Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Полякова Б.М.

суддів:

Катеринчук Л.Й. (доповідач у справі)

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргу

Акціонерного комерційного банку "Прем'єрбанк"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006

у справі

господарського суду

№ 39/65

Дніпропетровської області

за позовом

Акціонерного комерційного банку "Прем'єрбанк"

до відповідача

3-тя особа

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансові резерви"

Відкрите акціонерне товариство "Вуглеприлад"

про

визнання недійсним договору купівлі-продажу векселів 16.12.2003, протоколу про залік взаємних однорідних вимог 08.11.2004, стягнення 11422367,54грн. збитків

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача

Шевченко О.Ю., доручення №48 від 07.11.2005

від відповідача

від третьої особи

Ляшко О.Б., доручення від 19.07.2006

не з'явився

В С Т А Н О В И В :

Акціонерний комерційний банк "Прем'єрбанк" (далі -Банк) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансові резерви" (далі -Товариства) про визнання недійсним договору купівлі-продажу векселів № 54 від 16.12.2003, протоколу про залік взаємних однорідних вимог 08.11.2004 та стягнення збитків на суму 27 402 367,54 грн. Заявою про зміну позовних вимог №04/301 від 22.02.2006 позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення збитків до 11422367,54грн. (т.1 а.с.41-45).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006 (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу векселів від 16.12.2003 № 54-Т; визнано недійсним протокол про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.2004; стягнуто з відповідача на користь позивача: 8960000,00грн. заборгованості по поверненню кредиту; 1 041 848,89 грн. заборгованості по оплаті відсотків за користування кредитом; 85 478,65 грн. пені за порушення термінів оплати відсотків; 1 335 040,00 грн. пені за порушення строків повернення кредиту; 25 585,00 грн. витрати по оплаті державного мита; 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006 та ухвалу суду першої інстанції від 01.03.2006 зі справи № 39/65 про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках на суму 11 447 952,53 грн. та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 (колегія суддів у складі: головуючого Науменко I.М., суддів Білецької Л.М., Голяшкіна О.В.) апеляційну скаргу Товариства задоволено частково: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006 зі справи скасовано; в позові відмовлено; з АКБ "Прем'єрбанк" на користь ТОВ "Фінансові резерви" стягнуто державне мито у сумі 12792,50 грн.; ухвалу суду першої інстанції від 01.03.2006 зі справи залишено без змін; скасовано заходи по забезпеченню позову, а саме: скасовано арешт, накладений ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2006 зі справи № 39/65 на грошові кошти ТОВ "Фінансові резерви", що знаходяться на всіх банківських рахунках в межах розміру заявлених позовних вимог в сумі 11 447952,53 грн.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції від 10.07.2006 Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від 10.08.2006 № 04/1195, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 зі справи, аргументуючи її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України (435-15) , ч. 1 ст. 601, ч. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) . Скаржник, з посиланням на приписи ст. 50 Закону України "Про заставу" (2654-12) , мотивує недійсність договору купівлі-продажу векселів № 54-Т, оскільки відчуження векселів відбулося, на його думку, без погодження з заставодержателем. Крім того, на думку скаржника суд апеляційної інстанції позбавив позивача, як заставодержателя, права на одержання задоволення своїх вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та сплати відсотків і пені за його користування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення та постанову судових інстанцій, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Приписами статті 4 Цивільного кодексу України (435-15) , чинного на момент укладення спірних кредитного договору та договору застави визначено, що зобов'язання виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Поряд з іншими діями цивільні права та обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Отже, моментом виникнення зобов'язання є момент вчинення відповідних дій учасниками правовідносин, зокрема момент укладення угоди, і він не є тотожним з моментом проведення розрахунків, передачі речей та вчинення інших дій, які пов'язані з виконанням в цілому зобов'язання його сторонами.

