Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства промислового залізничного транспорту "Кременчукпромзалтранс", м.

Кременчук Полтавської області

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006

зі справи № 17/214

за позовом відкритого акціонерного товариства промислового залізничного транспорту "Кременчукпромзалтранс"

до Полтавського територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Полтава (далі -відділення АМК)

про визнання акта недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників:

ВАТ "Кременчукпромзалтранс" -Онищенко Г.В.,

відділення АМК -Атаманюка Т.О., Дудник С.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Кременчукпромзалтранс" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 08.04.2005 № 01/03-рш.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.04.2006 (суддя Коршенко Ю.О.) позов задоволено. Рішення суду з мотивовано тим, що визначення монопольного становища позивача на ринку надання послуг під'їзних залізничних колій в межах Крюківського та Автозаводського районів м. Кременчука було здійснено з порушенням Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі -Методика).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006 (колегія суддів у складі: суддя Яковлєв М.Л. -головуючий, судді Міщенко П.К., Федоров М.О.) рішення суду першої інстанції з даного спору скасовано; провадження у справі припинено з мотивів пропуску позивачем двомісячного строку, встановленого статтею 60 Закону України "П захист економічної конкуренції" (2210-14) (далі -Закон) для оскарження оспорюваного рішення.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ "Кременчукпромзалтранс" просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права. Скаржник зазначає, що накладений відділенням АМК згідно з оспорюваним рішенням штраф є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 241 Господарського кодексу України (436-15) , а тому до них правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності терміном 3 роки.

У відзиві на касаційну скаргу відділення АМК зазначає про правильність та обгрунтованість висновків апеляційного суду у визначенні строку оскарження рішення адміністративної колегії відділення АМК та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно ж до частини другої статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За приписами статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Iнформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарськ процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чино відомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- згідно з рішенням адміністративної колегії відділення АМК:

у 2003-2004 роках ВАТ "Кременчукпромзалтранс" займало монопольне (домінуюче) становище на регіональному ринку послуг під'їзних залізничних колій в межах Крюківського та Автозаводського районів міста Кременчука з часткою 100 %;

дії ВАТ "Кременчукпромзалтранс" щодо стягнення з контрагентів, розташованих по дільницях № 1 та № 2, різної плати з розрахунку за 1 вагон за послугу з подачі та забирання вагонів у 2004 році визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг під'їзних залізничних колій в межах Крюківського та Автозаводського районів м. Кременчука шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин;

дії ВАТ "Кремечукпромзалтранс" у вигляді встановлення у 2004 році завищених цін на послуги подачі та збирання вагонів, маневрової роботи, використання колії для проведення вантажно-розвантажувальних робіт визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частинами першою, а також пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку названих послуг шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів;

дії ВАТ "Кременчукпромзалтранс", що полягали у направленні до відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький річковий порт" листів з попередженнями про розірвання в односторонньому порядку договору від 16.03.2001 № 7-34 про надання послуг залізничним транспортом, пов'язаних з перевезенням вантажів, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг під'їзних залізничних колій шляхом вчинення дій, що могли призвести до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які були б неможливими на умов існування значної конкуренції на ринку;

на ВАТ "Кременчукпромзалтранс" накладено штраф у сумі 17000 грн.;

- оспорюване рішення прийнято за результатами перевірки додержання ВАТ "Кременчукпромзалтранс" вимог законодавства про захист економічної конкуренції, проведеної відділенням АМК, та розгляду цим відділенням справи № 01-02-50/12-2004 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції названим товариством;

- у визначенні монопольного (домінуючого) становища ВАТ "Кременчукпромзалтранс" відділенням АМК не було враховано інших суб'єктів господарювання, які діяли на ринку аналогічних послуг протягом того самого проміжку часу, що і позивач, та не визначено потенційних конкурентів позивача, не з'ясовано обсяг таких послуг та не визначено частки цих суб'єктів господарювання на ринку послуг під'їзних залізничних колій.

Причиною спору в даній справі стало питання щодо накладення на позивача згідно з оспорюваним рішенням відділення АМК штрафних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд послався на приписи частини першої статті 60 Закону, за якою заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Проте такий висновок апеляційного суду є невірним.

Так, частиною другою статті 250 Господарського кодексу України (436-15) передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною сьомою статті 40 названого Кодексу рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.

За змістом частин третьої, четвертої статті 217 Господарського кодексу України (436-15) до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Частинами першою і другою статті 249 названого Кодексу визначається право суб'єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання.

З огляду на наведені положення Господарського кодексу України (436-15) , як зазначено у підпункті 6.2.4 пункту 6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (в редакції президії Вищого господарського суду України від 04.07.2005 № 04-5/202), у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу.

Відповідно до статті 223 Господарського кодексу (436-15) Укр при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України , якщо інше не встановлено цим Кодексом. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Отже, оскільки чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними, до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного к су України, тобто тривалістю у три роки.

В зв'язку з тим, що судом апеляційної інстанції не розглянуто справу по суті, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа -передачі на розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства промислового залізничного транспорту "Кременчукпромзалтранс" задовольнити частково.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006 зі справи № 17/214 скасувати.

Справу передати на розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.