ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2006 Справа N 12/16
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула
касаційну відкритого акціонерного товариства по
скаргу газопостачанню та газифікації “Кременчукгаз” (далі
Товариство)
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
від 20.04.06
у справі № 12/16
господарського Полтавської області
суду
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Енергострой” (далі ТОВ “Енергострой”)
до Товариства
Про стягнення 6 722 063,18 грн.
У судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: Калюжна Я.О. (за дов. № 92/06-А від 27.07.06)
- у судовому засіданні 29.06.06; 13.07.06;
- відповідача: Крамаренко В.Б. (за дов. № 19/1655 від 22.07.05)
- у судовому засіданні 29.06.06;
Ухвалою від 19.06.06 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Товариства № 19/1033 від 05.05.06 була прийнята
до провадження, розгляд справи призначено на 29.06.06.
У судовому засіданні 29.06.06 відводів складу колегії суддів
Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ст. 77
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ч. 2
ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у судовому засіданні 29.06.06 було
оголошено перерву до 13.07.06 для виготовлення вступної та
резолютивної частин постанови Вищого господарського суду
України, про що сторін було додатково повідомлено ухвалою суду
від 29.06.06.
Враховуючи, що у встановлений час колегія суддів Вищого
господарського суду України не дійшла до єдиної думки щодо
прийняття постанови по справі, колегія суддів дійшла до висновку
про необхідність оголошення в судовому засіданні 13.07.06
перерви до 27.07.06 для виготовлення повного тексту постанови по
справі.
У судове засідання 27.07.06 представники сторін, які брали
участь у розгляді справи по суті, не з'явилися, у зв'язку з чим
повний текст постанови Вищого господарського суду України
направляється сторонам у справі в установленому законом порядку.
Рішенням від 02.02.06 господарського суду Полтавської області
(суддя Сергєєва Л.А.) позовні вимоги ТОВ “Енергострой”
задоволено частково.
З Товариства на користь ТОВ “Енергострой” стягнуто 5 324 539,66
грн., а також 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та
118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Постановою від 20.04.06 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого
–Рибченка А.О., суддів –Мальника С.М., Швеця В.О.) рішення від
02.02.06 господарського суду Полтавської області залишено без
змін, а апеляційну скаргу Товариства без задоволення.
Рішення місцевого та апеляційного господарського суду мотивовані
тим, що сума боргу Товариства є обґрунтованою та підтвердженою
матеріалами справи, водночас, Товариством не було надано до суду
доказів на підтвердження її сплати.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення від 02.02.06 та
постанову від 20.04.06 по справі скасувати, а позовні вимоги ТОВ
“Енергострой” залишити без задоволення.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржені судові
рішення винесенні з порушенням норм матеріального та
процесуального права, а саме: ст. 518, ч. 1 ст. 524 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ч. 3 ст. 44 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що при ухваленні рішень
попередніми судовими інстанціями було зроблено помилковий
розрахунок суми боргу, не підтверджений матеріалами справи.
Також, Товариство вказує на порушення судом апеляційної
інстанції норм процесуального законодавства в частині розгляду
справи без здійснення фіксації судового процесу технічними
засобами.
У своєму відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Енергострой” щодо
доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у
зв'язку з чим просить у задоволенні касаційної скарги Товариства
відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 21.01.97 між ЗАТ “Єдині Енергетичні Системи
України” та ТОВ “Енергострой” було укладено договір № 141/1027
(далі Договір), відповідно до умов якого ЗАТ “Єдині Енергетичні
Системи України” зобов'язалось поставити Товариству природний
газ в кількості 117 тис. м. куб. за ціною 82,00 дол. США за 1000
куб.м. , а Товариство зобов'язалося прийняти природний газ та
оплатити його згідно з умовами цього Договору.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що на виконання умов Договору ЗАТ
“Єдині Енергетичні Системи України” поставило Товариству 37 тис.
куб.м. газу.
Також, судовими інстанціями встановлено, що згідно п. 4.3
Договору кінцевий розрахунок за спожитий природний газ
проводиться до 10 числа місяця, наступного за звітним, всупереч
чого, в термін до 10.04.97 Товариство розрахунки з ЗАТ “Єдині
Енергетичні Системи України” не здійснило.
Під час розгляду справи по суті судом першої та апеляційної
інстанції встановлено, що 03.04.00 сторони підписали додаткову
угоду № 1 до Договору, згідно якої термін проведення повного
розрахунку по Договору продовжено до 31.12.02, проте свої
зобов'язання по Договору та додатковій угоді до нього Товариство
не виконало.
