ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.07.2006 Справа N 30-16/326-04-8063
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Суддів Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Бенедисюка І.М.
розглянувши у СП “Удіміс”
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 07.02.2006р. Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 30-16/326-04-8063 господарського суду
Одеської області
за позовом Спільного українсько-болгарського
підприємства “Удіміс”
до Акціонерного товариства “Консам”
Суб’єкта підприємницької діяльності
–фізичної особи Аведікової Л.В.
3-я особа ВАТ “Уманське автотранспортне підприємство
–17107”
Про визнання недійсним договору та визнання права власності
за участю представників сторін:
позивача Голоднюк О.М., Калинюк Н.Г.
відповідача 2 Михальський Ю.А.
3-ї особи Прудивус М.А.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2004р.
позов СП “Удіміс” було задоволено, визнано недійсним договір
купівлі-продажу № 99 від 19.10.2002р., укладений між АТ “Консам”
та СПД Аведіковою Л.В. Постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 30.03.2005р. зазначене рішення залишено
без змін. Постановою Вищого господарського суду України від
26.10.2005р. вказані судові рішення скасовано та справу
направлено на новий розгляд.
Після нового розгляду, господарський суд Одеської області
прийняв рішення від 06.12.2005р., яким відмовив в задоволенні
позову.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
07.02.2006р. вказане рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права, просить їх скасувати.
Перевіривши доводи касаційної скарги та юридичну оцінку
встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Як встановили попередні судові інстанції, предметом спору у цій
справі є визнання недійсним договору № 99 від 19.10.2002р.,
укладеного між АТ “Консам” (продавець) та СПД Аведіковою Л.В.
(покупець) про купівлю - продаж частини майна літньої бази
відпочинку “Лада”, розташованої в смт. Затока, Одеської області,
а саме: будівлі їдальні полегшеної конструкції на бетонному
фундаменті в кількості 1 шт.; прохідної-1 шт.; дерев’яних
будинків на бетонних сваях індивідуальні №№ 14, 20, 21, 22, 23,
30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41; будівлі
туалету-1 шт.; будиночку - медпункту - 1 шт.; будівлі для
обслуговуючого персоналу - 1 шт., та вагончиків металевих - 2
шт. (а.с.37).
Матеріали справи свідчать, що 26.09.1975 р. між Б-Дністровською
швейною фабрикою, Уманським автотранспортним підприємством 23112
та Кишинівським трестом великопанельного домобудівництва був
підписаний договір, згідно умов якого Б-Дністровська швейна
фабрика зобов’язувалась здійснити остаточне оформлення відводу
земельної ділянки для перелічених трьох організацій, узгодити
будівництво бази відпочинку, прийняти дольову участь в
експлуатації та будівництві бази відпочинку тощо. Уманське
автотранспортне підприємство 23112 та Кишинівський трест
великопанельного домобудівництва також взяли на себе
зобов’язання дольової участі в експлуатації та будівництві цієї
бази відпочинку (а.с.49-50).
Зі змісту вищезазначеного договору вбачається, що він за своєю
правовою природою є договором про сумісну діяльність по
будівництву та експлуатації об’єкта соціально-культурного
призначення - бази відпочинку і відповідно правовідносини його
учасників регламентувались главою 38 (сумісна діяльність),
діючого на час укладення цього договору ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в
редакції 1963р. З договору також вбачається, що сторони не
встановили конкретні внески та об’єми витрат кожної із них на
будівництво та експлуатацію бази відпочинку та долі кожного з
них в майні бази, але зі змісту договору можливо дійти до
висновку, що сторони узгодили, що ведення спільних справ по
будівництву та експлуатації бази відпочинку покладено на
Б-Дністровську швейну фабрику.
Матеріали справи також свідчать, що після здійснення будівництва
та вводу в експлуатацію бази відпочинку “Лада”, розташованої в
смт. Затока, Одеської області, сторони за вищезазначеним
договором не оформили належним чином правовстановлюючих
документів на неї. При цьому, збудовану базу Б-Дністровська
швейна фабрика поставила до себе на баланс, але частину цієї
бази та належного їй майна Кишинівський трест великопанельного
домобудівництва також відобразив у себе на балансі; Уманське
автотранспортне підприємство 23112 також вважало себе
співвласником цієї бази.
Згідно довідки голови правління ВАТ “Уманське АТП 17107” № 56
від 25.06.2004р., починаючи з 01.07.1986 р. “Уманське АТП 23112”
було перейменоване в “Уманське АТП 17107”, а з 03.09.1996 р.
перетворене у ВАТ “Уманське АТП –17107” (а.с. 51, 52).
АТ “Консам” є правонаступником Кишинівського тресту
великопанельного домобудівництва.
Таким чином, суд визнав, що вказані вище сторони по договору від
26.09.1975р. є співвласниками бази відпочинку, але їх долі в
спільному майні не визначені.
Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, у
разі, якщо частка кожного співвласника у спільній власності не
визначена, вони володіють майном на праві спільної сумісної
власності. В свою чергу, перебування майна у спільній сумісній
власності передбачає здійснення розпорядження цим майном лише за
згодою всіх співвласників, розпорядження ж певними частинами
майна можливі лише після визначення долі кожного учасника та
виділу цієї долі в натурі, що не було здійснено в даному
випадку.
Виходячи з вищенаведеного, будь-яка із сторін договору не має
права розпоряджатися частиною бази відпочинку, оскільки угодою
між ними не визначено, якою частиною володіє кожна із сторін.
Позивачем не доведено його право власності на спірне майно.
