ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2006 Справа N 14/47
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Ходаківської І.П.
суддів Савенко Г.В., Кривди Д.С.
розглянувши касаційну скаргу ЗАТ “Украгровибухпром”
на постанову від 11.04.06
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 14/47
господарського суду Рівненської області
за позовом ПП “Мірт”
до ЗАТ “Украгровибухпром”
3-ті особи:1. Українська кооперативно-державна корпорація по
агропромисловому будівництву “Украгропромбуд”
2.ЗАТ “Соснівський гранкар’єр”
3.ТОВ “Соснівський гранкар’єр”
4. ДПІ у Сарненському районі
5. Відділення ПФ у Сарненському районі
6. Сарненська райдержадміністрація
7. ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
про витребування частки майна з чужого незаконного володіння
за участю представників сторін:
позивача: Стефанишина О.І. (за дов. б/н від 19.07.06); Бойко
Р.І. (директор ПП “Мірт”)
відповідача: Литвин Н.П. (за дов.№ 17 від 29.07.2006).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 27.07.06 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.11.2005
року у справі № 14/47 (суддя М. Петухов) задоволено позовні
вимоги ПП “Мірт” та стягнено з відповідача –ЗАТ
“Украгровибухпром” –на користь позивача 672 041, 59 грн.
грошової компенсації, 1700 грн. –державного мита, 118 грн. збору
за інформаційне –технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
11.04 2006 року у справі № 14/47 відповідне рішення
господарського суду Рівненської області залишено без змін.
Апеляційна скарга ЗАТ “Украгровибухпром” на рішення
господарського суду Рівненської області від 02.11.2005 року у
справі № 14/47 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судом апеляційної інстанції
рішенням, ЗАТ “Украгровибухпром” звернулося з касаційною скаргою
до Вищого господарського суду України з вимогою про скасування
рішення господарського суду Рівненської області від 02.11.2005
року та постанови Львівського апеляційного господарського суду
від 11.04.2006 року з мотивів порушення та неправильного
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права та ухвалити у справі нове рішення, яким у
позові ПП “Мірт” відмовити.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
застосування норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної
скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені господарськими судами першої та апеляційної
інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної
інстанції фактичних обставин справи, при прийняті оскаржуваного
рішення судом апеляційної інстанції було встановлено, що між
позивачем та ЗАТ “Украгровибухпром” було укладено договір про
спільну діяльність без створення юридичної особи від 01.11.2000
року. Пунктом 1.1. цього договору визначено, що сторони
домовились шляхом об’єднання майна та коштів спільно вести
господарську діяльність на ВП “Соснівський гранкар’єр”. При
цьому судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах
справи документальних доказів встановлено також, що 29.11.2001
року зі складу підприємств “Украгровибухпром” виділено
виробничий підрозділ “Соснівський гранкар’єр” з подальшим
внесенням його майна та майнових прав, як частки корпорації, до
статутного фонду ТОВ “Соснівський гранкар’єр”, внаслідок чого
правління корпорації “Украгровибухпром” зобов’язало підприємство
в тижневий термін розірвати спірний договір, що було реалізовано
шляхом повідомлення позивача в листі від 05.02.2002 року
№ 137/66. Судами першої та апеляційної інстанції відповідно,
також встановлено, що ПП “Мірт” повідомив Скаржника про
припинення фінансування та матеріального забезпечення сумісної
діяльності “Соснівський гранкар’єр” до остаточного вирішення ЗАТ
“Украгровибухпром” питання проведення взаємо звірки розрахунків,
оформлення акту про понесені сторонами затрати, та звернувся до
ЗАТ “Украгровибухпром” з вимогою щодо скасування постанови № 79
від 29.11.2001 року та вжиття всіх необхідних заходів для
продовження спільної діяльності згідно договору від 01.11.2000
року, що на думку колегії суддів апеляційної інстанції та судді
суду першої інстанції свідчить про добросовісність виконання ПП
“Мірт” зобов’язання за договором про спільну діяльність. Однак,
судами першої та апеляційної діяльності встановлено, що ЗАТ
“Украгровибухпром” листом від 12.03.2002 року № 117 підтвердило
одностороннє розірвання договору посилаючись при цьому на
п. 10.2. спірного договору від 01.11.2000 року. Таким чином,
суди першої та апеляційної інстанції прийшли до одностайного
висновку, що внаслідок вилучення корпорацією “Украгропромбуд”
структурного підрозділу “Соснівський гранкар’єр” з
підпорядкування підприємства “Украгровибухпром” унеможливилося
здійснення спільної діяльності на ВП “Соснівський гранкар’єр” та
відбулося розірвання договору про сумісну діяльність від 01.11.
