Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

Дерепи В.I.

Грека Б.М.

суддів :

Стратієнко Л.В.

за участю повноважних представників :

позивача

Онищенка I.П.

відповідачів

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення від 20 грудня 2005 року господарського суду Львівської області та постанову від 11 травня 2006 року Львівського апеляційного господарського суду у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ "Львівський завод автонавантажувач"

третя особа

ВАТ з газопостачання та газифікації "Львівгаз"

про стягнення 12099,32 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року (суддя Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ДК "Газ України НАК "Нафтогаз України" просить вказані судові рішення скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.525 ЦК України (435-15) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2001 року між ДК "Торговий дім "Газ України", правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Львівгаз" та ВАТ "Львівський завод автонавантажувачів" був укладений договір про розрахунки за спожитий природний газ №10/16-1358Р.

Умовами укладеного договору передбачено, що природний газ є власністю позивача, який відповідач зобов'язаний був оплатити на умовах вказаного договору.

Згідно п.п.2-4 договору, відповідач прийняв газ з ресурсу березня 1999 року в обсязі 33 114 куб. м на загальну суму 8 013, 59 грн.

Відповідно до п.5 договору, оплата за природний газ повинна проводитьсь на протязі 15 днів з моменту підписання договору.

Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання по договору не виконав, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних та 3% річних.

На підставі ст.33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши в сукупності всі надані докази, правильно визнали недоведеним належним чином факт поставки позивачем природного газу в березні 1999 року і отримання його відповідачем.

Як правильно встановлено судами, укладений сторонами договір №10/16-1358Р від 29.01.2001 року та акт прийому-передачі від 31.01.2001 року були підписані від імені відповідача головою правління Клапчуком Я.М., який на час підписання вказаних документів не працював на ВАТ "Львівський завод автонавантажувачів", що підтверджується наказом ВАТ "Львівський завод автонавантажувачів" від 05.09.2000 року. Тобто, вказані документи були підписані не уповноваженою на те особою.

З матеріалів справи вбачається, що в акті прийому-передачі газу від 31.01.2001 року було зазначено, що природний газ переданий у відповідності з договором №10/16-1358Р. Поставка газу відбувалась у березні 1999 році, а акт прийому-передачі газу складений в січні 2001 року, тоді як акт про вчинення дії повинен складатись одночасно з вчиненням такої дії.

Крім того, розрахунки за поставлений у 1999 році газ здійснювались на підставі договору 2001 року.

Відповідно до ст.32 ГПК України (1798-12) , доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приймаючи рішення, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані позивачем в підтвердження факту передачі природного газу відповідачеві та обгрунтовано відмовив в позові.

Суди повно і всебічно з'ясували та перевірили всі обставини справи, дали належну правову оцінку всім доказам та прийняли законні судові рішення, які необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" -без задоволення.