На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями
встановлено, що 04.10.05 ЗАТ “Єдині Енергетичні Системи України”
та спільне підприємство ТОВ “Содружество” уклали договір про
відступлення права вимоги, згідно якого ЗАТ “Єдині Енергетичні
Системи України” передало, а спільне підприємство ТОВ
“Содружество” прийняло на себе право вимоги, що належить ЗАТ
"Єдині Енергетичні Системи України”, і стало кредитором за
Договором поставки, укладеним між ЗАТ “Єдині Енергетичні Системи
України” та Товариством. При цьому, згідно п. 1.2 цього договору
спільне підприємство ТОВ “Содружество” одержало право вимагати
від Товариства належного виконання всіх зобов'язань за основним
Договором.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та
апеляційним господарськими судами встановлено, що про укладення
договору про відступлення права вимоги ЗАТ “Єдині Енергетичні
Системі України” повідомило Товариства листом за № 8/289 від
04.10.05.
При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями
також встановлено, що правонаступником спільного підприємства
ТОВ “Содружество” є ТОВ “Енергострой”, про що зазначено в п. 1.1
статуту цього товариства, а Товариство було повідомлено листом
за № 17 від 13.12.05.
На підставі розрахунку, наданого ТОВ “Енергострой” судові
інстанції дійшли до висновку, що заборгованість Товариства по
Договору станом на 09.12.05 за офіційним курсом НБУ складала 3
770 943,67 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до
нового кредитора переходять права первісного кредитора у
зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент
переходу прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
юридична особа припиняється в результаті передання всього свого
майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам
–правонаступникам, або в результаті ліквідації.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає підставним висновок попередніх судових
інстанцій що ТОВ “Енергострой” є належним кредитором по
Договору.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги,
що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір
процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, приймаючи постанову про часткове задоволення
позовних вимог ТОВ “Енергострой”, суд апеляційної інстанції не
врахував вимог діючого законодавства, що підлягало до
застосування щодо спірних правовідносин.
Так, ухвалюючи рішення щодо стягнення суми інфляційних
нарахувань на суму боргу та річних на підставі розрахунку ТОВ
“Енергострой”, зробленим, у тому числі, за період, що передував
набранню чинності Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
попередніми судовими інстанціями не було надано юридичної оцінки
наступним правовим положенням.
Зокрема, у цей період був чинним Цивільний кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 214 якого передбачена відповідальність боржника
за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді
обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь період прострочення, а також три
проценти річних, якщо законом або договором не встановлений
інший розмір процентів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
при вирішенні спору по суті судовими інстанціями не було надано
правової оцінки прикінцевим положенням Закону України “Про
внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”
від 08.10.99 № 1136-ХІV ( 1136-14 ) (1136-14)
, якими зазначена стаття
викладена в новій редакції, та передбачено, що цей Закон не
поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення
виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою
населенням комунальних послуг.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що попередніми судовими інстанціями всупереч наведених
правових норм не було здійснено юридичного аналізу правового
статусу Товариства відповідно до його установчих документів.
Судовими інстанціями встановлено, що предметом Договору, на
якому ґрунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу
для потреб комунально-побутових споживачів, бюджетних
організацій та населення. Проте належної уваги на ці обставини
судами звернуто не було, це питання не було предметом правової
оцінки попередніх судових інстанцій.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не були
враховані вимоги ст. 1 Закону України “Про реструктуризацію
заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні
послуги, спожиті газ та електроенергію” ( 554-15 ) (554-15)
від 20.02.03
№ 554-IV, яка передбачає, що заборгованість з квартирної плати
та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання,
послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового
сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників
жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання
чинності цим Законом ( 554-15 ) (554-15)
перед надавачами
житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60
місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату
реструктуризації. Статтею 5 цього Закону ( 554-15 ) (554-15)
встановлено,
що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується
пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість
перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних
цінностей, що використовуються для надання послуг.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги,
що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою
інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а
також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів
Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів,
не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку
судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий попередніми
судовими інстанціями не в повному обсязі, що є порушенням
принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством
вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Кременчукгаз” № 19/1033 від
05.05.06 задовольнити частково.
Рішення від 02.02.06 господарського суду Полтавської області та
постанову від 20.04.06 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду по справі № 12/16 господарського суду
Полтавської області скасувати, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська