ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р.
№ 38/179
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго", м. Севастополь (далі -ВАТ "ЕК "Севастопольенерго")
на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006
зі справи № 38/179
за позовом ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"
до Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі -АМК)
про визнання акта недійсним.
Судове засідання проведено за участю представників:
ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" -Шандрука О.Т.,
АМК -Єгорової I.О., Атаманюка Т.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 14.12.2005 № 35-р/тк.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2006 (суддя Власов Ю.Л.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 (колегія суддів у складі: суддя Григорович О.М. -головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.I.), у задоволенні позову відмовлено. Названі судові акти з посиланням на приписи статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) (далі -Закон) та пунктів 1.2, 2.1, 2.10 -2.14, 2.23 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (далі -Правила користування електроенергією), мотивовано тим, що дії позивача щодо включення до технічних умов не передбачених законодавством вимог правомірно визнано порушенням законодавства про економічну конкуренцію.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що позивач не є монополістом на ринку передачі та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, а також послуг з видачі технічних умов на приєднання до його електричних мереж з огляду на наявність на вказаному ринку інших суб'єктів господарювання, які надають аналогічні послуги. До того ж, як зазначає скаржник, технічні умови є обов'язковими до виконання тільки після укладення з замовником договору про приєднання до електричних мереж, у той час коли судами не досліджувалося питання наявності заперечень з боку замовників щодо укладення таких договорів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно ж до частини другої статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За приписами статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Iнформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ).
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:
- згідно з рішенням тимчасової адміністративної колегії АМК:
у 2004 році ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" займало монопольне (домінуюче) становище на ринках передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, а також послуг з видачі технічних умов на приєднання до його електричних мереж на території міста Севастополя із часткою на кожному з ринків 100 відсотків;
дії ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" щодо включення необгрунтованих вимог до наданих ним у 2004 році технічних умов визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 3 частини другої статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом обумовлення видачі технічних умов прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору;
на ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" накладено штраф у сумі 18000 грн.;
- оспорюване рішення прийнято за результатами перевірки додержання ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" вимог законодавства про захист економічної конкуренції, проведеної АМК, та розгляду відповідачем справи № 35-р/тк про порушення законодавства про захист економічної конкуренції названим товариством, в ході якої було виявлено факт включення позивачем до технічних умов вимог, які не відповідають змісту пункту 2.10 Правил користування електроенергією, а саме -вимог щодо пайової участі, встановлення або заміни чи реконструкції окремих видів обладнання, передачі на баланс ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" майна замовника.
Причиною спору в даній справі стало питання щодо накладення на позивача згідно з оспорюваним рішенням АМК штрафних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Позивачем не наведено жодних доводів про порушення відповідачем законодавства у визначенні монопольного становища ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" на ринках зазначених послуг в територіальних межах міста Севастополя та не подано будь-яких доказів на підтвердження факту існування конкурентів на ринках зазначених послуг.
Правилами користування електроенергією (у редакції, що діяла у період перевірки) передбачено, що:
технічні умови -це документ, що видається замовнику електропередавальною організацією або основним споживачем і містить перелік обгрунтованих технічних умов та вимог щодо інженерного забезпечення об'єкта електропостачання (пункт 1.2);
технічні умови приєднання нових електроустановок, збільшення електричної потужності або зміни вимог споживачів до надійності електропостачання видаються електропередавальною організацією (основним споживачем), до мереж якої приєднуються нові чи додаткові потужності (пункт 2.1);
всі вимоги та рекомендації електропередавальної організації (основного споживача) мають відповідати вимогам чинного законодавства та нормативно-технічних документів. У разі відсутності вимог нормативно-технічних документів з окремих питань, вимоги та рекомендації електропередавальної організації (основного споживача) вносяться до технічних умов за згодою споживача (субспоживача) (пункт 2.10);
вимоги технічних умов мають відповідати чинним нормативним документам. Включення в технічні умови, як і в договір про приєднання в цілому, вимог, які безпосередньо не стосуються приєднання електроустановок споживача до електричної мережі, не допускається (пункт 2.12);
замовник після оплати вартості видачі технічних умов отримує для підписання проект договору про приєднання до електричних мереж (додаток 4), який укладається сторонами у порядку, передбаченому законодавством. Вартість видачі технічних умов або змін до них визначається відповідно до чинного законодавства України. У разі відмови замовника від укладання договору про приєднання отримані замовником технічні умови втрачають чинність (пункт 2.13);
технічні умови приєднання електроустановок споживача до електричної мережі є невід'ємною частиною договору про приєднання (пункт 2.14).
Згідно з приписами статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору.
Пунктом 2 статті 50 Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем визначено як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
З огляду на наведені положення чинного законодавства господарські суди дійшли вірного висновку про правильність кваліфікації дій позивача щодо включення до технічних умов вимог, які не відповідають змісту Правил користування електроенергією, за пунктом 2 статті 50 Закону та правомірність застосування до ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" штрафних санкцій.
Таким чином, попередні судові інстанції у вирішенні даного спору з достатньою повнотою встановили обставини та дали їм правильну юридичну оцінку. Отже, визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 зі справи № 38/179 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" -без задоволення.
Суддя
В. Селіваненко
Суддя
I. Бенедисюк
Суддя
Б. Львов