2000 року.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з
пвдприємства “Украгровибухпром” суми заборгованості на користь
позивача ПП “Мірт” є обгрунтованими та такими, що відповідають
чинному законодавству, оскільки третя особа без самостійних
вимог на боці відповідача ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”
(Свідоцтво про державну реєстрацію товариства видано 19.02.02)
було засновано вже після фактичного розірвання договору між
сторонами 05.02.02, тобто ніякого відношення до укладеного
договору та прийнятих сторонами по договору зобов’язань не мало.
Стосовно третьої особи без самостійних вимог з боку відповідача
ЗАТ “Соснівський гранкар’єр” (правонаступник ОКП “Гранкар’єр”),
на промисловій та майновій базі якого фактично виконувався
договір про сумісну діяльність між позивачем та відповідачем,
слід констатувати, що воно також не має відношення до договору,
оскільки з 1998року було виробничим підрозділом відповідача без
утворення юридичної особи та не було наділено ніякими іншими
правами юридичної особи, ніяких повноважень по використанню
майна або грошових коштів, що надходили від позивача згідно
договору про сумісну діяльність, не мало і не було долучено до
ведення обліку майна та коштів.
Судами першої та апеляційної інстанції, на думку колегії суддів
касаційної інстанції, було правильно визначені правові наслідки
порушення виконання зобов’язання з боку сторін спільної
діяльності, оскільки відповідно до ст. 115 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в
разі припинення спільної діяльності, кожний учасник останньої, з
урахуванням правового режиму власності простого товариства, а
саме спільної часткової власності, має право вимагати виділу
своєї частки майна у спільній власності, або вимагати його
грошової компенсації.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками
викладеними в постанові суду апеляційної інстанції щодо
висновків експерта, та порядок проведення відповідної експертизи
на підставі дослідження первинних документів. Відносно посилання
скаржника щодо доказової сили відповідного висновку експерта.
Колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд оцінює докази за
своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,
повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної
інстанції правил підсудності справи, колегією суддів береться до
уваги в якості порушення норм процесуального права, оскільки
колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що
предметом спору є, перш за все, як встановлено судами першої та
апеляційної інстанції, витребування майна із чужого незаконного
володіння, а отже, відповідно до ч. 2 ст. 16 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідні спори вирішуються за місцезнаходженням
майна.
Відносно посилання скаржника щодо порушенням судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального права, якими визначено
порядок розірвання договору, а саме ст. 188 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, колегія суддів касаційної інстанції
виходить з того, що відповідно до встановлених обставин справи,
Скаржник в односторонньому порядку відмовився від виконання
зобов’язання, що сприяло виникненню вимоги позивача про
повернення переданого майна, що і є предметом спору, а отже,
відсутня необхідність правової кваліфікації розірвання договору
про спільну діяльність, що відбулося, при цьому, до моменту
набрання чинності Господарським кодексом України 2004 року
( 436-15 ) (436-15)
. Правова природа договору про спільну діяльність
полягає у спільному прагненню сторін до досягнення відповідного
результату господарської діяльності. Відмова однієї із сторін
від подальшого здіснення такої діяльності призводить до
припинення зобов’язань спільної діяльності та зумовлює виділення
і повернення набутого та переданого майна, або його грошової
компенсації.
Інші посилання скаржника викладені в касаційній скарзі, на думку
колегії суддів призводять до встановлення фактичних обставин
справи та дослідження доказів, що не були встановлені та
досліджені судами першої та апеляційної інстанції. Встановлення
таких фактичних обставин справи призведе до порушення касаційною
інстанцією норм процесуального права, а саме положень
ст. ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою встановлені межі
касаційного перегляду.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в
п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані
судові рішення на предмет порушення та недотримання норм
матеріального і процесуального права, відповідних порушень
колегією суддів не виявлено.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого Господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА
Касаційну скаргу ЗАТ “Украгровибухпром” залишити без
задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
11.04.06 у справі № 14/47 залишити без змін.
Пункт 4 ухвали Вищого господарського суду України від 19.06.06 у
справі № 14/47 визнати таким, що втратив чинність.
Головуючий І.Ходаківська
Судді: Г.Савенко
Д.Кривда