Частиною 1 статті 601 ЦК України (435-15) , чинного на момент укладення спірного протоколу про зарахування зустрічних однорідних вимог зазначається, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, чинним законодавством не заборонено проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких визначений настанням події в майбутньому.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України (436-15) господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про заставу" (2654-12) право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню -з моменту нотаріального посвідчення цього договору, а за приписами статті 17 зазначеного закону заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Чинним законодавством не обмежуються способи вираження згоди заставодержателя на відчуження майна заставодавцем. Відтак, досягнення згоди про укладення угоди купівлі-продажу заставлених майнових прав між заставодержателем та заставодавцем може бути одним із способів вираження згоди заставодержателя на відчуження заставодавцем предмета застави.

Як встановлено апеляційним судом, 16.12.2003 Банк та Товариство уклали Кредитний договір № 76, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу для цільової оплати за договором від 16.12.2003 № 51-Т кредит у сумі 8 960 000,00 грн. терміном до 24.03.2005 зі сплатою за користування кредитом 14 відсотків річних. (том.1, а.с.13-18) Згідно Договору застави майнових прав від 16.12.2003 № 101 Банк отримав право отримання грошових коштів за цінними паперами (векселями) згідно додатку № 1 Реєстру договору у кількості 15 штук номінальною вартістю 9 790 000, 00 грн., які були оприбутковані на позабалансовому рахунку банку № 9501 у якості застави, шляхом уступки Товариством прав вимоги оплати зазначених векселів (том 1, а.с.19-22).

Апеляційним судом також встановлено, що за Договором купівлі-продажу № 54-Т від 16.12.2003 Банком придбано у Товариства векселі, які були предметом договору застави майнових прав за договором № 101, і становили 8 960 000,00 грн. (том 1, а.с.23-25). Моментом набуття права власності на векселі сторони визначили 24.03.2005 - настання строку погашення кредиту за кредитним договором № 76.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 3 від 16.12.2003 відповідачем виконано зобов'язання п. 5.3 за кредитним договором № 76 від 16.12.2003 щодо сплати ним 14 відсотків річних за користування кредитним договором у сумі 1 616 782, 22 грн.(том 2, а.с.29) за період 16.12.2003-16.12.2004.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Протоколу про залік взаємних однорідних вимог 08.11.2004 Банк та Товариство дійшли згоди про залік взаємних грошових зобов'язань за Кредитним договором №76 від 16.12.2003 та за Договором купівлі-продажу векселів №54-Т від 16.12.2003, строк виконання яких визначено моментом настання строку погашення кредиту - 24.03.2005року (том 1, а.с.26).

Згідно зі статті 50 Закону України "Про заставу" (2654-12) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості. За приписами статті 17 зазначеного закону заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

З огляду на те, що чинним законодавством не обмежуються способи вираження згоди заставодержателя на відчуження майна заставодавцем, апеляційна інстанція правомірно прийняла як доказ вираження згоди заставодержателя на відчуження заставодавцем предмета застави, укладення угоди купівлі-продажу заставлених майнових прав між заставодержателем та заставодавцем. Відтак, доводи касатора про порушення при цьому приписів статті 50 Закону України "Про заставу" (2654-12) колегією суддів Вищого господарського суду відхиляються, як необгрунтовані.

Не узгоджуються з нормами матеріального права доводи касатора про неправомірність зарахування зустрічних однорідних вимог по зобов'язаннях строк виконання яких не настав, як такі, що суперечать приписам частини 1 статті 601 ЦК України (435-15) про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги. Не приймаються до уваги доводи касатора про стягнення з відповідача збитків в розмірі непогашеного кредиту, відсотків, пені по кредитному договору, оскільки зобов'язання по кредитному договору припинили своє існування шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно Протоколу 08.11.2004, а відсотки за користування кредитом до моменту укладення Протоколу відповідачем оплачені платіжним дорученням № 3 від 16.12.2003 (т.2 а.с.26).

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає порушення норм матеріального і процесуального права для скасування постанови апеляційного суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,,111-7,111-9,111-11 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Прем'єрбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 залишити без змін.