ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2006 р.
№ 8/323
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
М. Остапенка,
Є. Борденюк,
В. Харченка,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Державного територіально-галузевого об'єднання
"Південно-західна залізниця"
на постанову
від 25.04.2006 року
Київського апеляційного господарського суду
у справі
№ 8/323
за позовом
Державного територіально-галузевого об'єднання
"Південно-західна залізниця"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Квадрат"
про
стягнення 561 846,97 грн.
В судове засідання прибули представники сторін:
позивача
Харькова М.Д. (дов. від 28.02.2006 року)
відповідача
Удалов Т.Г. (дов. від 01.10.2006 року)_
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін
та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов заявлений про стягнення з інвестора (відповідача) боргу
з урахуванням річних та інфляційних нарахувань як різниця між
фактично проінвестованим замовленням та вартістю отриманого
замовлення, визначеного за умовами договору.
Позов обгрунтовується наступним.
16.07.2001 між позивачем та відповідачем укладена угода за №
П3/НКВ-011028/НЮ про дольову участь у будівництві нежитлових
приміщень Центрального залізничного вокзалу у м. Києві. Предметом
угоди є інвестування грошових коштів та інших матеріальних і
нематеріальних цінностей у будівництво нежитлових приміщень
касового павільйону № 1 на північних платформах Центрального
залізничного вокзалу у м. Києві загальною площею 2600 кв.м. і
отримання сторонами цих приміщень у власність.
16.07.2001 з метою забезпечення виконання угоди, укладеної
між позивачем та відповідачем, укладений трьохсторонній контракт
між ДТГО "Південно-Західна залізниця", ВАТ "Трест "Київміськбуд-6"
та ТОВ "Квадрат", за яким Південно-Західна залізниця ступила
замовником, а ВАТ "Трест "Київміськбуд" - генпідрядником
будівництва.
18.03.2003 підписаний акт державної приймальної комісії про
прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
24.03.2003 між позивачем та відповідачем підписана додаткова
угода до угоди про дольову участь у будівництві, відповідно до
якої загальна площа об'єкту становить 2 353,4 кв.м. з визначенням
часток сторін: позивача -414,3 кв.м, відповідача -1 939,1 кв.м..
Згідно з п. 1. 3. додаткової угоди відповідач зобов'язався внести
грошові кошти, будівельні та інші матеріальні і нематеріальні
цінності (активи) на суму 9 097 630 грн., а позивач протягом 15
днів, з дня повного виконання відповідачем взятих на себе
зобов'язань щодо фінансування будівництва, передає відповідачу за
актом приймання-передачі майно.
24.03.2003 між позивачем та відповідачем підписаний акт
розподілення площ, за яким у власність відповідача передаються
нежитлові приміщення площею 1 939,1 кв.м.
25.03.2003 сторонами підписаний акт приймання-передачі
нежитлових приміщень та обладнання, відповідно до якого відповідач
отримав у власність приміщення площею 1939,1 кв.м та технологічне
обладнання загальною вартістю 9 097 630 грн..
Станом на 25.03.2003 заборгованість відповідача складала 620
981,89 грн..
Станом на день подання позовної заяви сума основного боргу
відповідача становить 421 981,89 грн., на яку позивачем нараховані
інфляційні витрати у розмірі 105 714,31 грн. та 3% річних у сумі
34 150,77 грн.. Всього заявлено до стягнення 527 696,20 грн..
У судовому засіданні 10.01.2006 позивач уточнив розрахунок
суми боргу з підстав його часткового погашення відповідачем та
просить стягнути 321 981,89 грн. основного боргу, 79 423,97 грн.
інфляційних втрат, 17 091,70 грн. річних.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись при
цьому на п. п. 2.2 п.2 додаткової угоди від 24.03.2003, якою
передбачено, що позивач передає відповідачу за актом
приймання-передачі майно протягом 15 днів з дня повного виконання
відповідачем фінансових зобов'язань.
Пунктом 4 цієї угоди сторони підтвердили відсутність одна до
одної будь-яких претензій як матеріального, так і нематеріального
характеру щодо порядку та строків внесення грошових коштів
будівельних та інших активів у будівництво нежитлових приміщень та
розподілення витрат. Підписання сторонами 25.03.2003 акта
приймання-передачі нежитлових приміщень та обладнання, є
підтвердженням виконання відповідачем фінансових зобов'язань.
Наступне перерахування відповідачем певних грошових коштів є
помилковим, які підлягають поверненню.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.01.2006 (суддя
В.Катрич) позовні вимоги задоволені в частині уточненого позивачем
розрахунку, тобто присуджено до стягнення 321 981,89 грн.
основного боргу, 79 423,97 грн. інфляційних нарахувань, 17 091,70
грн. річних, 4 184,98 грн. держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У іншій
частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що угодою від 16.07.2001 про
дольову участь у будівництві, з урахуванням додаткової угоди від
24.03.2003 та акта розподілення площ касового павільйону на
північних платформах залізничного вокзалу м. Києва від 24.03.2003,
сторони узгодили між собою загальні обсяги інвестування
будівництва нежитлових приміщень та їх розподіл. Факт передачі
позивачем відповідачу майна, що є предметом інвестування, не є
беззаперечним доказом виконання відповідачем фінансових
зобов'язань, з посиланням останнього на умови додаткової угоди про
здійснення такої передачі протягом 15 днів з дня повного виконання
інвестором зобов'язань з фінансування будівництва. Доказом
виконання фінансових зобов'язань є первинні документи про
здійснення фінансування. Відсутність таких доказів є підставою для
задоволення позовних вимог.
