно зі статею 12 цього Кодексу господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсним актів з підстав, зазначених у законодавстві. Складений між сторонами акт про виконання зобов'язань не є актом у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Задовольняючи зустрічний позов в частині визнання недійсним договору від НОМЕР_1 про надання послуг суди виходили із приписів статей 29, 48, 59 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , положень Статуту товариства та із відсутності у матеріалах справи виданої на ім'я гром. ОСОБА_3 довіреності на право укладення договору та підписання акта.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, СПД-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає про:

- не дослідження судом тієї обставини, що вподальшому відбулося схвалення угоди, про що свідчать повідомлення відповідача про самостійне отримання ним інформації у Центрі сертифікатних аукціонів з метою подання заявки на участь в аукціоні на придбання об'єкту, який був запропонований позивачем;

- про ненадання судом оцінки тому факту, що від імені товариства договір від НОМЕР_1 та акт приймання виконаних послуг від 24.12.2002 були підписані особою, яка є одним з основних учасників ТОВ "БIТ" і була призначена на посаду директора з 24.04.2003 року.

Підприємець вважає, що саме з цього часу товариство мало можливість заперечити проти підписаних нібито без належних повноважень документів, однак до теперішнього часу цього не зробило.

Крім того, скаржник посилається на порушення судами приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та статті 63 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "БIТ" просить залишити рішення та постанову у справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Вважає, що обставини, на які посилається скаржник у касаційній скарзі повно та всебічно досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, останніми винесені законні та обгрунтовані рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке:

В силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти такі докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Переглянуті судові акти цим вимогам повністю не відповідають з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що між сторонами у справі укладений договір від НОМЕР_1, за умовами якого виконавець (приватний підприємець) надає замовнику (ТОВ "БIТ") консультаційно-інформаційні, юридичні та маркетингові послуги з питань придбання (оренди) виробничих приміщень площею до 5000кв.м., розташованих на території 4-5га, вартістю не більше 1000000,00грн., а відповідач зобов'язаний оплатити надані позивачем послуги на умовах, визначених даним договором.

Договір від імені товариства підписаний директором ОСОБА_3, підпис якого скріплений печаткою товариства.

Пунктом 3.4 договору про надання послуг передбачено, що у разі згоди замовника придбати (взяти в оренду) будь-який об'єкт, складається двосторонній акт про виконання зобов'язання за договором із вказівкою об'єкта, який цікавить замовника. В акті зазначається остаточна вартість послуг виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2002 сторонами складено акт до договору від 06.05.2002, котрим замовник підтвердив готовність придбання об'єкта, запропонованого виконавцем в процесі виконання своїх зобов'язань, а саме: незавершене будівництво виробничого корпусу №114, площею 3900 кв.м. розташоване за адресою АДРЕСА_1, початкова вартість продажу на аукціоні 700000,00 грн. Цим актом сторони підтвердили вартість наданих виконавцем послуг у розмірі 185000,00грн., які замовник зобов'язався сплатити не пізніше 10.01.2003 року у разі неподання заявки на участь в аукціоні та відмови замовника від придбання об'єкта.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми заборгованості за надані послуги, дійшли висновку про те, що наявний в матеріалах справи акт є неналежним доказом, оскільки підписаний особою, яка не мала повноважень в цей період підписувати від імені товариства документи.

Такий висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає зробленим передчасно, оскільки судами під час розгляду справи не було з'ясовано яку посаду займав на час укладення договору та складання акта від 24.12.2002 гром. ОСОБА_3, не досліджені повноваження останнього як одного із учасників ТОВ "БIТ", а також не надано належної оцінки твердженням позивача про наступне схвалення угоди, яке відбулося у вигляді самостійного отримання ТОВ "БIТ" додаткової інформації про об'єкт, котрий зазначений в акті від 24.12.2002 і що свідчить про фактичне виконання підприємцем умов договору про надання послуг.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Такими наслідками є відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою і у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Господарськими судами не враховано, що згідно зі статею 4 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) (чинній на момент укладення спірної угоди) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал із змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що матеріалами справи підтверджено наявність порушення вимог статті 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки в постанові апеляційної інстанції та рішенні місцевого суду не наведені мотиви, за якими суди відхилили доводи позивача.

Згідно зі статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

Зазначені порушення норм процесуального права та неповнота встановлення обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Беручи до уваги викладене та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду, передбачених частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відсутність якої унеможливлює правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 у справі №21/56 -скасувати.