ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2006 Справа N 293/20-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Фролової Г. М. –головуючого
Волковицької Н.О.
Мачульського Г.М.
за участю представників:
позивача не з’явились (про час та місце судового
засідання повідомлені належним чином)
відповідача Бутько В.Ю. –директор;
Казек О.В. –дов. від 03.07.2006 року
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому виробничо-комерційна фірма “Валентина”
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду Київської області
від 12.12.2005 року
у справі № 293/20-05 господарського суду Київської
області
за позовом Харківської державної біологічної фабрики
до Товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційна фірма “Валентина”
про стягнення 10 199, 57 грн.
В С Т А Н О В И В:
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 17.07.2006 року у зв’язку з відпусткою суддів
Муравйова О.В., Полянського А.Г., для розгляду касаційної скарги
у справі № 293/20-05 господарського суду Київської області,
призначено колегію суддів у складі: головуючий – Фролова Г.М.,
судді: Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.
У листопаді 2005 року Харківська державна біологічна фабрика
звернулася до господарського суду Київської області з позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна
фірма “Валентина” про стягнення з відповідача на користь
позивача основного боргу у розмірі 6 970, 80 грн., пені у
розмірі 1 245, 49 грн., індексу інфляції та 3% річних у розмірі
1 983, 28 грн.
09.12.2005 року, в порядку статті 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач подав
уточнення позовних вимог, в яких просить стягнути з відповідача
на користь позивача суму основного боргу у розмірі 6 970, 80
грн., індекс інфляції та 3% річних у розмірі 2 032, 17 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до
умов договору поставки від 14.01.2004 року № 19, укладеного між
Харківською державною біологічною фабрикою і Товариством з
обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма
“Валентина”, позивач поставив відповідачу ветеринарну продукцію
на загальну суму 8 170, 80 грн., що підтверджується видатковими
накладними та довіреностями суворої звітності, а відповідач
розрахувався за поставлений товар лише частково, на суму 1 200,
00 грн. Крім того, позивач просить також стягнути з відповідача
суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних,
передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Київської області від 12.12.2005
року (суддя: Іваненко Я.Л.) по справі № 293/20-05 господарського
суду Київської області, позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-
комерційна фірма “Валентина” на користь Харківської державної
біологічної фабрики 6 970, 80 грн. основної заборгованості, 309,
39 грн. 3% річних, 1 722, 78 грн. інфляційних втрат, 102, 00
грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи рішення, господарський суд, з посиланням на статті
173, 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, статті 526,
525, 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, зазначає, що
позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою
відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Валентина” на
користь Харківської державної біологічної фабрики заборгованості
з урахуванням індексу інфляції та 3% річних документально
підтверджується матеріалами справи, а тому підлягають
задоволенню в повному обсязі.
Не погоджуючиcь з рішенням суду, Товариство з обмеженою
відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Валентина”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою на рішення господарського суду Київської області від
12.12.2005 року по справі № 293/20-05 господарського суду
Київської області, в якій просить рішення у справі скасувати
частково у частині нарахування 309, 39 грн. 3% річних, 1 722, 78
грн. інфляційних витрат, 118, 00 грн. витрат на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу та 102, 00 грн.
державного мита і прийняти нове рішення, мотивуючи касаційну
скаргу доводами про порушення судом норм матеріального права,
зокрема, статті 250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Зокрема,
заявник зазначає, що оскільки між позивачем і відповідачем були
встановлені не цивільно-правові, а господарсько-правові
відносини, які регулюються положеннями Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, то відповідно до статті 250 зазначеного
кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути
застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з
дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня
порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено місцевим господарським судом, 14.01.2004 року між
Харківською державною біологічною фабрикою та Товариством з
обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма
“Валентина” укладено договір № 17 виготовлення та поставки
ветеринарної продукції.
На виконання умов зазначеного договору, позивач поставив
відповідачу ветеринарну продукцію на загальну суму 8170,80 грн.,
що підтверджується довіреностями ЯЕХ № 243634 від 26.05.2004
року, ЯЕХ № 243635 від 26.05.2004 року, видатковими накладними №
РН-0601 від 26.05.2004 року на суму 7426,80 грн. та № РН-0602
від 26.05.2004 року на суму 744,00 грн. Факт поставки продукції
відповідачем не заперечується.
Згідно пункту 2.2 договору № 17, розрахунок за поставлений товар
здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок
позивача 50% суми зазначеної в розрахунковій накладній напротязі
15 календарних днів з моменту отримання товару, а решту
напротязі 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Кошти за отриманий товар відповідач перерахував частково у
розмірі 1200,00 грн., у результаті чого у відповідача перед
позивачем виникла заборгованість у розмірі 6970,80 грн.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
цей Кодекс ( 436-15 ) (436-15)
визначає основні засади
господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що
виникають у процесі організації та здійснення господарської
діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими
суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 175 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові
зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин
при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана
сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських
відносин, регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до
умов договору та вимог цього кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах
звичайно ставляться.
Взяті на себе зобов'язання за договором № 17 від 14.01.2004 року
відповідач виконав частково у розмірі 1200,00 грн., а тому
вимоги позивача є цілком правомірними та обґрунтованими.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне
виконання).
В силу статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник,
який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу
кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3%
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що господарський
суд першої інстанцій в порядку статті 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення
позовних вимог в цій частині.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли
свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення у справі
прийнято у відповідності з нормами матеріального та
процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не
вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційна фірма “Валентина” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 12.12.2005
року у справі № 293/20-05 господарського суду Київської області
залишити без змін.
Головуючий Г. Фролова
Судді : Н. Волковицька
Г. Мачульський