Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"

на рішення

господарського суду Луганської області від 22.05.2006 року

у справі

№ 4/46

за позовом

Урядового органу державного управління -Державної інспекції з енергозбереження

до

Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"

про

стягнення 5 936 118,60 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Шоха С.Є.- за дов. від 12.09.06 №12/168-2758

від відповідача: Сторчевой О.М. -за дов.№2 від 16.10.06

У судовому засіданні 19.10.2006 оголошувалась перерва до 09.11.06

Урядовим органом державного управління - Державної інспекції з енергозбереження у січні 2006 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Відокремленого підрозділу ЦЗФ "Дуванська" ДП "Краснодонвугілля", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Краснодонвугілля" 3441416,08 грн. підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в доход Державного бюджету.

доповідач: Добролюбова Т. В.

Заявник зазначав про систематичне перевищення відповідачем стандартизованих енергетичних рівнів, порушення вимог раціонального використання та ощадливого витрачання паливно-енергетичних ресурсів, що є порушенням приписів пункту "є" статті 27 Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) .

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.05.06, ухваленим суддею Батюк Г.М., позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на користь Урядового органу державного управління-Державної інспекції з енергозбереження, в доход Державного бюджету 3441416,08 грн. підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів та 14851,83 судових витрат. В решті позовних вимог провадження у справі припинено. Рішення вмотивоване доведеністю позивачем заявлених вимог та встановленням факту невиконання відповідачем акта від 02.06.03 №68 щодо підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в доход Державного бюджету.

Відкрите акціонерне товариство "Краснодонвугілля" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення у справі скасувати, як ухвалене з порушенням приписів матеріального та процесуального права, в позові відмовити. Скаржник вважає, що рішення про стягнення санкцій за невиконання Припису прийнято помилково до закінчення робіт, зазначених у Приписі до акту перевірки використання ПЕР від 02.06.03, що порушує норми, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2000 №1071 (1071-2000-п) та пункту 14 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях і усунення фактів їх неефективного використання. Крім того, заявник посилається на необгрунтованість суми позову та зазначає, що підвищена плата за своєю правовою природою є адміністративно-господарською санкцією і відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (436-15) позовна давність застосовується протягом 6 місяців, але не пізніше 1 року. При цьому скаржник звертає увагу, що є правонаступником Відокремленого підрозділу ЦЗФ "Дуванська" ДП "Краснодонвугілля", однак при передачі бухгалтерських документів непогашеної заборгованості у балансі не було відображено, а директор ЦЗФ "Дуванська" повідомив, що акт №68 від 02.06.03 виконано, тому анулюється. Крім того, заявник вважає, що даний спір повинен розглядатися відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки предметом спору, на думку заявника, є стягнення адміністративно-господарської санкції суб'єктом владних повноважень.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарським судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом позову у справі є матеріально - правова вимога Державної інспекції з енергозбереження про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" 3441416,08 грн. підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів. Відповідно до статті 9 Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) на позивача покладені функції щодо здійснення контролю у сфері енергозбереження. З матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки позивачем було складено акт від 02.06.03 №68, яким встановлено факт нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів: електроенергії-внаслідок низького коефіцієнту потужності системи електропостачання; вугілля - відсутність повернення конденсату в теплову схему котельні та втрати концентрату при переробці вугілля. Відповідач від підпису даного акта відмовився. Комплексною перевіркою встановлено, що перевитрати паливно-енергетичних ресурсів були викликані недодержанням технологічної дисципліни, тому позивачем була винесена постанова №68 /1 від 02.06.03 про застосування підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у розмірі 5936118,00 грн. В ході здійснення судового провадження позивач зменшив позовні вимоги до 3441416,08 грн. Касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарським судом першої інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Підвищена плата за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів передбачена пунктом "а" частини 1 статті 17 Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) у разі незадовільного стану устаткування, відсутність або недотримання роботи устаткування за режимними та технологічними картами, відсутність теплоутилізаційного устаткування, систем автоматики. Отже, обов'язок щодо сплати споживачем підвищеної вартості електричної енергії виникає безпосередньо в силу закону при наявності факту недодержання режиму енергозбереження, який зафіксований актом перевірки. Відповідно до пункту "є" статті 11 вказаного Закону економічні заходи для забезпечення енергозбереження передбачають, зокрема, введення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами. Нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів відповідно до пункту "є" статті 27 Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) є порушенням законодавства про енергозбереження і тягне за собою передбачену законодавством відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про енергозбереження, згідно приписів пункту "є" частини 2 статті 27 даного Закону несуть особи, винні, зокрема, у безгосподарному використанні паливно-енергетичних ресурсів з систематичним перевищенням стандартизованих енергетичних рівнів та порушенні вимог щодо раціонального використання та ощадливого витрачання паливно-енергетичних ресурсів (п. "є" ч. 2 ст. 27 Закону № 74/94 (74/94-ВР) ). З приписів абзацу 2 розділу 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.93 № 699 (699-93-п) "Про заходи щодо ефективного використання газу на інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві" вбачається, якщо перевитрати газу та інших паливно-енергетичних ресурсів викликані недодержанням технологічної дисципліни, зокрема, незадовільний стан устаткування, відсутність або недотримання роботи устаткування за режимними та технологічними картками, відсутність теплоутилізаційного устаткування, систем автоматики, споживач сплачує за річний обсяг перевитрат газу та інших паливно-енергетичних ресурсів у двократному розмірі встановленої на них ціни. Пунктом 15 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та усунення фактів їх неефективного використання передбачено, що рішення про сплату підвищеної сплати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів приймається відповідно до законодавства України на підставі акта перевірки підприємства і оформлюється постановою про сплату підвищеної плати. Плата вноситься одразу після обстеження підприємства Державного інспекцією з енергозбереження. При цьому слід зазначити, що пунктами 16,17,18 даного Порядку встановлено, що підприємство повинно внести підвищену плату протягом 30 днів з дня винесення постанови про її застосування. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на момент звернення позивача з позовною заявою відповідач в добровільному порядку нараховану суму до бюджету не сплатив, акт від 02.06.03 №68 та постанову від 02.06.03 №68/1 в установленому порядку не оскаржив, а отже на день розгляду справи вони є чинними. Крім того судом було встановлено, що всі матеріали комплексної перевірки, у тому числі і постанова №68/1 від 02.06.03, складені у відповідності з "Додатками 1, 2, 3" до названого Порядку. Проте довід скаржника про передчасне винесення рішення щодо нарахування підвищеної сплати, на підставі акта від 02.06.03 не береться до уваги колегією суддів, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 10 названого Порядку проведення перевірки ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, якщо неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів викликане недосконалістю технологічних процесів і для його усунення потрібно значні матеріальні і фінансові ресурси, Iнспекцією сумісно з підприємством визначаються обсяги і терміни виконання для його усунення. Перевірка виконання припису здійснюється після закінчення терміну для усунення недоліків. Проте, пунктом 15 вказаного Порядку встановлено, що підставою для прийняття рішення про сплату підвищеної плати за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів є акт перевірки підприємства, а не дані перевірки виконання припису. Довід скаржника про необхідність застосування приписів статті 250 Господарського кодексу України (436-15) , відповідно до якої санкція є адміністративно-господарським штрафом і відповідно застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік, визнається колегією суддів не обгрунтованим, оскільки виходячи із змісту статті 17 Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) , підвищена плата за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів є економічною санкцією. Державна інспекція з енергозбереження відповідно до статті 11 "є" Закону України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) застосовує економічну санкцію шляхом введення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами. Крім цього, статтею 549 Цивільного кодексу України (435-15) визначається поняття неустойки (штрафу, пені), як грошова сума або інше майно, котрі боржник повинен передати кредитору за договірним зобов'язанням. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Територіальними управліннями Державної інспекції з енергозбереження по Луганській області не укладалися ніякі договори в тому числі господарський договір з відповідачем, а тому правова норма, зазначена скаржником, немає відношення до справи про стягнення підвищеної плати за нераціональне використання паливно - енергетичних ресурсів. Таким чином, на підставі приписів статті 257 Цивільного кодексу України (435-15) по справах при стягненні підвищеної плати застосовується термін загальної позовної давності у три роки. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що нарахування підвищеної плати за нераціональне використання паливно - енергетичних ресурсів проводилося з посиланням на "Методику обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами", яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.02 № 19 (z0093-02) , зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.02 № 93/6381, "Методику визначення неефективного використання паливно - енергетичних ресурсів", яка затверджена наказами Державного комітету України з енергозбереження від 26.10.01 № 113 та від 27.11.01 № 123. Дана методика поширюється на промислові об'єкти незалежно від форми власності, що виробляють або споживають електричну та теплову енергію, а також інші ПЕР. Отже довід скаржника про необгрунтованість ціни позовних вимог не приймається колегією суддів до уваги, оскільки економічна санкція в розмірі 3441416,08 грн. нарахована позивачем обгрунтовано. Щодо посилань скаржника про необхідність розгляду даного спору за приписами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів статті 2 названого кодексу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності. Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 3441416,08 грн. підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів, а відтак, даний спір правильно розглянутий за приписами господарського процесуального законодавства.

При цьому, судова колегія зазначає, що касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Проте, доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до переоцінки касаційною інстанцією доказів, тому не є підставою для скасування чи зміни судових актів у справі.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим залишається без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Луганської області від 22.05.2006 у справі № 4/46 залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" залишити без задоволення.