Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Перепічая В.С.

( головуючого)

Вовка I.В.

Гончарука П.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Віола"

на рішення

господарського суду Волинської області від 24.05.2006 року

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Віола"

до

Приватного сільськогосподарського підприємства "Агротехсервіс"

треті особи:

ТзОВ агрофірма "Колос",

ТзОВ "Гарант",

ТзОВ "Кривошиївська спілка селян",

ЄНАФ "Мрія",

БСК "Новодолинський"

про

стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2004 року позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 114700 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором № 2 від 18.02.2003 року з оплати за виконані роботи.

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.05.2006 року в позові відмовлено.

В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції не переглядалося.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення скасувати та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що вона підлягає поверненню без розгляду.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняте в ній судове рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір № 2 від 18.02.2003 року, за умовами якого позивач зобов'язався надати послуги з пошуку виробників маку олійного, проведення переговорів та підготовки потенційних виробників для укладення договорів купівлі-продажу насіння маку олійного, вирощеного відповідачем, а відповідач зобов'язався за надані послуги здійснити оплату в сумі 114700 грн.

За актом від 20.05.2003 року позивач передав, а відповідач прийняв виконані роботи, передбачені розділом 2 договору № 2 від 18.02.2003 року.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором з оплати за виконані роботи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Прийняте у даній справі судове рішення цим вимогам не відповідає.

Так, судом не було з'ясовано правову природу укладеного між сторонами договору та які норми матеріального права підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а звідси, не було встановлено дійсних прав і обов'язків сторін щодо предмету спору.

Разом з цим, судом не було з'ясовано умов договору щодо обсягів надання послуг відповідачем і визначення їх вартості, та не було досліджено змісту акту виконаних робіт підписаного сторонами, який містить дані про виконання робіт згідно розділу 2 договору № 2 від 18.02.2003 року, і не наведено оцінки цим обставинам та зазначеному акту.

До того ж, зробивши висновок про невідповідність послуг зазначених в акті виконаних робіт предмету договору, суд не навів такому висновку обгрунтування, та не спростував доводів позивача про виконання ним зобов'язань за договором з надання послуг, які він підтверджував актом виконаних робіт.

Отже, висновки суду в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) грунтуються на неповно з'ясованих обставинам спору та зроблені без наведення норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати законним й обгрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віола" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 24.05.2006 року скасувати, і справу № 1/151-38 (4/30-38) передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.