Як вбачається із матеріалів справи, наданих позивачем (СП
“Удіміс”) до позовної заяви, згідно наказу Регіонального
відділення Фонду державного майна України по Одеській області
(далі - РВ ФДМУ) від 28.06.1993 р. № 114 “Про укладення договору
купівлі - продажу з Організацією орендарів
Білгород-Дністровської швейної фабрики” про приватизацію
останньої шляхом її викупу вартість цього приватизованого
об'єкту складала 27 212 (двадцять сім мільйонів двісті
дванадцять тисяч) карбованців (а.с. 8).
Така ж вартість цього об’єкту (27 212 тис. крб.) вказана і в
акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного
підприємства “Білгород-Дністровська швейна фабрика”,
затвердженого начальником РВ ФДМУ по Одеській області 23.06.1993
р. (а.с. 13 зворотна сторона).
Згідно договору купівлі-продажу від 29.06.1993 р., укладеного
між РВ ФДМУ по Одеській області (Продавець) і Організацією
орендарів Білгород-Дністровської швейної фабрики (Покупець)
“Продавець” продав, а “Покупець” купив державне майно -
Білгород-Дністровську швейну фабрику - як цілісний майновий
комплекс відповідно до вказаного вище акту оцінки від 23.06.1993
р., вартістю 27 212 (двадцять сім мільйонів двісті дванадцять)
тис. крб., який знаходиться за адресою:
м. Білгород-Дністровський, вул. Вокзальна, 17 “а” (а.с. 15).
До цього договору купівлі-продажу приватизованого цілісного
майнового комплексу складений акт передачі проданого майна від
15.10.1993 р., в якому зазначено, що Покупцю передано Орендне
підприємство “Білгород-Дністровська швейна фабрика” за адресою:
м. Білгород - Дністровський, Одеської області, вул. Вокзальна,
17 “а” в складі цілісного майнового комплексу зі всіма будівлями
і спорудами розташованими на земельній ділянці у м. Білгород
–Дністровську по вул. Вокзальній 17-а, розміром 0,65 га,
загальною вартістю 27212 (двадцять сім мільйонів двісті
дванадцять тис.) карбованців (а.с. 20).
Отже, при приватизації Організацією орендарів цілісного
майнового комплексу Білгород-Дністровської швейної фабрики база
відпочинку “Лада”, розташована у смт. Затока, була відсутня.
Свідоцтво про право власності, видане Організації орендарів
Білгород-Дністровської швейної фабрики по вказаному договору
купівлі-продажу від 29.06.1993 р., свідчить про передачу
Організації орендарів державного майна Білгород-Дністровської
швейної фабрики за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул.
Вокзальна, І 7-а (а.с. 21).
Тому перелік нерухомого майна, яке приватизоване у складі
цілісного майнового комплексу Білгород-Дністровської швейної
фабрики, надісланого РВ ФДМУ по Одеській області при
супроводжувальному листі від 13.11.2002 р. за № 1/4898 директору
СП “Удіміс” на його запит від 05.1 1.2002 р. за № 517 з
вказанням в цьому переліку “База відпочинку “Лада”, не
відповідає дійсності і не може бути прийнятий до уваги (а.с. 1
7-19).
При створенні колективним підприємством Білгород-Дністровської
швейної фабрики (Український учасник) Спільного
українсько-болгарського підприємства “Удіміс” згідно договору
№ 2-БС/02.07.1995 р. в статутний фонд останнього було передано
цілісний майновий комплекс Білгород-Дністровської швейної
фабрики (п. 5.3 договору) (а.с. 23), до якого, як зазначено
вище, майно бази відпочинку “Лада”, - розташоване у смт. Затока,
не відносилось.
Згода ВАТ “Уманське АТП –17107” (3-ї особи) в листі від
17.04.2000 р. на спільне користування базою відпочинку “Лада” з
СП “Удіміс” (а.с. 53) не може свідчити про право власності
останнього на спірне майно цієї бази. Оскільки позивачем не
доведено його право власності на спірне майно, то умови
оспорюваного ним договору купівлі-продажу № 99 від 19.10.2002 р.
спірної частки майна бази відпочинку “Лада”, укладеного між
відповідачами по цій справі, жодним чином не порушують його
права та охоронювані законом інтереси.
Отже, СП “Удіміс” відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
може бути позивачем по справі про визнання недійсним зазначеного
договору купівлі-продажу.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978
р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
угода може бути визнана недійсною
лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При
задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання
угоди недійсною і про застосування передбачених законом
реституційних наслідків недійсного договору.
В даному випадку такі підстави відсутні.
Крім того, в матеріалах цієї справи є рішення місцевого
господарського суду Одеської області від 12.01.2004 р. по справі
№ 1/406-03-9957 за позовом СПД Аведікової Людмили Володимирівни
до АТ “Консам” (відповідачі по цій справі) про визнання дійсним
оспорюваного договору купівлі-продажу № 99 від 19.10.2002 р.
частки майна бази відпочинку “Лада”, розташованої у смт. Затока,
Білгород-Дністровського р-ну, Одеської області і визнання права
власності за СПД Аведіковою Л.В. на це майно (а.с. 50, 61).
Зазначеним рішенням суду позов СПД Аведікової Л.В. задоволено в
повному обсязі. Рішення набрало законної сили, а відповідно до
статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням
господарського суду (іншого органу який вирішує господарські
спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при
вирішенні інших спорів, в яких беруть ті самі сторони.
Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків
суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що
виходить за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки в
силу вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що наведеним обставинам суди дали належну
правову оцінку і дійшли до обґрунтованого висновку, а тому не
вбачається підстав для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
07.02.2006р. у справі № 30-16/326-04-8063 залишити без змін, а
касаційну скаргу –без задоволення.
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
І.Бенедисюк