Додатковою ухвалою від 24.01.2006 господарським судом м.
Києва присуджено до стягнення з позивача в доход Державного
бюджету України 2 484,98 грн. держмита у зв'язку із зміною його
розміру, встановленого Законом України від 25.03.2005.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
25.04.2006 (колегія суддів: А.Брайко, Л.Бившева, Т.Розваляєва)
рішення у справі скасоване, у позові відмовлено. Присуджено до
стягнення додатково з позивача в доход Державного бюджету України
3 918,47 грн. державного мита за подання позовної заяви;
присуджено до стягнення додатково з відповідача в доход Державного
бюджету України 1 959,24 грн. державного мита за подання
апеляційної скарги; присуджено до стягнення з позивача на користь
відповідача 2 809,24 грн. витрат по сплаті державного мита за
подання апеляційної скарги.
Постанова суду мотивована наступним. Угода про дольову участь
у будівництві за своєю правовою природою є угодою про сумісну
діяльність.
Сторони, укладаючи угоду про сумісну діяльність, повинні були
вирішити питання про порядок ведення спільних справ. Оскільки при
укладенні спірного договору сторони не визначили керівництво
сумісною діяльністю, не визначили порядок розрахунків між собою в
процесі досягнення спільної мети, тому спірний договір не може
бути підставою для стягнення коштів з іншого учасника цього
договору.
Крім того, на виконання умови додаткової угоди щодо передачі
інвестору замовником майна протягом 15 днів з моменту виконання
інвестором фінансових зобов'язань, сторонами підписаний акт
приймання-передачі майна з зазначенням про відсутність у сторін
одна до одної будь-яких претензій матеріального та нематеріального
характеру.
Господарським судом апеляційної інстанції змінене судове
рішення в частині визначення розміру державного мита, що підлягає
до сплати при поданні позовної заяви. Так як позов заявлений про
стягнення 561 846,97 грн., то, незалежно від уточнення позовних
вимог у сторону зменшення, розмір державного мита обчислюється з
суми заявленого позову. У зв'язку з зазначеним, господарським
судом апеляційної інстанції присуджено до стягнення додатково до
Державного бюджету України державного мита за подання позовної
заяви та апеляційної скарги.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається
на неправильне застосування судом при ухваленні оскаржуваної
постанови норм права, які регулюють інвестиційну діяльність і
правовідносини сторін, що виникли за укладеною угодою.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи і їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення,
виходячи з такого.
Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність"
( 1560-12 ) (1560-12)
інвесторами є суб'єкти інвестиційної діяльності, які
приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених
майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Капітальне будівництво об'єкта інвестування базується на
правовідносинах підряду, повноваження замовника за якими не
обмежується лише фінансовими зобов'язаннями, а є його елементом.
Залучення інвестицій у капітальне будівництво не є формою
розподілу повноважень замовника, а породжує самостійні
правовідносини між замовником та інвестором, мета яких не є
спільною. А тому визначення оскаржуваною постановою угоди про
дольову участь у будівництві як сумісна діяльність, правовідносини
якої врегульовані главою 38 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є помилковим.
Крім того, відповідно до ст.ст. 6, 628 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи
різних договорів.
Умови договору мають відповідати загальним засадам Цивільного
законодавства. Умови угоди про дольову участь у будівництві, якими
закріплені права та обов'язки сторін, відповідають загальним
засадам цивільного законодавства.
Оскаржуваною постановою не спростований факт неналежного
виконання відповідачем своїх фінансових зобов'язань шляхом
доручення первинних документів про оплату коштів.
Передача об'єкту інвестування в порушення умови додаткової
угоди про повне виконання інвестором фінансових зобов'язань, не
доводить факти їх виконання або припинення.
Посилання господарського суду апеляційної інстанції на те, що
сторони у тексті акта приймання-передачі майна зазначили про
відсутність одна до одної будь-яких претензій матеріального, так і
нематеріального характеру, є порушенням ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки таке підтвердження стосується лише
розподілу площ нежитлових приміщень об'єкту та обладнання, що
знаходиться на ньому, про що зазначено у тексті цього пункту.
Визначений оскаржуваною постановою розмір державного мита, що
підлягає до сплати за розгляд позовної заяви та апеляційної
скарги, відповідає вимогам Декрету Кабінету Міністрів "Про
державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого
об'єднання "Південно-Західна залізниця" задовольнити.
Постанову від 15.04.2006 Київського апеляційного
господарського суду у справі № 8/323 змінити. Скасувати
резолютивну частину постанови в частині скасування рішення
господарського суду м. Києва від 10.01.2006; відмови у позові;
стягнення з ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ТОВ
"Квадрат" 2 809,24 грн. витрат по оплаті державного мита за
подання апеляційної скарги.
Резолютивну частину постанови в частині скасування додаткової
ухвали господарського суду м. Києва від 24.01.2006; стягнення з
ДТГО "Південно-Західна залізниця" додатково в доход Державного
бюджету України 3 918,47 грн.; стягнення з ТОВ "Квадрат" додатково
в доход Державного бюджету України 1 959,24 грн. державного мита
за подання апеляційної скарги залишити без змін.
Рішення господарського суду м. Києва від 10.01.2006 у справі
№ 8/323 залишити без зміни.
Стягнути з ТОВ "Квадрат" на користь ДТГО "Південно-Західна
залізниця" 2 809,24 грн. витрат по оплаті державного мита за
подання касаційної скарги.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Судді: Є.Борденюк
В.Харченко