Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. -головуючого

Костенко Т.Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

закритого акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "Едем", м. Київ

на рішення

господарського суду Харківської області

від 17.08.2006р.

у справі

господарського суду Харківської області

за позовом

закритого акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "Едем", м. Київ

до

акціонерного товариства закритого типу "Страхова компанія "ВЕЛТА", м. Харків

про

стягнення 5533, 50 грн.

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Лапко Д.В. -дов. від 23.08.2006р. №07/06

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "Едем" звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Страхова компанія "ВЕЛТА" про стягнення заборгованості в сумі 5533,50 грн., обгрунтовуючи свої позовні вимоги не виконанням останнім зобов'язань за договором облігаторного страхування обов'язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2006р. з даної справи в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ЗАТ "Українська акціонерна страхова компанія "Едем" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить його скасувати та винести нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

У відзиві АТЗТ СК "ВЕЛТА" проти доводів викладених у касаційній скарзі заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2004 р. сторони уклали договір облігаторного страхування № 002410 обов'язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України (надалі - договір перестрахування), за яким позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв частину відповідальності по переданим позивачем ризикам.

26.10.2004 р. між позивачем та ЗАТ "Русин" був укладений договір №5290229 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів і виданий страховий поліс № Б/5290232. Предметом зазначеного договору є страхування цивільної відповідальності ЗАТ "Русин" (страхувальника) як власника транспортних засобів, зокрема автомобіля марки ЗАЗ д.н.512-63КА, за заподіяння внаслідок ДТП шкоди майну, життю та здоров'ю третіх осіб. Цей договір включений сторонами до Бордеро-премії №5 і підпадає під дію вищевказаного договору перестрахування.

19.06.2005 р. внаслідок ДТП, яке сталося за участю застрахованого автомобіля ЗАТ "Русин" - ЗАЗ д.н. 512-63 КА під керуванням громадянина Вознюк Ю.П., з вини останнього заподіяно шкоду автомобілю АUDI 100 д.н. 030-50КН, власником якого є Стельникович С.А., та спричинено тілесні ушкодження пасажирці застрахованого автомобіля, Постоюк В.О.

Розмір страхового відшкодування Стельниковичу С.А. в сумі 24990,95 грн. та шкоду заподіяну здоров'ю пасажирці Постоюк В.О. в сумі 1785,00 грн. виплачена позивачем в повному обсязі.

Згідно додатку №1 до договору перестрахування частка відповідальності відповідача складає 20% від страхової суми, що становить 4998,00 грн., відмова у сплаті яких відповідача і послужила причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Відмовляючи в позові, суд 1-ї інстанції виходив з того, що:

- ЗАТ "Русин" не переоформило страховий поліс на громадянина Вознюка Ю.П., який керував застрахованим автомобілем на підставі укладеного з останнім договору оренди цього автомобіля;

- Вознюк Ю.П. не перебував у службовій поїздці, а використовував застрахований автомобіль у власних цілях, що витікає із змісту подорожнього листа службового легкового автомобіля серії 03-СП № 379101 від 17.06.05 р. та наданих сторонами документів.

З огляду на це місцевий господарський суд дійшов висновку, що дія договору № 5290229 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів від 26.10.2004 р. та полісу № Б/5290232 від 26.10.04 р. на Вознюка Ю.П. не розповсюджується, так як його цивільно-правова відповідальність не була застрахована позивачем.

Однак з такими висновками місцевого господарського суду колегія не погоджується та вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, відносини сторін з даної справи врегульовані Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) ; Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) ; Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1175 від 28.09.96 р. (1175-96-п) ; нормами Цивільного кодексу України (435-15) та умовами договору облігаторного перестрахування.

Відповідно до п. 2.1.1 договору перестрахування, цей договір покриває усі поліси страхування, укладені позивачем по ризикам, вказаним в додатку №1, у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.96 р. № 1175 (1175-96-п) з наступними змінами.

Згідно п. 15 Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1175 від 28.09.96 р. (1175-96-п) , у разі укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів страхувальником - юридичною особою дія договору поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом на законних підставах.

За матеріалами справи такими підставами керування гр. Вознюком Ю.П. застрахованим автомобілем ЗАТ "Русин" - ЗАЗ д.н.512-63 КА є - наказ № 17-0 виданий ЗАТ "Русин", яким дозволено Вознюку Ю.П. користуватися автомобілем ЗАЗ 110247 д.н. 512-63 КА; - договір оренди транспортного засобу № 25 від 16.06.05р., за яким ЗАТ "Русин" передало Вознюку Ю.П. автомобіль ЗАЗ 110247 д.н. 512-63 КА та - подорожній лист службового легкового автомобіля серії 03-СП № 379101 від 17.06.05 р. на цей автомобіль.

Незаконність зазначених підстав керування гр. Вознюк Ю.П. застрахованим автомобілем ЗАТ "Русин" - ЗАЗ д.н.512-63 КА у встановленому законом порядку не доведена, до адміністративної чи кримінальної відповідальності за незаконне керування зазначеним автомобілем Вознюк Ю.П. не притягувався.

Однак господарський суд 1-ї інстанції зазначене до уваги не взяв, а натомість, пославшись на Iнструкцію про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 74 від 17.02.98 р. (z0149-98) , вдався до аналізу подорожнього листа та дійшов висновку про відсутність службових відносин гр. Вознюк Ю.П. та ЗАТ "Русин" і, як наслідок, про безпідставність посилань позивача на п. 15 Положення, з чим колегія не погоджується, оскільки вказана Iнструкція не врегульовує спірні відносини сторін з даної справи, а тому застосуванню при вирішення даного спору не підлягає.

Поза увагою суду 1-ї інстанції залишився і сам договір облігаторного перестрахування №002410, на підставі якого виникли відносини сторін з даної справи, умовам якого та діям відповідача на відповідність цим умовам місцевий господарський суд правової оцінки не надав.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні даного спору в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) не досліджено в повному обсязі матеріали і обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору, та неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2006р. у справі №05/134-06 скасувати.

Справу направити до господарського суду Харківської області на новий розгляд.