ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р.
№ 6/170-05-5506
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
А. Уліцький
за участю представників:
- позивача
Галаніна В.М. -(дор. від 12.02.2006)
- відповідача
Шпагін К.Д. -(дор. від 02.10.2006)
розглянув касаційну скаргу
ДП "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.
О.М. Макарова"
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2006
у справі
№ 6/170-05-5506 господарського суду Одеської області
за позовом
ДП "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.
О.М. Макарова"
До
Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді
ТОВ "Татра-ЮГ"
Про
Стягнення 44941, 73 грн.
зустрічним позовом
Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді
ТОВ "Татра-ЮГ"
До
ДП "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.
О.М. Макарова"
про
Стягнення 335760, 40 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2005
(суддя О.Демешин) позовні вимоги за первісним та зустрічним
позовом задоволено частково.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
20.06.2006 (судді Тофан В.М., Журавльова О.О., Михайлов М.В.)
рішення господарського суду першої інстанції в частині часткового
задоволення первісного позову скасовано, в цій частині в позові
відмовлено повністю.
Апеляційна постанова вмотивована наступними обставинами.
На думку суду договір оренди № 9649 від 28.03.96, з
врахуванням доповнення № 1 від 28.03.96, є угодою, що вчинена під
відкладальною умовою, можливість чого передбачена ст. 61 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
З наданих відповідачем за первісним позовом доказів
вбачається, що вироблення передбаченої доповненням № 1 від
28.03.96 продукції стало можливим не раніше 26.03.99. Саме ця дата
узгоджується з датою підписання відповідачем за первісним позовом
акту приймання-передачі орендованих приміщень -01.04.99. Крім
того, позивачем за первісним позовом не пред'являлося рахунків для
сплати орендних платежів в період з 1996 по 1999 як не
пред'являлося в цей період і претензії по сплаті заборгованості з
орендної плати за вказаний період, а такі рахунки були пред'явлені
відповідачу за первісним позовом тільки в грудні 1999, а
претензії -в 2001.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до квітня
1999 за умовами договору, з врахуванням доповнень, відповідач за
первісним позовом не повинен сплачувати орендну плату, оскільки
виникнення цього обов'язку залежало від передбаченої сторонами
умови договору щодо початку випуску серійних виробів.
Зарахування ж позивачем за первісним позовом отриманих від
відповідача за первісним позовом коштів в рахунок минулих платежів
за весь період з моменту укладення договору оренди від 28.03.96 не
грунтується на угоді № 9649 і не може бути визнано правомірним.
Позивач за первісним позовом з апеляційною постановою не
погодився, вважає, що вона прийнята з порушенням норм
процесуального права, не грунтується на нормах матеріального
права, тому просить в касаційній скарзі цю постанову скасувати, а
рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Розпорядженням в.о. Голови судової палати Вищого
господарського суду України Персикова Є.В. у зв'язку з хворобою
судді Цвігун В.Л. для розгляду справи № 6/170-05-5506
господарського суду Одеської області утворено колегію суддів у
складі: Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Уліцький А.М.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні за участю представників сторін дослідив матеріали
справи, доводи касаційної скарги та вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що
28.03.96 між сторонами у справі було укладено договір оренди №
9649, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом
передав відповідачу в оренду приміщення цеху № 32, корпус № 1
загальною площею 7630 кв.м. та виробниче обладнання для
використання в цілях, передбачених статутом орендаря, зокрема,
виготовлення трамвайних вагонів.
Відповідно до п. 2.1.1 договору позивач за первісним позовом
зобов'язався передати обумовлене договором майно згідно акту
приймання-передачі на протязі 10 днів після підписання договору.
Відповідно до п. 3.4 договору оплата за орендоване майно
проводиться шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий
рахунок орендодавця щоквартально до 10 числа місяця, наступного за
звітним періодом.
Відповідно до доповнення № 1 від 28.03.96 до договору № 9649
останній доповнено п. 3.7 за змістом якого передбачено, що сторони
домовилися на орендованих площах цеху № 32 здійснювати спільне
освоєння виготовлення продукції, при цьому платежі, обумовлені
договором, будуть проводитися після початку випуску серійних
виробів з направленням коштів на підготовку виробництва. (а.с. 75
т. 1).
Ст. 61 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного на момент укладення
договору оренди, передбачалося, що угода визнається укладеною під
відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав
обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо
станеться вона чи не станеться.
Апеляційний господарський суд дійшов до обгрунтованого
висновку, що Договір № 9649 укладений під відкладальною умовою, бо
сторони поставили виконання прав і обов'язків у залежності від
обставин настання яких невідомо.
Апеляційною інстанцією також було встановлено, що вироблення
передбаченої додатком № 1 продукції стало можливим не раніше
26.03.99 відповідно до того, коли було затверджено технічні умови
трамвайних вагонів. Ця дата узгоджується із датою підписання акту
приймання передачі орендованих приміщень відповідачем за первісним
позовом, а саме 01.04.99.
Оскільки виникнення обов'язку щодо сплати орендних платежів у
відповідача за первісним позовом залежало від умови випуску
серійних виробів, тому суд дійшов обгрунтованих висновків, що до
початку настання цієї умови відповідач за первісним позовом не
повинен був сплачувати орендні платежі, так як не використовував
орендованого майна.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції визначено ст.
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до приписів якої
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника про те, що період фактичного користування
орендованим майном відповідачем за первісним позовом не відповідає
тому, що встановлено апеляційною інстанцією є спробою переоцінки
доказів, намаганням надати перевагу одним доказам над іншими і не
може бути прийнято касаційною інстанцією до уваги з огляду на
приписи ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В силу ст.ст.4-2, 4-3, 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя
у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші
особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і
заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом
доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та
обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав
позову та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти
позову.
Касаційна інстанція зазначає, що п. 3.7 доповнення № 1 від
28.03.96 недійсним у встановленому порядку не визнавався, в
процесі розгляду справи сторони не зверталися до суду з
відповідним клопотанням про визнання договору недійсним в цій
частині. Посилання скаржника про порушення судом ст. 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відповідає приписам даної норми, оскільки
це суперечило б принципу диспозитивності судового процесу, так як
даний спір розглянуто судом в межах заявлених позовних вимог.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9,- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
20.06.2006 у справі № 6/170-05-5506 господарського суду Одеської
області залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя: В. Овечкін
судді: Є.Чернов
А. Уліцький