ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2006 р.
№ 6/868
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.I. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні у м. Києві
за участю представника
відповідача -Сарасеки Ю.В.
касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Західенерго"
на постанову
від 22.08.2006
Київського апеляційного
господарського суду
у справі
№ 6/868
господарського суду
міста Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Західенерго"
до
Державного підприємства "Енергоринок"
про
визнання договору частково недійсним
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час
і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2005 року відкрите акціонерне товариство
"Західенерго" звернулося з позовом до державного підприємства
"Енергоринок" про визнання недійсним абзацу 2 пункту 5.5.4
договору № 62/01-ЭР від 17.08.1999.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2006 у
справі № 6/868 у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з
пропуском строку позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.08.2006 вищезазначене судове рішення змінено в мотивувальній
частині та відмовлено ВАТ "Західенерго" в задоволенні позову з
посиланням на відповідність абзацу 2 пункту 5.5.4 договору №
62/01-ЕР від 17.08.1999 вимогам законодавства.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду від 22.08.2006, рішення суду першої інстанції
від 15.02.2006 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті
постанови порушено норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 256,
261, 263, 267, 526, 625, 655 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 6
Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 12
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, ст.ст. 34, 36 Закону України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову
апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу
позивача -без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
відповідача, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено апеляційним судом, і це відповідає наявним
матеріалам справи, 17.08.1999 між Державною акціонерною
енергогенеруючою компанією "Західенерго", правонаступником якої є
позивач, та Національною енергетичною компанією "Укренерго",
правонаступником якої є відповідач, був укладений договір
купівлі-продажу електроенергії № 62/01-ЭР, згідно умов якого
позивач зобов'язався продавати, а відповідач купувати електричну
енергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього
договору. Оспорюваним пунктом договору передбачено зобов'язання
відповідача здійснювати оплату позивачу за фактично відпущену
електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не
суперечить законодавству. При цьому зобов'язання відповідача щодо
сплати за електроенергію, що була поставлена відповідно до
положень цього договору, чітко обмежуються наявними на
розподільчому рахунку відповідача грошовими коштами, які згідно з
IВКОР підлягають перерахуванню позивачу.
Вищенаведеним обставинам апеляційний суд дав належну оцінку і
дійшов до обгрунтованого висновку про безпідставність заявленого
по справі позову. При цьому, апеляційний суд обгрунтовано виходив
з того, що відповідно до ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, засади організації та експлуатації енергосистем
визначаються законом. Так, Закон України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, визначає, зокрема, правові, економічні та
організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює
відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і
використанням енергії.
Відповідно до ст. 15 вищезазначеного закону, купівля всієї
електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи
обсяг відпуску яких більші за граничні показники, незалежно від
величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної
енергії, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку
електричної енергії України, який, згідно ч. 2 зазначеної норми,
створюється на підставі договору. У такому договорі визначаються
мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність
сторін. При цьому, Правила оптового ринку електричної енергії
України, які є невід'ємною частиною договору, визначають механізм
функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок
розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила
формування ринкової ціни на електричну енергію.
В силу ст. 1 названого закону, учасниками оптового ринку
електричної енергії України є суб'єкти підприємницької діяльності,
які продають та купують електроенергію на оптовому ринку
електричної енергії України на підставі договору. Укладення
договору купівлі-продажу електричної енергії учасників оптового
ринку електричної енергії з суб'єктом підприємницької діяльності,
який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до
договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної
енергії, є однією з вимог функціонування оптового ринку
електричної енергії України.
Таким чином, відносини в галузі електроенергетики
врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України
"Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
та іншими
нормативно-правовими актами: положенням "Про Національну комісію
регулювання електроенергетики України", затвердженим Указом
Президента України від 21.04.1998 № 335/98 ( 335/98 ) (335/98)
тощо.
Основні питання спільного користування електроенергією на
підставах, умовах та в межах, визначених Законом України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, врегульовують, зокрема, ДЧОРЕ,
Правила енергоринку та ряд інших додатків до договору, що є
невід'ємною його частиною.
Так, статтею 15-1 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
порядок передбачає, що для проведення розрахунків за
куплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту
електричну енергію, зокрема, оптовий постачальник електричної
енергії, яким є державне підприємство "Енергоринок", відкриває в
установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним
режимом використання. Такі рахунки призначені для накопичення
коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та
розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.
Перерахування коштів енергогенеруючим компаніям та іншим суб'єктам
підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної
енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з
поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового
постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму,
встановленого Національною комісією регулювання електроенергії
України. Виходячи з тлумачення поняття алгоритму та поточного
рахунку із спеціальним режимом використання, яке наведено у статті
1 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, алгоритм
розподілу коштів, який встановлюється НКРЕ України, застосовується
до всіх без винятку поточних рахунків із спеціальним режимом
використання, у тому числі і до таких рахунків ДП "Енергоринок".
Таким чином умова про алгоритм розподілу коштів з поточного
рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника
ДП "Енергоринок" є не договірною умовою, встановленою Договором
між членами оптового рику електроенергії та додатками до нього, а
нормою закону.
Крім того, апеляційний суд правомірно зазначив про те, що
умови договору щодо порядку проведення розрахунків за куповану
електроенергію з огляду на відповідність їх приписам спеціального
законодавства дає підстави вважати, що застереження, викладене в
оспорюваному другому реченні п.5.5.4 договору, не суперечить
загальній концепції договірних засад, закладеній як у цивільному,
так і у спеціальному законодавстві про електроенергетику.
Таким чином, оспорювана постанова апеляційної інстанції
винесена на підставі фактичних обставин справи, відповідає вимогам
діючого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про відсутність
підстав для її скасування.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Західенерго" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.08.2006 у справі № 6/868 залишити без змін.
Головуючий Остапенко М.I.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.