ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2006 р.
№ 30-14/358-05-11858
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
Затоківської селищної ради (далі Рада)
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду
від
12.09.06
у справі
№ 30-14/358-05-11858
господарського суду
Одеської області
за позовом
Ради
до
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи
ОСОБА_1(далі Підприємець),
треті особи:
Державне управління екології та природних ресурсів в Одеській
області (далі Управління екології), Управління містобудування та
архітектури Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської
ради (далі Управління містобудування), Білгород-Дністровське
міжміське бюро технічної інвентаризації (далі Бюро
інвентаризації),
про
розірвання договору оренди земельної ділянки
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
Эфіменко К.С. (за дов. № 4579 від 27.10.06);
- відповідача:
не з'явилися;
- третіх осіб:
не з'явилися.
Ухвалою від 23.10.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Ходаківська I.П., касаційна скарга Ради була прийнята до
провадження та призначена до розгляду. Вказана ухвала суду була
направлена учасникам судового процесу в установленому порядку,
документів які б свідчили про її неотримання до Вищого
господарського суду України не надходило.
06.11.06 від Підприємця надійшла заява б/н від 04.11.06 про
відвід колегії суддів у складі: головуючого - Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В., Шаргала В.I. у справі господарського суду
Одеської області № 30-14/358-05-11858.
Ухвалою від 07.11.06 заступника Голови Вищого господарського
суду України у задоволенні заяви Підприємця про відвід колегії
суддів у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В.,
Шаргала В.I. у справі господарського суду Одеської області №
30-14/358-05-11858 відмовлено з посиланням на ту обставину, що
вказана заява про відвід не містить підстав, передбачених ст. 20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вказані ухвали були направлені учасникам судового процесу в
установленому порядку, документів які б свідчили про їх
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
Про вказані обставини представника Підприємця було
повідомлено у судовому засіданні 09.11.06.
За згодою представника Підприємця, відповідно до ч. 2 ст. 85
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 09.11.06 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 10.05.06 господарського суду Одеської області
(колегія суддів у складі: головуючого -Рога Н.В., суддів -Горячук
Н.О.,
Бакланова Н.В.) позовну заяву Ради задоволено.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 19.01.01,
укладений між Радою та Підприємцем.
З Підприємця на користь державного бюджету стягнуто 85,00
грн. витрат по сплаті державного мита, а на користь державного
підприємства "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Підприємцем
допущено порушення умов договору оренди, зокрема, щодо
каналізування бази відпочинку "Бриз", та норм земельного,
екологічного та природоохоронного законодавства.
Постановою від 12.09.06 Одеського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого -Михайлова М.В.,
суддів -
Тофана В.М., Журавльова О.О.) апеляційну скаргу Підприємця
задоволено, рішення від 10.05.06 господарського суду Одеської
області скасовано, а в задоволення позовних вимог Ради відмовлено.
При винесенні постанови суд апеляційної інстанції за
результатами оцінки доказів, наявних в матеріалі справи, дійшов до
висновку про відсутність порушення умов договору оренди
Підприємцем, а отже і про помилковість висновків суду першої
інстанції про розірвання такого договору.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Рада
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить постанову від 12.09.06 Одеського
апеляційного господарського суду скасувати, та залишити в силі
рішення від 10.05.06 господарського суду Одеської області у даній
справі. При цьому, скаржник вважає, що при вирішенні спору по суті
судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено
обставини, що мають значення для справи та підставно, відповідно
до вимог чинного законодавства винесено рішення, водночас судом
апеляційної інстанції, на думку скаржника, оскаржену постанову
було винесено за умови неповного дослідження обставин справи, а
отже з помилковим застосуванням правових норм.
Так, свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженої постанови апеляційним судом було порушено норми
матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 25, 32
Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, ст. 96 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, ст.ст. 104, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не
було враховано, що Підприємцем не виконані умови договору, що є
підставою для його розірвання відповідно до п.п. 8.3.6 п. 8 цього
договору та діючого законодавства України.
Щодо порушення умов договору, скаржник вказує, що Підприємцем
не було дотримано п.п. 2.2, п.п. 7.1.2 договору оренди від
19.01.01 щодо зведення будівель та споруд тільки за згодою
орендодавця, шляхом узгодження проектно-планувальної документації.
Крім того, Рада звертає увагу, що Підприємцем не було додержано
екологічної безпеки землекористування та збереження державних
стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил
забудови населених пунктів, режиму використання водоохоронних зон,
прибрежних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо
охороняються, що є порушенням п.п 6.2.2, п.п. 6.2.3 договору
оренди від 19.01.01. Також, скаржник зазначає, що орендар в
порушення п.п. 7.2.7 п. 7.2 договору оренди не утримував у
належному стані примикаючі території, порушив права інших
землекористувачів та не додержувався правил добросусідства.
На день розгляду справи по суті письмові відзиви на касаційну
скаргу від Підприємця, Управління екології, Управління
містобудування та Бюро інвентаризації до Вищого господарського
суду України не надійшли.
У судовому засіданні 09.11.06 представник Підприємця щодо
доводів скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у
зв'язку з чим просив оскаржену постанову залишити без змін, а
касаційну скаргу Ради без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Підприємця,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 19.01.01 між Радою (Орендодавець) та
Підприємцем (Орендар), на підставі рішення Ради від НОМЕР_1було
укладено договір оренди земельної ділянки (далі Договір), згідно
якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у довгострокове
користування на умовах оренди строком на 10 років земельну ділянку
площею 2,622 га, розташовану у Лиманському курортному районі
смт.Затока м.Білгород-Дністровського Одеської області, для
експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Бриз".
