Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів:

М. Остапенка,

Є. Борденюк,

В. Харченка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дочірнього підприємства (ДК) "Газ України" Національної акціонерної компанії (НАК) "Нафтогаз України" та Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Закарпатгаз" на постанову від 24.07.2006 року Львівського апеляційного господарського суду у справі № 10/186

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

до ВАТ "Закарпатгаз"

про стягнення 9 119 872,84 грн. основного боргу та 1 994 128,66 грн. пені, інфляційних та річних

В судове засідання прибули представники сторін: позивача

Левченко О.Є (дов. від 18.09.2006 року)

відповідача

Терпак О.В. (дов. від 04.01.2006 року)

В судовому засіданні 19.10.2006 року оголошена перерва до 02.11.2006 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлений про стягнення боргу в сумі 9 119 872,84 грн. за поставлений з січня по грудень 2003 р. природний газ на підставі договору № 06/02-2102 від 28.12.2002, пені в сумі 632 216,94 грн., 1 235 508,54 грн. інфляційних втрат та 126 403,18 грн. річних.

У процесі судового розгляду з боку кожної із сторін подано довідку про розрахунки у формі акта звірки, з яких випливає про проведення часткової проплати у розмірі 1 366 239,17 грн., внаслідок чого залишок боргу складає 7 753 633,67 грн..

Загальний обсяг поставленого газу відповідачем не заперечується та підтверджується підписаними сторонами щомісячно актами приймання-передачі природного газу. Відповідач заперечує позовні вимоги тим, що ціна позову в частині боргу складає комерційні втрати, які не є продукцією, спожитою відповідачем.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.01.2006 року (суддя I.Iвашкевич) провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1 366 239,17 грн. боргу припинене у зв'язку з оплатою його у цій частині. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване наступним.

Складовою спірних поставок природного газу є обсяг, що згідно підписаних сторонами актів подачі-приймання природного газу визначено як "комерційні втрати", "відтоки", "притоки" та складає 67 651 888 тис.куб.м..

Порядок обліку розбалансування природного газу в газорозподільних мережах та його витрати у законодавчому порядку не визначений. А тому віднесення таких витрат на відповідача не базується на правових підставах.

Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, затверджений постановою НКРЕ від 12.07.2002 року № 759 із змінами від 30.09.2005 року № 860 (v0860227-05) , не визначає відповідача як розпорядника коштів, що виключає можливість зміни його учасниками остаточного розрахунку, що залежить від рівня оплати кінцевим споживачем. Тобто вина як складова відповідальності з боку відповідача відсутня.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року (колегія суддів: Я.Дух, З.Зданкевич, М.Краєвська) рішення у справі скасоване у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за поставлений газ. У частині припинення провадження у справі та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат рішення залишене без зміни.

Постанова суду мотивована тим, що алгоритм розподілу коштів не впливає на домовленість сторін щодо строків оплати вартості поставленого природного газу; не припиняє зобов'язання боржника з оплати боргу, у тому числі шляхом стягнення ним боргу із споживачів природного газу.

Стосовно обсягів газу у частині, погодженій сторонами при підписанні актів приймання-передачі газу як комерційні втрати, господарський суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Пунктами 1. 1. та 2. 1. договору сторони погодили, що передача покупцю (відповідачу) природного газу здійснюється з урахуванням можливих втрат газу. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків (п. 3. 4. договору). Вартість природного газу встановлена сторонами як комерційні втрати, визначено договором як для населення за відсутності газових лічильників.

Тобто сторони врегулювали дане питання шляхом віднесення усіх можливих втрат на покупця за договором.

Зважаючи на те, що поставка природного газу для населення здійснена у 2003 році, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування щодо відповідальності за прострочення його оплати у формі стягнення річних та інфляційних втрат, положень ст. 214 ЦК УРСР (1540-06)

Постанова господарського суду апеляційної інстанції оскаржується позивачем та відповідачем у справі у частинах їх вимог та заперечень з посиланням на неправильне застосування судом норм права.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається, виходячи з такого.

Домовленість сторін, викладених в умовах договору про оплату відповідачем поставленого газу, факт якого підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі, у тому числі у межах можливих втрат, відповідає правовій природі договору поставки. Обгрунтування оскарженою постановою задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу базується на правових нормах.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату спожитого газу визначена розділом 6 договору та передбачає стягнення пені від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням). Пеня нараховується після закінчення розрахункового місяця. Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність факту прострочення відповідачем платежу у межах оплаченого населенням відповідає матеріалам справи та є правовою підставою для відмови у позові у цій частині.

Крім того, розрахунок пені за прострочення платежу позивачем здійснений без врахування умови договору про щомісячний строк оплати, а не підсумковий за рік, що унеможливлює перевірити правильність застосування скорочених строків позовної давності.

Відповідальність за порушення зобов'язання шляхом сплати річних та інфляційних втрат договором не передбачена, як не передбачена і для правовідносин з поставки газу для населення (комунальні послуги) у 2003 році відповідним законом (ст. 214 ЦК України).

Згідно з п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу аїни правила Цивільно одексу у про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли у договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Зважаючи на наведені умови договору, положення ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) , відмова у задоволенні позовних ог про стягнення інфляційних втрат та річних є обгрунтованою.

Керуючись ст. ст.111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Закарпатгаз" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року у справі № 10/186 залишити без зміни.