21/53-06 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу зерна кукурудзи українського походження - Текст документа

Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 27.09.2006, надіслана сторонам у справі -03.10.2006), проте позивач не скористався наданим йому статею 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

21.02.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера" заборгованості за договором купівлі-продажу зерна кукурудзи українського походження, врожаю 2004 року від 25.06.2005року у сумі 13440,00грн., яка виникла в результаті перерахування грошових коштів відповідачеві в якості попередньої оплати, при тому, що останній не здійснив поставку сільськогосподарської продукції.

У відзиві на позов ТОВ "Гербера" заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на те, що позивачем порушені умови договору стосовно строку перерахування попередньої оплати в розмірі 10% від суми договору, у зв'язку з чим перерахована позивачем сума зарахована в рахунок штрафу, передбаченого пунктом 7.2. договору.

В процесі розгляду справи позивачем подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить визнати недійсним договір від 25.06.2005 та стягнути з ТОВ "Гербера" 13440,00грн. - боргу, оскільки вважає, що відповідач не мав наміру укладати з позивачем договір, спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на передачу у власність позивачеві до 30.06.2005року (граничний строк поставки товару) чи до 01.09.2005 року (строк дії договору) зерна кукурудзи.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2006 (суддя Алмазова I.В.) -позов задоволений. Укладений між ТОВ "Зерно України" та ТОВ "Гербера" договір від 25.06.2005 визнаний недійсним. З ТОВ "Гербера" на користь ТОВ "Зерно України" стягнуто 13440,00грн. - здійсненої попередньої оплати.

Судове рішення мотивоване доведеністю матеріалами справи факту перерахування позивачем грошових коштів за платіжним дорученням від 04.07.2005 №266 та відсутністю доказів поставки на його адресу передбаченої договором сільськогосподарської продукції. При цьому, дії відповідача щодо зарахування спірних коштів у рахунок сплати штрафу визнані судом безпідставними, враховуючи призначення платежу у платіжному дорученні - передоплата за кукурудзу фуражну згідно рахунку від 25.06.2005 №15.

З посиланням на приписи статті 207 Цивільного кодексу України (435-15) суд визнав договір недійсним, виходячи із того, що останній не містить оригіналів підписів, скріплених печатками сторін.

За апеляційною скаргою ТОВ "Гербера", судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 (судді: Лисенко О.М. -головуючий, Головко В.Г., Чоха Л.В.) -частково скасоване. У задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору від 25.06.2005, укладеного між ТОВ "Зерно України" та ТОВ "Гербера" - відмовлено. В решті -судове рішення залишене без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору, апеляційний суд виходив із того, що сторони спірний договір уклали у відповідності з вимогами чинного законодавства, фактично здійснювали дії по його виконанню і розірванню.

ТОВ "Гербера" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування постанови в частині задоволення позовних вимог про стягнення 13440,00грн. та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На обгрунтування касаційної скарги ТОВ "Гербера" посилається на незастосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, передбачених Господарським кодексом України (436-15) та неповне застосування судом приписів Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України (435-15) , тоді як в даному випадку потрібно було застосувати статтю 538 цього кодексу, тому що укладений договір є двостороннім: у позивача є обов'язок сплатити попередню оплату та вимагати поставку товару, а у в відповідача -право вимагати перерахування попередньої оплати та обов'язок передати товар, отже, вказані зобов'язання є зустрічними.

Товариство вважає, що здійснене ним зарахування зустрічних вимог не суперечить статті 602 Цивільного кодексу України (435-15) , якою встановлений вичерпний перелік вимог, за яких зарахування зустрічних вимог недопустиме.

Скаржник зауважує на тому, що штраф, передбачений у п. 7.2 договору є оперативно -господарською санкцією, а згідно зі статтею 237 Господарського кодексу України (436-15) підставою для застосування оперативної санкції є факт порушення господарського зобов'язання іншою стороною і вона застосовується без попереднього пред'явлення претензії та у позасудовому порядку.

