Вищий господарський суд України у складі суддів:

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів:

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.

за участю представників:

позивача

відповідача

В. Головатий, О.Зозуля

розглянув касаційну скаргу

Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву "Украгропромбуд"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 39/203

за позовом

Орендного підприємства "Малинський спецкар'єр"

до

Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву "Украгропромбуд"

про

визнання недійсним змін та доповнень до статуту

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 07.07.2006 (суддя О.Гумега) на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України (1798-12) вжито заходів по забезпеченню позову щодо відчуження відповідачем майнових активів, нерухомого та рухомого майна, корпоративних і майнових прав, цінних паперів, які обліковуються на балансі корпорації "Украгропромбуд".

Ухвала суду мотивована тими обставинами, що статус відповідача, який вважає себе правонаступником майна підприємств Республіканського об'єднання "Украгробуд" судовим рішенням не підтверджений.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 (судді: В.Корсак, Н.Коршун, П.Авдеєв) ухвала господарського суду по цій справі залишена без зміни, оскільки невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Корпорація "Украгропромбуд" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 та ухвалу суду по цій справі, так як ухвала по забезпеченню позову не є адекватною предмету спору.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи сторін та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Корпорація "Украгропромбуд" згідно п.1.1 статуту створена на добровільних засадах за рішенням установчої конференції за рахунок вступних пайових внесків учасників, а також внесків іншими цінностями, що мають вартісну оцінку.

Корпорація несе відповідальність по всім зобов'язанням усім майном, власником якого вона є.

Зміни та доповнення до статуту корпорації затверджені Радою корпорації 29.03.93.

Позивачем наявність своїх активів у майні корпорації, які дорівнюють всьому майну корпорації, яке заборонено відчужувати не доведено, а отже судами неправильно застосована ч.1 ст. 33 ГПК України (1798-12) .

Касаційна інстанція констатує, що вибір способу забезпечення позову залежить від характеру позовної вимоги. Заборону вчиняти певні дії слід застосовувати у негаторному позову, який пов'язаний із визнанням права власності чи індикаційному пов"язаному з витребуванням майна з чужого незаконного володіння.

Згідно практики Верховного Суду України, ухвала судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.11.2001 не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами.

Необхідність забезпечення нематеріального позову забороною вчиняти певні дії, тобто застосовувати заходи матеріального впливу позивачем не доведено, не визначена адекватність забезпечення позову згідно з предметом позову, не ідентифіковане індивідуальне майно, яке забороняється відчужувати. Відчуження корпорацією певних основних засобів не є підставою для заборони відчуження всіх інших активів корпорації.

При таких обставинах касаційна інстанція приходить до висновку, що при розгляді справи не врахована судова практика Верховного Суду України, вимоги роз'яснення Вищого господарського суду України від 23.08.94 № 02-5/611 (v_611800-94) "Про деякі питання практики заходів до забезпечення позову" в частині порушення саме немайнових інтересів юридичної особи виходячи із предмету позову.

Норми матеріального або процесуального права вважаються порушеннями або неправильно застосованими, якщо суд допустив процесуальні порушення, неправильно витлумачив ст. ст. 66, 77 ГПК України (1798-12) , недостовірно встановив наявність умов застосування до спірних правовідносин конкретного заходу по забезпеченню позову.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-10, 111-11,- ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України.

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу задовольнити.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 у справі № 39/203 та ухвалу суду по цій справі від 07.07.2006 скасувати.

3.У задоволенні вимог по вжиттю заходів щодо забезпечення позову відмовити.