33/60 Про стягнення заборгованості за договором поставки товару - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг, на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року у справі № 33/60 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Приватного підприємства "Актіно", м. Кривий Ріг, до Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг, про стягнення 67 735,57 грн. заборгованості за договором поставки,

за участю представників сторін:

відповідача -ЗАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" -Вільховий Р.М. (дов. від 12.10.2006 р.);

У березні 2006 року позивач -Приватне підприємство "Актіно", пред'явив у господарському суді позов до відповідача -Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення 67 735,57 грн. заборгованості за договором поставки,

Вказував, що на підставі договору № 142 від 27.10.2003 р. укладеного між Приватним підприємством "Актіно" (постачальник) та Закритим акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (покупець), позивачем поставлено відповідачу товар на суму 109 934,50 грн.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що відповідач товар прийняв, проте, в порушення умов договору зобов'язання по оплаті поставленого товару виконав частково в результаті чого утворилась заборгованість на суму 60 646,05 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача 60 646,05 грн. основного боргу, 3 747,25 грн. пені, 2 589,59 грн. інфляційних та 752,68 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006 р. (суддя Разіна Т.I.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь Приватного підприємства "Актіно" 60 646,05 грн. основного боргу, 2 587,25 грн. інфляційних збитків, 3 747,25 грн. пені, та 752,68 грн. 3 % річних.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. (колегія суддів у складі: Герасименко I.М. -головуючого, Голяшкіна О.В., Джихур О.В.) рішення господарського суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги обгрунтовані та законні як в частині основної заборгованості, так і в частині пені та 3 % річних, проте сума інфляційних підлягає зменшенню до 2 587,25 грн. з огляду на неправильний розрахунок позивача.

У касаційній скарзі Закрите акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 27.10.2003 р. між Приватним підприємством "Актіно" (постачальник) та Закритим акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (покупець) укладено договір № 142 відповідно до умов якого, позивач зобов'язувався поставити і передати у власність покупця товар, а відповідач зобов'язувався прийняти і оплатити продукцію на умовах викладених у договорі.

До вказаного договору сторони підписали специфікації № 08/15М від 15.08.2005 р., № 01/09 від 01.09.2005 р., № 15/09М від 14.09.2005 р., відповідно до яких сторони домовились про найменування, кількість, асортимент продукції, ціну та умови поставки.

Згідно з п. 2.2 договору покупець здійснює оплату за товар на протязі 10 банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця на підставі рахунку, виставленого постачальником.

В пункті 5.2 договору поставки сторони передбачили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець оплачує постачальнику пеню від суми поставленого товару в розмірі 0,04 % за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ.

При вирішення господарського спору, що виник між сторонами у справі, судами попередніх інстанцій вірно застосовані положення п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , оскільки дані правовідносини виникли до набрання чинності вказаних кодексів та продовжують існувати на момент їх дії.

Відповідно до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (435-15) до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України (435-15) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приймаючи рішення у справі № 33/60 суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання, поставивши відповідачу товар на суму 109934,50 грн., що підтверджується видадковими накладними №РН- 0000026 від 26.08.2005 р., № РН-0000028 від 07.09.2005 р., № РН-0000029 від 26.08.2005 р. Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача на накладній на підставі виданих довіреностей.

Враховуючи те, що відповідач не надав доказів погашення боргу, господарські суди дійшли правомірного висновку про наявність факту порушення відповідачем діючого законодавства та невиконання своїх зобов'язань за договором поставки в частині оплати за отриманий товар.

При цьому суди виходили з того, що відповідно до ст. 526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також обгрунтованим і таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи є висновок місцевого та апеляційного судів про стягнення з відповідача 3 747,25 грн. пені, зважаючи на факт прострочення розрахунку за отриманий товар.

Відповідно до ст. 193 ГК України (436-15) кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України (436-15) передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків в сумі 2 589,59 грн. та трьох процентів річних в сумі 752,68 грн. то суди попередніх інстанцій цілком вірно вирішили, що ці вимоги позивача також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, перевіривши розрахунок позивача, місцевим судом обгрунтовано стягнуто інфляційні в сумі 2 587,25 грн.

З даними висновками місцевого та апеляційного судів повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судами обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційної скарги про те, що рішення та постанова господарських судів у справі № 33/60 прийняті при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

З зазначених підстав слід вважати необгрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального та процесуального права.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач в порушення п. 4.7 договору не надав відповідачу документів в тому числі і рахунків-фактури, не спростовують правильності рішення суду, оскільки судом встановлено, що відповідно до п. 4.7 договору, постачальник одночасно з переданням товару передає покупцю оригінали рахунків-фактури; податкових накладних; сертифікату якості заводу-виробника; товаротранспортні накладні. Проте відповідач, отримавши товар, не заявляв, що йому не наданий будь-який з вказаних документів.

Iнші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року у справі № 33/60 залишити без змін.