35/246 Про стягнення заборгованості за договором складського зберігання - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006 (суддя Л.Широбокова) в позові про стягнення заборгованості за зберігання, сушіння, очистку та відвантаження зерна кукурудзи відмовлено з огляду на приписи ст. 937 ЦК України (435-15) , ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) , з врахуванням наступних обставин.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2005 у справі № 39/253 договір № 27-К/3Б/2004 від 04.11.2004 визнано неукладеним в частині спірного зерна.

За приписами ст. 35 ГПК України (1798-12) факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Договір складського зберігання повинен був укладатися відповідно до форми, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.2003 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" (510-2003-п) .

В будь-якому випадку сторони повинні були погодити істотні умови договору, як того вимагає ст. 180 ГК України (436-15) , ст. 638 ЦК України (435-15) .

Складські квитанції видані позивачем не відповідають вищевказаним вимогам, оскільки не містять всіх істотних умов договору, не підписані повноважними представниками сторін, відсутні печатки сторін та не можуть бути визнані як письмовий договір який свідчить про складське зберігання зерна.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 (судді: Л.Лотоцька, Р.Бахмат, О.Євстигнеєва) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, з наступних підстав.

Визначення договору складського зберігання передбачено ст. 957 ЦК України (435-15) згідно якої за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання має укладатися в письмовій формі. Вона вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад засвідчено одним з таких складських документів: складською квитанцією, простим складським свідоцтвом, подвійним складським свідоцтвом.

За загальним правилом недодержання простої письмової форми правочину, що вимагається законом, не спричиняє недійсності правочину.

Письмова форма договору вважається дотриманою, оскільки зерно було прийнято відповідачем, що посвідчено складськими документами, а саме складськими квитанціями.

Відповідач з апеляційною постановою у справі не погодився, просить в касаційній скарзі зазначену постанову скасувати з підстав порушення господарським судом апеляційної інстанції вимог процесуального права та через неправильне застосування норм матеріального права, натомість рішення господарського суду першої інстанції вважає законним і просить залишити його без змін.

Касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення клопотання щодо зупинення виконання рішення суду, оскільки агрофірмою "Маяк"не наведено достатнє обгрунтування для застосування ст. 121-1 ГПК України (1798-12) , зупинення виконання є правом суду, яке застосовується в залежності від конкретних обставин справи.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція на підставі вже встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридично оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами фактично виникли зобовязальні відносини, пов'язані з наданням послуг по зберіганню зерна, хоча відповідний договір оформлений письмово не був.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків встановлені ст. 11 Цивільного кодексу України (435-15) , за змістом якої вони виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, апеляційним судом встановлено, що між сторонами виникли відносини зобов'язального характеру, що вбачається з встановлених обставин прийняття відповідачем зерна на зберігання про що видано відповідні квитанції.

За загальним правилом, визначеним ст. 208 ЦК України (435-15) правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Між тим, за приписами ст. 218 ЦК України (435-15) , недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

З наведеного вбачається, що сторони не позбавлені права на підтвердження факту наявності зобов'язальних правовідносин посилатись на інші докази.

Таким чином, дослідивши та оцінивши у сукупності зібрані у справ письмові докази, суд апеляційної інстанції, з дотримання вимог ст.ст. 32 - 34, 43 ГПК України (1798-12) та враховуючи положення вищенаведених норм матеріального права, дійшов обрунтованого висновку щодо виникнення між сторонами зобовязань зі збереження майна.

Відповідно до ст.ст. 526 ЦК України (435-15) , зобов'язання повинні виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до вказівок, зокрема, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання за загальним правилом не допускається.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно визнав заявлені позовні вимоги обрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання скаржника на преюдиційність рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2005 у справі № 39/253 не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним рішенням спростовуються факт виникнення правовідносин за договором № 27-К/3Б/2004 від 04.11.2004, який не є предметом дослідження в цій справі, позаяк підстави позову є іншими.

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, доводи про достовірність чи недостовірність доказів, зокрема, складських квитанцій, підстави прийняття чи їх відхилення судом при вирішенні спору не аналізуються касаційною інстанцією як так, що знаходяться поза межами її повноважень.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 , 111-11 ГПК України (1798-12) ,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 у справі № 35/246 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.