31/171 про стягнення неправомірно отриманих коштів за надання оплатних послуг з видачі та оформлення дозволів ЄКМТ - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" неправомірно отриманих коштів у розмірі 25 885,85 грн. та судових витрат.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.04.2006 року (суддя Качан Н.I.) у задоволенні позову відмовив, з посиланням на те, що між сторонами склались договірні відносини щодо надання оплатних Доповідач Гоголь Т.Г.

послуг відносно видачі та оформлення дозволів ЄКМТ, при цьому вартість цих послуг була визначена та встановлена у розмірі 25863,85грн, у зв'язку з чим підстав для визнання зазначеної суми неправомірно отриманою немає.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 23.06.2006 року (судді Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2006 року у даній справі залишив без змін, з тих самих підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті вказаних судових рішень норм матеріального права, а саме частини 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) , статей 638, 641 Цивільного кодексу України (435-15) . В касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що сплачуючи рахунок-фактуру № 194 від 21.12.2005 року він не здійснював будь-яких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення своїх прав і обов'язків щодо отримання від відповідача дозволів ЄКМТ, оскільки всі наведені права та обов'язки позивач вже мав за результатами проведеного конкурсу та затвердженого розподілу дозволів ЄКМТ.

Відповідач не скористався правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г, пояснення присутніх в судовому засідання представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в рішенні господарського суду міста Києва та постанові Київського апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Перевезення вантажів автомобільним транспортом по територіях іноземних держав або транзитом через їхні території виконується українськими перевізниками відповідно до положень міжурядових Угод на основі дозволів Європейської Конференції Міністрів Транспорту (далі - ЄКМТ) багаторазового використання.

Оформлення дозволів ЄКМТ та видача їх українським перевізникам здійснюється у відповідності до Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20.08.2004року № 757 (z1075-04) . З моменту затвердження Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами -членами ЄКМТ виконання технічних послуг з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам входило до компетенції Служби міжнародних автомобільних перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 17.10.2005 року №652 "Про реорганізацію Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" було створено Державне підприємство "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на правах юридичної особи.

Згідно з статутом Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень", затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 27.10.2005 року № 685, одним з основних напрямків його діяльності є організація і реалізація системи оформлення і видачі дозвільних документів на перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні .

За результатами проведеного конкурсу, згідно затвердженого 25.11.2005 року розподілу дозволів ЄКМТ серед українських перевізників, Товариству з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" було виділено один дозвіл ЄКМТ категорії Євро-2 та чотири дозволи ЄКМТ категорії Євро-3.

Листом від 02.02.2006 року відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" про необхідність сплатити кошти за послуги, пов'язані з комплексом робіт по оформленню, видачі, обслуговуванню дозволів ЄКМТ, вартість яких була визначена та встановлена у розмірі 25 863,85 грн. На зазначену суму був виставлений рахунок-фактура за № 194 від 21.12.2005 року. Позивач не заперечував проти прийняття пропозиції та укладення договору на запропонованих відповідачем умовах. Як правомірно зазначено судом першої інстанції, за своєю правовою природою, виставлений рахунок-фактура по суті є пропозицією щодо укладання договору про надання узгоджених послуг і, відповідно, добровільна оплата зазначеного рахунку визнається згодою замовника. За платіжними дорученнями № 115 від 06.02.2006 року та № 1307 від 21.12.2005 року зазначена сума була перерахована відповідачу. Відповідач в свою чергу зобов'язання за договором щодо надання комплексу робіт з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ виконав, що підтверджено наявними матеріалами справи (накладні № 231 від 30.12.2005 року та № 737 від 07.02.2006 року) .

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України (435-15) договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з вимогами статті 642 Цивільного кодексу України (435-15) якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір (в даному випадку сплатила відповідну суму грошей), ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 639 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 Цивільного кодексу України (435-15) )

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (436-15) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами склались договірні відносини щодо надання оплатних послуг з видачі та оформлення дозволів ЄКМТ, зазначені послуги надані та розрахунки за надані послуги здійснені повністю, Вищий господарський суд України вважає, що попередні судові інстанції вірно застосували приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини до встановлених обставин справи, а відтак у касаційної інстанції відсутні підстави для зміни чи скасування ухвалених у справі судових рішень.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 108, 111-5 , 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 року у справі № 31/171 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" -без задоволення.