Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.I. (головуючий),

Харченка В.М.,

Борденюк Є.М.

розглянувши у відкритому

за участю представника позивача:

касаційну скаргу

судовому засіданні у м. Києві

Бєлих О.В. та представника відповідача -Ярушевського В.Є.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Iн"

на постанову

від 29.05.2006

Дніпропетровського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 10/14

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Iн"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт"

про

розірвання договору комерційної концесії та стягнення 8277,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю "Драйв-Iн" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт", згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило розірвати договір комерційної концесії від 01.04.2004, зобов'язати відповідача повернути позивачу друковані матеріали, стягнути з відповідача збитки у вигляді не отриманого прибутку за період березень-жовтень 2005 року в сумі 7886,32 грн. та штрафних санкцій за період березень-жовтень 2005 року в сумі 390,78 грн., а також визнати недійсним в частині абзац 7 п. 1.3 зазначеного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2006 у справі № 10/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2006, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.05.2006, рішення суду першої інстанції від 13.03.2006 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 84, 101 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 16, 22, 203, 215, 217, 525, 610, 611, 612, 617, 623, 651, 1109, 1115, 1120, 1122 ЦК України (435-15) , ст.ст. 193, 207, 224, 225 ГК України (436-15) , ст. 16 Закону України "Про захист прав на знаки для товарів та послуг" (3689-12) , ст. 48 Закону України "Про власність" (697-12) .

Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.04.2004 між сторонами був укладений договір комерційної концесії, згідно якого позивач як правоволоділець (франчайзер) володіє винятковим правом на товарний знак "Пан-піцца", комерційне найменування "Пан-піцца", систему ноу-хау (комерційну інформацію, бази даних, програмні продукти, технологію ведення бізнесу) та іншими правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, які йому належать, а також проводить комплексні заходи, що підвищують репутацію і авторитет його товарного знаку у споживачів, що відповідно сприятиме підвищенню репутації і збільшенню доходів усіх членів франчайзингової системи, а відповідач як користувач (франчайзі) бажає придбати на умовах цього договору та додатків до нього ліцензії на використання товарного знаку "Пан-піцца", комерційного найменування "Пан-піцца", ноу-хау (комерційну інформацію, бази даних, програмні продукти, технологію ведення бізнесу), а також стати учасником франчайзингової системи "Пан-піцца" з тим, щоб використовувати її переваги, здійснюючи співпрацю з правоволодільцем на протязі усього терміну дії договору.

Умовами договору також передбачено, що франчайзер зобов'язується надати за винагороду на строк, починаючи з дня підписання цього договору до закінчення терміну його дії право використовувати в підприємницькій діяльності на закріпленій цим договором території комплекс виняткових прав, що належать франчайзеру.

Судами також встановлено, що зазначений договір передбачає, що передача прав здійснюється шляхом укладання ліцензійних договорів, які є складовою частиною цього договору і які укладаються не пізніше 30 днів від укладання цього договору.

Крім того, франчайзі зобов'язується виплачувати на користь франчайзера поточні платежі, як винагороду за користування та надання права на користування об'єктами права інтелектуальної власності, що належать франчайзеру, протягом всього терміну дії даного договору, а саме: роялті або поточні платежі, які становлять 4 відсотка від загального валового доходу франчайзі: 2% від валового доходу за використання комплексу виключних прав на ТМ "Пан-піцца" на закріпленій території; 2% від валового доходу, як винагорода за здійснення постійної оперативної підтримки на протязі всього терміну дії цього договору - щомісячно в перебігу п'яти банківських днів місяця, наступного за звітним починаючи з першого дня після фактичного відкриття першого торгівельного об'єкту. Договір також передбачає обов'язок франчайзі сплачувати рекламний внесок у розмірі 1% від загального валового доходу протягом п'яти банківських днів місяця, наступного за звітним місяцем, починаючи з першого дня після фактичного відкриття першого торгівельного об'єкту.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що невиконання позивачем зобов'язань за зазначеним договором та відсутність його державної реєстрації позбавляє відповідача можливості почати використання наданого йому комплексу виключних прав, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивач, наполягаючи на своїх вимогах, посилався на те, що в порушення умов договору відповідач не забезпечує з ТзОВ "Драйв-Iн" постійний зв'язок у режимі оn-1іnе, у стандарті мережі ТМ "Пан-піцца" з використанням програмного продукту - програми обліку і аналізу продажів; в порушення договору з боку відповідача уповноваженим представникам франчайзера - ТзОВ "Драйв-Iн" чиняться перешкоди щодо інспектування товару та порядку надання послуг; відповідач не забезпечує періодичне навчання своїх співробітників, необхідне для підтримки рівня кваліфікації; не довів до відома франчайзера інформацію про призначення нових керівників і зміну в керівному складі франчайзері на протязі 3 днів з дня кадрових перестановок. Крім того, починаючи з квітня 2005 року в порушення умов договору відповідачем не надається позивачу звітність та не вноситься платня за договором, а також відповідач не виконує свої зобов'язання при настанні термінів платежу щодо надання франчайзеру повної звітності з вказівкою розміру валової виручки по терміну внесення платні.