Посилається на те, що апеляційним судом не надано оцінки діям позивача стосовно того, що у первісному позові позивач визнавав факт укладення договору шляхом обміну факсограмами, а пізніше, надавши уточнення до позовних вимог, заперечував факт укладення та існування договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого:

Згідно з імперативними вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 25.06.2005 укладено договір, відповідно до умов якого відповідач -ТОВ "Гербера" (продавець) зобов'язався поставити та передати у власність ТОВ "Зерно України" (покупець) партію зерна кукурудзи українського походження (надалі товар) у строк до 30.06.2005 (п. 5.10 договору).

Строк дії договору визначений у п. 9.1. -до 01.09.2005року. Позивач, в свою чергу зобов'язався прийняти товар, здійснивши попередню оплату у розмірі 10 % від суми договору у строк до двох банківських днів з дати підписання договору, яка зараховується у вартість останньої партії товару, що поставляється за цим договором (п. 4.2. договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем за платіжним дорученням від 04.07.2005 № 266 була перерахована відповідачеві передоплата згідно з рахунком-фактурою від 25.06.2005 № СФ-0000015 у сумі 13500,00грн.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що доставка товару до місця навантаження у залізничні вагони здійснюється продавцем.

Судами встановлено, що докази поставки товару відповідачем не надані.

У зв'язку з цим, позивач 12.07.2005 звернувся до ТОВ "Гербера" з листом № 132/07 про повернення суми попередньої оплати. На виконання цієї вимоги відповідач повернув кошти у сумі 60,00 грн., решта суми, як вбачається із його пояснень та претензії, зарахована ним в рахунок штрафу, передбаченого п. 7.2. договору. Цим пунктом договору визначено, що у разі порушення покупцем умов оплати товару покупець виплачує продавцю штраф у розмірі 10% від суми договору, а продавець має право в односторонньому порядку розірвати договір в частині неоплаченого (невідвантаженого) у строк товару.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з приписами частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України (435-15) якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

На виконання вказаних норм законодавства позивачем було направлено лист від 12.07.2005 №132/07.

Встановивши, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу -попередньої оплати у розмірі 13440,00 грн.

Висновки суду про невідповідність доводів ТОВ "Гербера" в частині зарахування суми попередньої оплати в рахунок штрафу чинному законодавству та обставинам справи, є цілком правомірними, виходячи із такого:

- пунктом 4.2. договору чітко визначено, що попередня оплата зараховується у вартість останньої партії товару;

- попередня оплата здійснена на підставі виставленого відповідачем рахунку;

- іншими умовами договору не передбачено безспірне зарахування коштів в рахунок оплати штрафу.

Посилання ТОВ "Гербера" на статтю 538 Цивільного кодексу України (435-15) не заслуговує на увагу, так як частиною 2 цієї статті передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися одночасно. Суть зобов'язання, яке виникає на підставі укладеного між сторонами договору виключає одночасне виконання, оскільки сплачується передоплата, а потім поставка товару, а вже потім проводяться остаточні розрахунки. Тобто, момент виконання основного зобов'язання покупця і продавця буде різним.

Сплата (стягнення) штрафу не є зобов'язанням сторони за договором, а є мірою цивільно-правової відповідальності, а тому правила, встановлені главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) щодо припинення зобов'язання в даному випадку не підлягають застосуванню.

Що стосується доводів скаржника про неврахування судами приписів статті 237 Господарського кодексу України (436-15) слід зазначити, що цим кодексом визначені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема, статтями 216-249.

Згідно зі статею 217 Господарського кодексу України (436-15) господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 2 статті 235 цього кодексу до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, головною умовою застосування оперативно-господарської санкції є, по-перше -вказівка про це у договорі; по-друге -сторони можуть застосовувати лише ті санкції, які вони закріпили у договорі; по-третє -порядок застосування оперативно-господарських санкцій регулюється виключно договором. Підставою для застосування такої санкції є факт порушення господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського кодексу України (436-15) оперативно-господарська санкція застосовується стороною, яка потерпіла від правопорушення. Доказів правомірності застосування такої санкції відповідачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи скаржника непереконливими та такими, що не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових актів.

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 у справі № 21/53-06 -залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера", м. Дніпропетровськ -залишити без задоволення.