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 2.2
Договору Орендарю надається право зводити будівлі та споруди,
проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного
користування нею за обраним видом користування при наявності
узгодженої проектно-планувальної документації згідно з вимогами
чинного законодавства України.
Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що в п.
6.2 Договору сторони визначили, що Орендодавець має право вимагати
від Орендаря додержання екологічної безпеки землекористування та
збереження державних стандартів, норм і правил, проектних рішень,
місцевих правил забудови населених пунктів, додержання режиму
використання водоохоронних зон, прибережних смуг, зон санітарної
охорони територій, які особливо охороняються.
Крім того встановлено, що умовами розділу 7 Договору сторони
погодили, що Орендар зобов'язаний додержуватись вимог чинного
земельного, екологічного, природоохоронного законодавства,
державних і місцевих стандартів, норм і правил, проектних рішень
щодо використання землі, не допускати погіршення екологічної
обстановки та території в результаті своєї господарської
діяльності (п. 7.2.2), виконати вимоги щодо каналізування та
водопостачання бази відпочинку до першого січня 2002 року (п.
7.2.6), привести базу відпочинку у стан відповідно до
протипожежних, санітарно-епідеміологічних та природоохоронних
вимог (п. 7.2.9).
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 7.1.2
Договору Орендар має право зводити у встановленому законодавством
порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі,
споруди та закладати, а також багаторічні насадження лише за
згодою орендодавця.
При вирішенні спору судовими інстанціями встановлено, що
згідно
п.п. 8.3.6 Договору невиконання вимог щодо каналізування,
водопостачання та благоустрою як орендованої земельної ділянки так
і прилеглої території, а також зобов'язань, передбачених розділом
7.2 Договору є підставою для припинення договору, а згідно п.п.
6.2.7. та п. 8.4 Договору він може бути достроково розірваний за
рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків,
передбачених цим Договором.
Під час розгляду справи по суті попередніми судовими
інстанціями на підставі пояснень Управління екології встановлено,
що Підприємець не має можливості підключитися до центральної
каналізації.
Водночас, судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що за час оренди спірної земельної ділянки Підприємцем було
збудовано артезіанську свердловину, водонапірну башту, а система
внутрішнього каналізування вже існувала на базі відпочинку на
момент її оренди Підприємцем.
На підставі доказів, наданих сторонами у справі, судами
першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на землях
загального користування, прилеглих до оздоровчих закладів
"Одессаглавснаб" та "Бріз" знаходяться бетонні блоки та
організовано стихійне звалище сухих дерев та чагарників.
Враховуючи, що як встановлено попередніми судовими
інстанціями, умовами Договору відповідальність за благоустрій
прилеглої до орендованої ділянки території була покладена на
Підприємця, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції що даний
факт не є таким, що порушує умови договору.
Так, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що земельні відносини щодо володіння, користування і
розпорядження землею регулюються Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Земельним Кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а також
прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Главою 15 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
(далі
Кодекс) визначено два види користування землею -право постійного
користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Статтею 125 Кодексу визначено підстави виникнення права
користування земельної ділянки, а саме -одержання її користувачем
документа, що посвідчує право постійного користування земельною
ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди
земельної ділянки, а саме -укладення договору оренди і його
державна реєстрація.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок
юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду
визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
(далі
Закон).
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що згідно умов Договору, ст. 32 Закону договір оренди земельної
ділянки може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі
невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених договором та
ст.ст. 24 та 25 зазначеного Закону, а також на підставах,
визначених Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
та іншими
законами України.
Згідно ст. 25 Закону орендар земельної ділянки має право:
самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору
оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в
установленому законодавством порядку жилі, виробничі,
культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати
багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати
в установленому законодавством порядку за письмовою згодою
орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних
систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до
використання земельної ділянки в строки, встановлені договором
оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;
виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в
обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та
іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного
та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після
державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної
або комунальної власності надати копію договору відповідному
органу державної податкової служби.
Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
землекористувачі зобов'язані додержувати вимог законодавства про
охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних
ділянок та землекористувачів, дотримувати правил добросусідства.
За загальними умовами для розірвання договору достатньо
порушення однієї будь-якої його умови або невиконання стороною
одного будь-якого прийнятого на себе зобов'язання.
Як вбачається з правового аналізу матеріалів справи,
Підприємцем було допущено порушення умов Договору оренди та норм
природоохоронного законодавства, а отже суд першої інстанції
прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для
розірвання спірного Договору, оскільки такий висновок місцевого
суду відповідає вимогам земельного законодавства, яке регулює
оренду землі, та передбаченому п. "г" ст. 5 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
принципу земельного законодавства щодо
забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що судом апеляційної інстанції при винесенні
постанови було неповно застосовано законодавство, що має
застосовуватися до спірних правовідносин, в той час, як у даному
випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що апеляційним судом винесено постанову з
помилковим застосуванням норм чинного законодавства, в той час як
судом першої інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини,
що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та
винесено рішення з дотриманням норм матеріального та
процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Затоківської селищної ради задовольнити.
Постанову від 12.09.06 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 30-14/358-05-11858 господарського суду Одеської
області скасувати, а рішення від 10.05.06 господарського суду
Одеської області у даній справі залишити в силі.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
I.Ходаківська