В той же час, як про це стверджував позивач, відповідач приступив до використання усього комплексу наданих йому прав, не забезпечуючи, всупереч умовам того ж договору, відповідної якості реалізуємих покупцям товарів і послуг.

Вищезазначені доводи позивача не були належним чином перевірені судами. В той же час, із змісту наявних у справі документів, на які посилався позивач, випливає, що останній за декількома актами прийому-передачі передав відповідачу, як учаснику франчайзингової системи, комплекс різноманітних матеріалів, які були виконані на різних інформаційних носіях та мали відношення до предмету укладеного між сторонами договору комерційної концесії; що товарний знак "Пан-піцца" та одноіменне з ним комерційне найменування, а також відповідна у цьому ж зв'язку комерційна інформація, бази даних, програмні продукти та технологія ведення бізнесу використовувались відповідачем; що відповідні органи по захисту прав споживачів фіксували деякі порушення, пов'язані з діяльністю ресторану "Пан-піцца" в м. Дніпропетровську; що позивач протягом 2005 року нагадував відповідачу про заборгованість, яка за ним рахувалась відповідно до вищезазначеного договору та в тому ж році запропонував відповідачу розірвати цей договір; що відповідач, не спростовуючи достовірності наведених тверджень позивача, свої заперечення проти позову обгрунтовував тим, що останній вимагає розірвання договору з порушенням тієї процедури попередніх попереджень, яка цим же договором була передбачена, а також, що окремі випадки порушень умов договору з його боку були безпосередньо пов'язані з неналежним виконанням зобов'язань з боку самого позивача.

Сукупність обставин, на які посилались сторони у своїх поясненнях, суди належним чином не дослідили, а наданим ними у цьому ж зв'язку доказам не дали ніякої оцінки. У цьому зв'язку твердження апеляційного суду про те, що позивач не виконував своїх зобов'язань за договором, не можна визнати таким, що грунтується на фактичних обставинах справи, тим більше, що такому своєму висновку суд, як це вбачається із змісту оскаржуваних рішень, взагалі не навів ніякого обгрунтування.

Оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 1118 ЦК України (435-15) , факт державної реєстрації договору комерційної концесії набуває юридичного значення лише для взаємовідносин сторін за цим договором із третіми особами, посилання суду на відсутність такої реєстрації за обставинами цієї справи не може розглядатись як самодостатня підстава для відмови у задоволенні заявленого позову. Тим більше, що в даному випадку суд не прийняв до уваги, що, відповідно до ст. 210 ЦК України (435-15) , порядок реєстрації правочинів, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюється законом, та у цьому ж зв'язку взагалі не з'ясував чи існував на час виникнення спірних правовідносин сторін законодавчо визначений порядок державної реєстрації договору комерційної концесії, а отже і не встановив чи існувала взагалі можливість виконати цей законодавчо встановлений обов'язок в даному випадку.

Не з'ясувавши сукупності вищенаведених обставин, та не дослідивши в повному обсязі надані по справі докази, суди порушили вимоги ст.ст. 4-7, 43 ГПК України (1798-12) , що дає підстави для скасування постановлених ними рішень з передачею справи на новий розгляд.

В ході такого суду належить перевірити обгрунтованість заявлених по справі позовних вимог та висунутих проти них заперечень, на підставі наданих сторонами доказів встановити фактичні обставини справи та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно вимог процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 , 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Iн" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2006, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2006 у справі № 10/14 скасувати.

Справу передати до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд в іншому складі суддів.