Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Кравчука Г.А.

суддів:

Мачульського Г.М.

Шаргала В.I.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства промислової політики України на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. у справі № 11/47-пд-06 господарського суду Херсонської області

за позовом прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України

до

1). Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку України в особі Херсонського центрального відділення Промінвестбанку

2). Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

3). Херсонського державного заводу суднового обладнання та судової арматури

про визнання неукладеним договору,

за участю представників

- позивача:

Горобчука М.I. (довіреність №20/2-4-385 від 16.09.2005р.)

- відповідача-1:

- відповідача-2:

- відповідача-3:

Якуба Н.Г. (довіреність ВЕА №181624 від 20.07.2006р.)

не з'явився

Капустняка В.А. (посвідчення директора №285 від 20.07.2006р.)

- прокурора:

Прасова О.О. (посвідчення прокурора відділу Генеральної

прокуратури України №112 від 25.09.2006р.), -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28.02.2006р. (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Шевченко Т.М., суддів Радченко О.П., Яценко О.М.) в позові відмовлено.

В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані рішенні і постанову та прийняти нове рішення, яким визнати неукладеним договір №02-01/58-95 про перевід боргу від 23.03.1998р., підписаний між Херсонським суднобудівним заводом, Херсонським державним заводом суднового обладнання та суднової арматури та Херсонським центральним відділенням Українського Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) , ст. 180, ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) , ст. ст. 153, 201, 202 Цивільного кодексу України (435-15) (ред. 1963р.), ст.ст. 4, 43, 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 та відповідач-2 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів -без змін, посилаючись на те, що рішення є законними і обгрунтованими.

Відповідач-2 не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.03.1998р. за участю трьох осіб укладено договір про перевід боргу №02-01/58-98. Учасниками цього договору є відповідач-2 (первісний боржник), відповідач-3 (новий боржник) та відповідач-1 (кредитор). Предметом договору є грошовий борг за кредитним договором №61 від 13.09.1995р. в розмірі 2 066 818, 23 грн. і нараховані відсотки за ним станом на 01.03.1998р. в сумі 903 175, 90 грн., що виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань перед кредитором, а загальна сума боргу склала 2 969 994, 13 грн. Сторони договору вказали, що зобов'язання, яке приймає новий боржник, грунтується на кредитному договорі №61 від 13.09.1995р., укладеному між первісним боржником і кредитором, і кредитор надав згоду на перевід боргу та зменшив дебіторську заборгованість первісного боржника на суму 2 969 994, 13 грн. Згідно умов договору, первісний боржник під час підписання договору передає новому боржнику всю інформацію і документацію, що підтверджує його права та обов'язки перед кредитором, а новий боржник повідомлений про вимоги та заперечення, які грунтовані на відносинах між первісним боржником та кредитором. Причиною звернення прокурора з позовом про визнання цього договору неукладеним з моменту підписання послужило ненадання позивачеві документації щодо переданих боргових зобов'язань, що, згідно висновків прокурора, є порушенням чинного законодавства та майнових прав держави в особі Міністерства промислової політики України.

Місцевий господарський суд відмовляючи в позові виходив з того, що відповідач-3 створений за наказом міністра промислової політики України №55 від 12.02.1998р. на базі майна машинобудівного підрозділу відповідача-2 шляхом його відокремлення. Державна реєстрація відповідача-3 в якості суб'єкта підприємницької діяльності здійснена 24.02.1998р., отже на час укладання оспорюваного договору відповідач-3 вже мав статус юридичної особи. Також місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що з урахуванням набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) позов про визнання договору неукладеним є передбаченим законодавством способом захисту прав та інтересів особи. Крім того, суд виходив з того, що у іншій господарській справі - №13/227 дана оцінка як обгрунтованим позовним вимогам Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі Херсонського центрального відділення до Херсонського державного заводу суднового обладнання та суднової арматури про стягнення заборгованості за договором про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. Як зазначено в рішенні за актом приймання-передачі оригіналів кредитного договору №61 від 11.09.2001р. державне підприємство "Херсонський суднобудівний завод" на підставі договору про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. передало, а Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури прийняв оригінали кредитного договору №61 від 13.09.1995р. із змінами і доповненнями від 18.11.1995р. та 18.01.1996р.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.

Між тим судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 ГПК України (1798-12) обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв'язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Судові ж рішення вказаним критеріям не відповідають з наступних підстав.

Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що після укладення кредитного договору №61 від 13.09.1995р. було укладено узагальнюючий кредитний договір №16 від 28.02.1996р. Між тим розглядаючи по суті спір щодо договору про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. за яким первісний боржник переводить на нового боржника грошовий борг за кредитним договором №61 від 13.09.1995р. у розмірі 2066818 грн. 23 коп. і нарахованим відсоткам за ним станом на 01.03.1998р. у сумі 903175 грн. 92 коп. місцевий господарський суд в порушення вимог ст.43 ГПК України (1798-12) пославшись на узагальнюючий кредитний договір №16 від 28.02.1996р. не дав йому правової оцінки у сукупності з іншими доказами, а відтак не з'ясував чи не припинена з урахуванням вказаних обставин дія попереднього кредитного договору №61 від 13.09.1995р., які зобов'язання існують між сторонами за цим договором і які зобов'язання між сторонами існують за узагальнюючим кредитним договором №16 від 28.02.1996р.

Крім того, заявлена позивачем вимога про визнання договору про перевід боргу неукладеним не відповідає способам захисту прав суб'єктів господарювання, передбаченим ст.20 ГК України (436-15) . Такий висновок не суперечить положенням Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 14.01.2002 у справі за позовом Акціонерного товариства "Сантехмонтаж-60" до Малого приватного підприємства фірма "Барвінок", Акціонерного товариства компанія "Капітал" та Акціонерного товариства "Барвінок" про визнання неукладеним договору купівлі-продажу і визнання недійсними договорів. Посилання на ст.181 ч.8 ГК України (436-15) як на правову підставу для звернення з таким позовом в даній справі не грунтується на вимогах вказаної норми оскільки положення частини четвертої цієї норми стосуються врегулювання розбіжностей щодо умов договору у проекті договору про що робиться застереження у ньому. У даній же справі предметом судового дослідження був договір, який як вбачається із судових рішень та не спростовувалось сторонами, відповідає вимогам ст.181 ч.1 цього кодексу. Крім того, у разі відсутності у договорі вказівки про всі істотні умови такий договір, у разі його невідповідності вимогам ст.180 ч.3 ГК України (436-15) , може бути визнаний судом недійсним за наявності до того законних підстав. Пунктом 1 ст.83 ГПК України (1798-12) передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто коли позовна вимога грунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи. Прийнявши до провадження та розглядаючи даний спір по суті вказані вимоги мають враховуватись судом і при новому розгляді справи.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на приписи ст.ст.201, 202 ЦК України (435-15) щодо істотних умов договору та дійшов висновку що сторони досягли згоди з усіх істотних умов при укладенні оспорюваного договору. Між тим ст.203 ЦК України (435-15) встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину. Серед таких вимог цією нормою визначено що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням викладених вище обставин судами вказані норми матеріального права дотримано не було.

З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.3, 111-10 ч.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства промислової політики України задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. та рішення Господарського суду Херсонської області від 28.02.2006р. у справі № 11/47-пд-06 Господарського суду Херсонської області скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.