ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2006 Справа N 82/14-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Дерепи В.І.,
судді
суддів Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду Київської області
від 31.01.2006 року та постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду
від 18.05.2006 року
у справі № 82/14-05
за позовом дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз
України”
до державного підприємства “Державна резиденція
“Залісся”
Про стягнення 300 000 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача –Бойко Д.Д.
відповідача –Іщук В.І.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 31.01.2006
року (суддя Л.Чорна), залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 18.05.2006
року (судді Н.Зеленіна, Г.Андрейцева, В.Швець) в позові
відмовлено з мотивів пропуску позивачем строку позовної
давності.
В касаційній скарзі дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз
України”, не погоджуючись з прийнятими по справі судовими
актами, просить їх скасувати з огляду на неправильне
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи і
доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування
господарським судом Київської області та Київським міжобласним
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням
меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами,
6.05.1999 року ДК “Торговий дім “Газ України”, правонаступником
якої є ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” платіжним
дорученням № 644 перерахувала ДП “Державна резиденція “Залісся”
300 000 грн. з призначенням платежу в рахунок оплати за
природний газ по векселю № 3204782970.
В подальшому позивач звертався до ГОУ Промінвестбанка з листом
від 13.09.1999 року № 31/18-3121 з проханням призначення в
платіжному дорученні від 06.05.1999 року № 644 замінити на: “Для
оплати за імпортований природний газ 40 відсотків згідно пост
КМУ і НБУ № 1785 від 13.11.1998 року і наказу НАК “Нафтогаз
України” № 82 від 20.11.1998 року.
Згідно зі статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа
дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Про порушення свого права позивач повинен був дізнатися з
моменту направлення листа № 31/18-3121 –13.09.1999 року. Колегія
суддів вважає, що у даному випадку, господарський суд правильно
визначив початок перебігу строку позовної давності, а саме, з
14.09.1999 року та його закінчення з урахуванням строків
позовної давності тривалістю в три роки –14.09.2002 року,
встановлених статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом лише
18.04.2005 року, і за цієї обставини слід визнати правомірним
висновок місцевого господарського суду про подання позову поза
межами встановленого статтею 71 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
строку давності і у зв’язку з цим відмову в
позові на підставі статті 80 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, за змістом якої закінчення строку позовної давності
до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції,
суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми
матеріального права, зазначивши про відмову у задоволенні позову
як з підстав недоведеності позовних вимог, так і пропуску строку
позовної давності, що є недопустимим, оскільки висновок суду про
необґрунтованість вимог позивача виключає відмову в позові за
пропуском строку позовної давності, адже правила про позовну
давність можуть застосовуватись лише тоді, коли доведено
існування самого суб’єктивного права. У випадку, коли суд на
підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що
право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не
порушене, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову
саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж
буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк
позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі
статті 80 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ухвалює
рішення, яким відмовляє в позові у зв’язку із закінченням строку
давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною
порушене право має бути захищене.
За таких обставин постанова Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 18.05.2006 року підлягає скасуванню, а
рішення господарського суду Київської області від 31.01.2006
року залишенню без змін.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз
України” задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 18.05.2006 року у справі № 82/14-05 скасувати,
залишивши в силі рішення господарського суду Київської області
від 31.01.2006 року.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Суддя Б.Грек
Суддя Л.Стратієнко