2-13/4236-2006 Про визнання недійсним договору про будівництво житла для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей - Текст документа

Рішенням господарського суду АР Крим від 13.03.2006 (суддя А.Жукова) позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір б/н про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 17.09.2004.

Судове рішення мотивовано невідповідністю умов укладеного договору приписам норм Указу Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей"№ 240 (240/93) від 01.07.93, Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого цим Указом, ст.ст. 20, 77 Земельного кодексу України (2768-14) , ст. 1 Закону України "Про використання земель о ни" (1345-15) , ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , ст. 24 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , ст.ст. 92, 203, 215, 227 ЦК України (435-15) .

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 (судді: Ю.Борисова, В.Сотула, В.Плут) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Апеляційна інстанція зазначила про неврахування місцевим господарським судом приписів п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей щодо визначення різних джерел інвестування будівництва житла; висновок суду про невідповідність оспорюваного правочину нормам Земельног дексу України не грунтується на обставинах справи, оскільки умови договору не містять обов'язку сторін щодо внесення будь-якого майна, в тому числі земельної ділянки; при вирішенні питання про дійсність договору № 5 від 03.02.2005 укладеного від імені Міністерства оборони України начальником Кримського управління капітального будівництва суд приймає до уваги обставину затвердження договору Веліжанським С.К., діючим на підставі нотаріальної довіреності, що слід розцінювати як схвалення договору.

Заступник військового прокурора ВМС України з апеляційною постановою не погодився, вважає, що апеляційною інстанцією неправильно застосовано норми земельного та цивільного законодавства, тому просить зазначену постанову скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання та вважає, що воно підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в позовних вимогах про визнання оспорюваного договору недійсним, господарський суд апеляційної інстанції вважав, що рішення про задоволення позову щодо визнання договору недійсним прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Разом з тим з такими висновками погодитися неможна.

Згідно ст.215 ЦК України (435-15) , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України (435-15) .

За приписами ст. 203 ЦК України (435-15) такими вимогами є:

зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що на час укладення спірного договору умови та порядок інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України визначались Положенням про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженим Указом Президента України в 1 липня 1993 року, № 240/93 (240/93) .

Пунктом 3 цього Положення було встановлено, що погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвесторам у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків. Замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках дозволялось збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Апеляційним господарським судом не спростовано висновок суду першої інстанції про порушення при укладенні оспорюваного договору п.3 Положення про інвестування, яким встановлено граничну частку житла, яка може передаватися у власність інвестора (першого відповідача), у розмірі 50% від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за кошти інвестора споруд соціально-побутового і торговельного призначення, в той час як згідно п.3.1.2 договору частка житла ВАТ "Кримзалізобетон"(пайовика) визначена у розмірі 88%, а по нежилим приміщенням його розмір становить 100%, що значно перевищує встановлені інвестиційним законодавством обмеження.

Касаційна інстанція вважає висновки господарського суду першої інстанції щодо порушення сторонами оспорюваного правочину приписів норм Земельного кодексу України (2768-14) такими, що нтуються на правильному їх застосуванні.

П. 2.1 договору передбачено співробітництво сторін договору щодо здійснення будівництва об'єкту, який буде розташовано на земельній ділянці загальною площею 4.4132 га на території військового містечка № 7 у м. Сімферополь, вул. Калініна 8-10.

п. 3.5 договору передбачено, що замовник передає земельну ділянку визначеному пайовиком генпідряднику під забудову об'єкту після оформлення замовником землевпорядної документації та документації на право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту.

Касаційна інстанція зазначає, що в разі передачі пайовику чи генпідряднику земельної ділянки під забудову з оформленням відповідних правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, як це передбачають пункти 3.5, 4.1 договору, ця земельна ділянка, яка згідно зі ст.14 Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) є авною власністю та закріплена за військовою частиною А-1743 на праві оперативного управління, може вибути з державної власності.

Проте, таке зобов'язання договору суперечить ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15) зазначає, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Дана стаття встановлює вичерпний перелік випадків використання земель оборони у господарських цілях, а тому використання земель оборони на пайових засадах у житловій забудові чинним законодавством не передбачено.

П.11 Положення про Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України до кола повноважень начальника управління віднесено за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладення угод на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції (а.с. 37 т. 1).

Управління, яке згідно Положення та Довідки № 171 про включення до ЄДРПОУ є юридичною особою, має право укладати господарські договори від свого імені, тобто, бути стороною по договору.

Місцевим господарським судом зроблено вірний висновок щодо наявності у начальника Кримського УКБ Iвненка Д.В. повноважень на укладення господарських договорів саме від імені Кримського УКБ Міноборони України, а не Міністерства оборони України (сторони за договором від 17.09.2004).

Посилання апеляційної інстанції на те, що при вирішенні питання про дійсність договору укладеного від імені Міністерства оборони України начальником Кримського УКБ, суд приймає до уваги затвердження договору Веліжанським С.К. на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.08.2004 з огляду на приписи ст. 241 ЦК України (435-15) , не можуть бути прийняті до уваги.

Затвердження договору директором Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Веліжанським С.К., не можна вважати як схвалення договору Міністерством оборони України, оскільки при вчиненні напису на договорі про його затвердження не зазначено, що Веліжанський С.К діяв від імені Міністерства оборони України і не вказано жодного документу, яким би йому надавались інші повноваження, ніж директору Департаменту. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні, тому висновки апеляційної інстанції не грунтуються на наявних матеріалах справи.

Не застосовуючи правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України (435-15) , суд першої інстанції констатував невиконання договору сторонами, що додатково свідчить про відсутність схвалення оспорюваної угоди позивачем шляхом прийняття її до виконання (ч.1 ст. 241 ЦК України (435-15) ).

З огляду на те, що підставою скасування рішення господарського суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційною інстанцією ст.241 ЦК України (435-15) , п.3 Положення про інвестування б ництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого Указом Президента України в 1.07.1993 №240/93 (240/93) , та помилкове незастосування ст.ст.20,21,77,84 Земельного кодексу України (2768-14) , ст.4 Закону Ук и "Про використання земель оборони" та ст.ст.248, 249 ЦК України (435-15) а судом першої інстанції з достовірністю встановлено невідповідність оспорюваного договору чинному земельному і цивільному законодавству та його укладення особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, тому рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 у справі № 2-13/4236-2006 скасувати,

рішення господарського суду АР Крим від 13.03.2006 залишити без змін.

Судові витрати по салаті державного мита з урахуванням ч. 4 ст. 49 ГПК України (1798-12) , в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку, віднести на ВАТ "Кримзалізобетон". Доручити господарському суду АР Крим видати відповідний наказ.